Прощання з коханкою: ніжно висадив з машини і повернувся додому…

Висадив коханку з машини, Бучко ніжно попрощався з нею і поїхав додому…
Біля під’їзду трохи постояв, обмірковуючи, що саме скаже дружині. Піднявся сходами та відчинив двері.
– Привіт, – сказав Бучко. – Олено, ти вдома?
– Вдома, – флегматично відповіла дружина. – Привіт. Ну що, йти смажити відбивні?
Бучко вирішив діяти прямо — впевнено, різко, по-чоловічому! Поставити крапку у своєму подвійний житті, поки на губах ще не охолонули поцілунки коханки, поки його знову не затягнуло буденне болото.
– Олено, – почистив горло Бучко. – Я прийшов сказати тобі… що нам треба розлучитися.
Звістку Олена сприйняла більш ніж спокійно. Взагалі, вивести Олену Бучко з рівноваги було нелегко. Колись Бучко навіть дражнив її «Оленою Холодною».
– Тобто що? – спитала Олена у дверях кухні. – То мені не смажити відбивні?
– На твій розсуд, – сказав Бучко. – Хочеш – смаж, не хочеш – не смаж. А я йду до іншої жінки.
Після такої заяви більшість дружин кидаються на чоловіків з пательнею або влаштовують бурхливу сцену. Але Олена до них не належала.
– Подумаєш, якась там інша, – сказала вона. – Ти мої чоботи з ремонту приніс?
– Ні, – зніяковів Бучко. – Якщо це так важливо – зараз же поїду до майстерні і заберу!
– Охохо… – пробурмотіла Олена. – Такий ти і є, Бучко. Пошли дурня за чобітьми – він старі й принесе.
Бучко образився. Йому здалося, що пояснення про розрив сімейних стосунків йде не так. Не вистачає емоцій, пристрастей, гнівних звинувачень! Хоча що ще чекати від такої дружини, як Олена Холодна?
– Мені здається, Олено, ти мене не чуєш! – сказав Бучко. – Я офіційно оголошую, що йду до іншої жінки, залишаю тебе, а ти про якісь чоботи!
– Правильно, – сказала Олена. – На відміну від мене ти можеш йти куди завгодно. Твої чоботи ж не в ремонті. Чому б не ходити?
Вони прожили разом довго, але Бучко досі не міг зрозуміти, коли його дружина іронізує, а коли говорить серйозно. У свій час він саме закохався в Олену через її рівний характер, безконфліктність і немногослівність. Плюс важливу роль зіграла її господарність і приємні форми.
Олена була надійна, віддана і холоднокровна, як тридцятитонний корабельний якір. Але тепер Бучко кохав іншу. Кохав гаряче, гріховно і солодко! Тому належало вирішити питання і розпочати нове життя.
– І ось, Олено, – сказав Бучко з ноткою урочистості, жалю і скорботи. – Я вдячний тобі за все, але йду, бо кохаю іншу жінку. А тебе не кохаю.
– Та треба ж, – сказала Олена. – Не кохаєш мене, напівоксамитова фігурка! Моя мама, наприклад, кохала сусіда. А батько любив доміно і горілку. І що? Дивись, яка врешті чудова вийшла я.
Бучко знав, що сперечатися з Оленою дуже важко. У неї кожне слово – як гирька. Весь його початковий запал кудись випарувався, не хотілося сваритися.
– Оленко, ти й справді чудова, – кисло сказав Бучко. – Але я кохаю іншу. Кохаю гаряче, гріховно і солодко. І маю намір піти до неї, розумієш?
– Іншу – це кого? – спитала дружина. – Наталку Крапівину, ніби?
Бучко відступив. Рік тому у нього дійсно був таємний роман з Крапівиною, але він навіть не припускав, що Олена з нею знайома!
– А звідки ти її?… – почав він і замовк. – Втім, неважливо. Ні, Олено, мова не про Крапівину.
Олена позіхнула.
– Тоді, може, Світлану Бурбульську? До неї ж намилюєшся?
У Бучка похолола спина. Бурбульська теж була його коханкою, але це залишилося в минулому. А якщо Олена знала – чому мовчала? Ах так, вона ж кремінь, слова не витягнеш.
– Не вгадала, – сказав Бучко. – Не Бурбульська і не Крапівина. Це зовсім інша, чудова жінка, вершина моєї мрії. Я не можу без неї жити і збираюся піти до неї. І не відмовляй!
– Значить, найімовірніше, Майка, – сказала дружина. – Ох, Бучко-Бучко… органік ти тріснутий. Теж мені – секрет Полішинеля. Вершина твоєї мрії – Майя Валентинівна Гусєва. Тридцять п’ять років, одна дитина, два аборти… Так?
Бучко схопився за голову. Це був точний удар! Він дійсно мав роман з Майєю Гусєвою.
– Але як? – пролепетав Бучко. – Хто нас здав? Ти стежила за мною?
– Елементарно, Бучко, – сказала Олена. – Батечко мій, я гінеколог зі стажем. І я обмацала всіх жінок у цьому клятому місті, в той час як ти – лише малу їх частину. Мені досить просто заглянути куди треба, щоб зрозуміти, що ти там був, чучело горохове!
Бучко зібрався з силами.
– Припустимо, ти вгадала! – незалежно сказав він. – Хай це навіть Гусєва. Це нічого не змінює, я йду до неї.
– Дурнику ти, Бучко, – сказала Олена. – Хоч би зі злості у мене поцікавився! До речі, нічого надзвичайного в Гусєвій не помічено, усіма жінками як жінками, це я як лікар кажу. А медичну картку своєї вершини мрії ти бачив?
– Н-ні… – визнав Бучко.
– То-то! По-перше, негайно йди в душ. По-друге, завтра я зідзвонюся з Семеновичем, щоб прийняв тебе в диспансері без черги, – сказала Олена. – А потім поговоримо. Це ж ганьба: чоловік гінеколога не може знайти собі здорову жінку!
– І що мені робити? – жалібно сказав Бучко.
– Я пішла смажити відбивні, – сказала Олена.
– А ти мийся і роби, що хочеш. Якщо тобі потрібна вершина мрії без всяких болячок – звертайся, порекомендую…