З життя
Бідність сироти: чоловік і свекруха насміхалися, але після розлучення гірко пошкодували.
Дитбудинкова бідність! Докоряли Світлані свекруха і чоловік. Та гірко пошкодували про свої слова після розлучення.
Чи є щасливими діти, які виросли в дитячих будинках? Світлана потрапила в дитячий будинок, коли їй було 13 років. Її батьки загинули в аварії, а родичі відмовилися від неї. Розумна, красива, інтелігентна й здорова Світлана одразу сподобалася одній із нянь. Коли Світлані виповнилося 18 років, нянька віддала її заміж за свого сина Олега, котрий був старшим за неї.
Це був холодний розрахунок. Квартиру, яку отримала Світлана від держави, продали і оформили на себе. Думка Світлани нікого не цікавила.
— Так, ти мусиш щодня дякувати за те, що зробили тебе членом родини, — сказала Анна Петрівна.
Життя зі свекрухою було гірше, ніж у дитячому будинку. Після школи їй не дозволили вчитися і влаштували працювати на миття посуду в кафе. У Анни Петрівни були добрі зв’язки у місті. Зарплату Світлани забирала свекруха. Їй доводилося доношувати одяг Анни Петрівни та її подруг.
— Чому зі мною так обійшлися? Лінива, нічого не варта, дармоїдка, огидна, як кінь, — свекруха часто докоряла дівчині.
Знайомі родичі шкодували дівчину і приносили їй одяг та взуття.
Через кілька років Світлана народила доньку Алісу. Проте ніхто в родині не був задоволений зовнішністю дитини. Анна Петрівна щодня відправляла Світлану на роботу й часто нарікала:
— Вона жодною мірою не схожа на мого сина. Він красивий, а це просто диво-звір.
Світлана продовжувала мити посуд, а її маленька донька спала поруч з нею у візку. Коли Світлана була зайнята, її колеги з роботи із задоволенням няньчилися з її донькою.
«А що я повинна робити? Ця невдячна жінка завжди бере дитину з собою. Вона нам зовсім не довіряє. Це моя внучка, я б також хотіла з нею посидіти», — розповідала усім свекруха.
Євгенія, яка працювала в бухгалтерії, збиралася знову йти у декретну відпустку. Перед тим як вийти з кафе, вона підійшла до Світлани й сказала:
— Досить мучити себе і дитину. Залишай свого чоловіка і переїжджай до мене. У нас багато місця. Мій чоловік і його мати живуть у будинку, а ви поживете в прибудові, там є гостьовий будинок з усіма зручностями та невеликою кухнею. Не бійся, ти не будеш одна.
На очі Світлани навернулися сльози.
— Євгеніє Михайлівно, я не можу так жити. Навіть без мене у вас велика родина. А ми з донькою — це просто зайвий рот, який треба годувати.
— Так, наша родина немаленька. Але мама вже старенька, і їй важко все робити самій. Ти будеш жити з нами і працювати помічницею. Ми будемо добре тобі платити.
Світлана довго вагалася. Це була значна зміна в її житті. Але бачити свою маленьку доньку в поношеному одязі та гратися з чужими старими іграшками змушувало її серце кровоточити. Тому вона зважилася на цей важкий крок.
Вона швидко зібрала свої небагаті речі. Серед них були дитячі речі, підгузки та іграшки. Світлана збирала речі дуже швидко, щоб свекруха не встигла повернутися.
Євгенія Михайлівна відвезла Світлану та Алісу до себе додому. Вони поселилися в невеликому будиночку. Родина Жені прийняла Світлану дуже добре, діти хотіли постійно гратися з маленькою.
Коли свекруха і чоловік дізналися про всі обставини, вони не на жарт злякалися. Вони боялись, що Світлана відбере у них частину квартири та навіть більше.
Тому свекруха вирішила, що їй потрібно розлучити доньку зі Світланою. Вона пішла до опікуна і розповіла, що Світлана забрала у неї дитину в п’яному угарі, не годує, б’є та навіть привела свідків. Анна Петрівна була «страшною» і жорстокою жінкою. Їй нічого не варто було найняти хорошого адвоката і відібрати дитину у Світлани.
Навіть зв’язки Євгенії Михайлівни виявилися марними в цій боротьбі зі свекрухою. Але в один прекрасний день усе змінилося…
Хтось наполегливо дзвонив у двері. Відчинила мама Жені. Перед нею стояв високий імпозантний чоловік у піджаку з портфелем. Чоловік був літнім.
— Чи тут живе Світлана Пильцова?
— Хто ви? — Жінка відреагувала з недовірою, можливо, подумавши, що це черговий адвокат, надісланий свекрухою Світлани.
— Мені терміново потрібно з нею поговорити.
Мама Жені впустила чоловіка в дім і покликала Світлану.
Світлана виполювала грядки, а діти доглядали її маленьку доньку.
— Доброго дня, Світлано. Я Сергій, — представився чоловік і заплакав.
Виявилося, що Сергій — біологічний батько Світлани. Колись у нього був курортний роман з її матір’ю. Дізнавшись про вагітність, мати написала Сергію, але лист забрала його мама і сховала. Після відходу мами, Сергій, розбираючи речі, натрапив на цей лист…
Сергій так і не знайшов свою родину, але, як виявилося, у нього була донька. І нарешті вони зустрілися віч-на-віч.
Сергій був заможним, тому йому нічого не варто було владнати справу про розлучення і допомогти Світлані відстояти права на доньку. Сергій забрав їх до себе в інше місто, у великий дім, і дав їм усе необхідне для щасливого життя.
Коли чоловік дізнався про ситуацію, він спробував помиритися з колишньою дружиною, але вона змінила номер телефону і більше не приїжджала в місто.
Igor Never Returned From His Holiday: When Your Husband Disappears by the Seaside, a Wife’s Search, Tense Family Reunion, and the Painful Truth That Comes Home
Since his holiday, Stanley never came back Hasnt your husband written or called yet? Not a word, Vera, not after...
“Oh, You Drive Me Mad!… I Eat Wrong, I Dress Wrong, I Do Everything Wrong!”—Pavel’s Voice Broke Into a Shout. “You Can’t Do Anything Right!… Can’t Even Earn a Decent Living… And You’re No Help Around the House, Ever!”—Marina Sobbed, “…And There Are No Children…” She Whispered. Belka, the Ten-Year-Old Ginger-and-White Cat, Watched Silently from Atop the Cupboard as Another Family “Tragedy” Unfolded. She Knew, Even Felt, That Mum and Dad Loved Each Other Dearly—So Why Say Such Hurtful Things? Mum Ran Off Crying, Dad Chain-Smoked by the Window, and Belka Thought to Herself: “What This Home Needs Is Happiness, And Happiness Means Kids… Somehow, We Need to Find Children…” Belka Herself Couldn’t Have Kittens—She’d Been Neutered Long Ago. As for Mum, The Doctors Said It Was Possible, But Something Never Quite Worked Out… The Next Morning, After Mum and Dad Left for Work, Belka Squeezed Out the Window and Went to See Her Neighbour, Whiskers, for Advice. “Why On Earth Would You Want Kids?” Sniffed Whiskers. “Ours Always Come Over—Hide From Them If You Can! They Smear My Muzzle With Lipstick Or Squeeze Me ‘Til I Can’t Breathe!” Belka Sighed, “We Need Proper Children… But Where On Earth Do We Get Them?” “Well… That Stray Molly on the Street Just Had Five… Take Your Pick…” Whiskers Shrugged. On Her Own Daring, Belka Tiptoed Balcony to Balcony Down to the Street, Squeezed Through The Bars of a Basement Window, and Called Out, “Molly, Could You Come Here for Just a Moment?” From Deep Within the Cellar Came the Desperate Squeaking of Kittens. Belka Cautiously Approached. Underneath the Heater, Five Blind, Mismatched Kittens Searched The Air, Wailing Hungrily. Molly Hadn’t Been There for At Least Three Days. The Babies Were Starving… Feeling She Might Cry, Belka Carefully Carried Each Kitten to the Entrance of Her Building. Lying Beside the Screeching, Hungry Bunch, She Waited Anxiously for Mum and Dad to Come Home. When Pavel and Marina Returned from Work, They Were Astonished—There Was Belka, Never Before Out Alone, Being Nursed by Five Noisy Kittens. “How on Earth Did This Happen?” Pavel Stammered. “It’s a Miracle…” Whispered Marina. They Scooped Up Belka and the Kittens and Rushed Inside. As Pavel Watched Their Purring Cat in a Box Full of Babies, He Asked, “So… What Are We Going To Do With Them?” “I’ll Hand-Feed Them… When They’re Grown, We’ll Find Them Homes… I’ll Call My Friends,” Whispered Marina. Three Months Later, Still Stunned By The Miracle, Marina Sat Stroking Her Feline Clan, Repeating to Herself, “This Can’t Be Real… This Can’t Happen…” And Soon After, She and Pavel Wept for Joy, Laughing and Embracing, “I’m So Glad We Finished Building This House!” “Yes! Perfect for a Child to Play Outside!” “And the Kittens Can All Run Around!” “There’s Room for Everyone!” “I Love You!” “Oh, I Love You Even More!” Wise Old Belka Wiped Away a Tear—Life Was Finally Coming Together…
Im so fed up with you! Nothing I do is right for you! The way I eat, what I wearits...
Excuse Me, Sir, Please Don’t Push—Oh, Is That Smell Coming From You? A Chance Encounter, a Perfectly Laid Bathroom Tile, and a Second Wind: How Rita’s Life Changed at 53 When a Homeless Stranger with Sapphire Eyes Built Her Happiness and Challenged Her Son’s Inheritance Plans
– Excuse me, sir, please dont push. Oh, goodness. Is that smell coming from you? – Sorry, the man muttered,...
Mother-in-Law Anna Peters was sitting in her kitchen, watching the milk quietly simmering on the stove. She had forgotten to stir it three times already, each time remembering too late: the milk would froth, spill over, and she would clean the stove irritably with a cloth. In those moments she felt it keenly: it wasn’t really about the milk. Ever since her second grandchild was born, everything in the family seemed to derail. Her daughter grew tired, thinner, and quieter. Her son-in-law came home late, ate in silence, sometimes heading straight to the bedroom. Anna saw this and thought: how can you just leave a woman to cope alone? She spoke up. At first gently, then more sharply. First to her daughter, then to her son-in-law. And then she noticed something strange: after she spoke, the house didn’t feel lighter, but heavier. Her daughter defended her husband, he grew gloomier, and Anna returned home with a sinking feeling that once again, she hadn’t done things right. That day she went to see their vicar, not for advice, but because there was nowhere else to go with this feeling. “I suppose I’m just not a good person,” she said, not meeting his gaze. “I always do things wrong.” The vicar was sitting at his desk, writing. He set his pen aside. “Why do you think that?” Anna shrugged. “I tried to help. Instead, I only seem to make everyone angry.” He looked at her attentively, but without judgment. “You’re not a bad person. You’re just exhausted. And very anxious.” She sighed. That rang true. “I’m so worried for my daughter,” she said. “She’s so different since the baby. And him…” She waved a hand. “It’s like he doesn’t even notice.” “Do you notice what he does?” the vicar asked. Anna thought for a moment. She remembered how, last week, he washed the dishes late at night when he thought no one saw. How on Sunday he took the pram out for a walk, even though he looked as if he’d rather collapse into bed. “He does help… I suppose,” she replied doubtfully. “But not the way he should.” “And what way is that?” the vicar asked gently. Anna wanted to reply at once, but realised she didn’t know. She could only think: more, better, more attentively. But what, exactly, was hard to explain. “I just want things to be easier for her,” she said. “Then say that,” the vicar replied quietly. “Not to him, but to yourself.” She looked at him. “What do you mean?” “I mean you’re not fighting for your daughter — you’re fighting her husband. And fighting means being tense. That exhausts everyone: you, and them.” Anna was silent for a long while. Then she asked, “So what should I do? Pretend everything’s fine?” “No,” he replied. “Just do what helps. Not words, but actions. And not against someone, but for someone.” On her way home, she thought over his words. Remembered how, when her daughter was a little girl, she would just sit beside her quietly if she cried — never lecturing. Why was it different now? The next day, she arrived unannounced. She brought soup. Her daughter was surprised; her son-in-law embarrassed. “I won’t stay long,” Anna said. “Just wanted to help.” She watched the children while her daughter slept. Left quietly, without a word about how hard things were, or what they ought to do. The next week, she came again. And again, the week after. She still noticed that her son-in-law was far from perfect. But she began to see other things: the way he gently picked up the baby, how at night he tucked a blanket around her daughter when he thought no one was looking. One day, in the kitchen, she couldn’t help herself and asked him, “Is it hard for you right now?” He looked startled, as if no one had ever asked before. “It’s hard,” he answered, after a pause. “Very.” And nothing more. But something sharp in the air between them was gone. Anna realised she’d been waiting for him to change. But it needed to start with her. She stopped discussing him with her daughter. When her daughter complained, she didn’t say “I told you so.” She just listened. Sometimes she took the children to give her daughter a break. Sometimes she called her son-in-law to ask how things were. It wasn’t easy. It was much easier to stay angry. But gradually, the house grew quieter. Not better, not perfect — just quieter. Free of endless tension. One day her daughter said, “Mum, thank you for being with us now, not against us.” Anna thought about those words for a long time. She understood something simple: reconciliation doesn’t come from someone admitting they’re wrong. It comes when someone is willing to stop fighting first. She still wanted her son-in-law to be more attentive. That wish hadn’t gone away. But alongside it lived something more important: for her family to have peace. And every time the old feeling — frustration, resentment, the urge to criticise — rose up, she asked herself: Do I want to be right, or do I want to make things easier for them? Almost always, the answer showed her what to do next.
Mother-in-Law Margaret Williams sat in the kitchen, her eyes resting on the saucepan of milk gently simmering on the hob....
Excuse Me, Sir, Please Don’t Push—Oh, Is That Smell Coming From You? A Chance Encounter, a Perfectly Laid Bathroom Tile, and a Second Wind: How Rita’s Life Changed at 53 When a Homeless Stranger with Sapphire Eyes Built Her Happiness and Challenged Her Son’s Inheritance Plans
– Excuse me, sir, please dont push. Oh, goodness. Is that smell coming from you? – Sorry, the man muttered,...
“My Grandchildren Only See Fresh Fruit Once a Month, But She Buys Expensive Food for Her Cats!”: My Daughter-in-Law Accuses Me of Being Cold-Hearted for Putting My Pets First, but I Won’t Let Her Guilt Me into Supporting Their Growing Family
My grandchildren only see fresh fruit once a month, yet she spends a fortune on fancy cat food, my daughter-in-law...
Oxana, Are You Busy? – A Festive New Year’s Eve Tale of Family, Holiday Hustle, a Mishap in the Snow, and an Unexpected Encounter with a Doctor That Changed Everything
Annie, are you busy? her mum calls, poking her head through the door to her daughters room. Just a second,...
Vitaly Settles in with Coffee and His Laptop to Finish Work—Until an Unexpected Call from the Maternity Ward Changes Everything: A Stranger’s Baby, a Past Affair in Brighton, and the Decision That Will Change His Life Forever
Edward settled himself at his mahogany desk, laptop open and a steaming mug of tea beside him. He had a...