Порадила сину розлучитися, адже шлюб не склався.

Порадивши синові розлучитися, я турбувалась про те, що його шлюб не складається. Він міг би бути таким же добрим батьком, не живучи з дітьми. Зрештою, син послухав мене і подав заяву на розлучення. Невістка не могла повірити, що це була моя ідея, і звинуватила мене у втручанні в їхню сім’ю. Я не певна, чи правильно вчинила…

Мій син довго не поспішав шукати наречену, але я не наполягала на цьому. Нарешті, коли йому виповнилося 30, він зустрів підходящу жінку – Галину.

Майже щодня я чула, яка вона привітна і вродлива. Нарешті, син був справді закоханий. Галина теж подобалася і мені. З великим захопленням син розповідав про неї і мені, і друзям. Вона була ідеальною жінкою для нього, тому він не відкладав і швидко з нею одружився. Як любляча мати, я, звісно, підтримувала його вибір.

Справили дійсно гарне весілля. У Галини були дуже добрі батьки, з якими ми одразу потоваришували. Спочатку все було добре, однак з часом ситуація змінилася. Їхній шлюб все частіше затьмарювали непорозуміння. Я розуміла, що це перший рік подружнього життя і це нелегко. Зрештою, всі пари повинні притиратися одне до одного. Але мене хвилювало, бо я хотіла, щоб їхній шлюб був щасливим.

Того вечора я сильно знервувалась. Пізно ввечері син прийшов до мене з речами. Він сказав, що не має де переночувати, бо невістка його вигнала. Він провів у мене кілька днів, і Галина жодного разу не з’явилася, щоб порозумітися. І таке повторювалося знову і знову.

Коли невістка повідомила, що очікує на дитину, я вирішила поговорити з ними. Хотіла щиро дати кілька порад, які могли б запобігти подальшим непорозумінням. Але вийшло навпаки. Недомовленості між ними ставали частішими, а син усе частіше залишався у мене. Я розуміла, як йому важко. Він вже не був тим щасливим чоловіком, у його очах була лише розчарованість.

Я не могла дивитись на нещастя сина і порадила йому замислитися, чи варто далі жити в такому шлюбі. Син міг би бути таким же добрим батьком, живучи окремо. І так сталося, невдовзі він подав документи на розлучення.

Невдовзі Галина прийшла до мене просити допомоги. Вона просила переконати сина відкликати заяву на розлучення, бо не хотіла руйнувати сім’ю. Не раз я радила їй дбати про свою родину. Я зізналася, що розлучення було моєю ідеєю, і коли вона це зрозуміла, насварила мене за втручання у їхню сім’ю.

Тепер я не знаю, чи варто було мені наполягати на розлученні сина. Невістка мене недолюблює, а син ставиться до мене дедалі холодніше. Здається, вони все ще люблять одне одного. Погано, коли вони окремо, але живучи разом, теж не можуть знайти спільну мову.