Connect with us

З життя

Вона була безсмертною… Безсмертною кішкою

Published

on

Вона була вічною… Вічною кішкою. Що це було – мутація, особливий вид чи щось ще, досі невідоме науці, вона не знала. Кішку це не цікавило. Вона просто жила.

Кішка пам’ятала, що спочатку жила біля річки. Потім пам’ятає безкрайню степ. Густі ліси, поля. Яка різниця, аби тільки можна було полювати, хоча вдача супроводжувала не завжди. І тоді вона прийшла до людей, сама. Так було безпечніше, і їжа завжди поруч із ними знаходилася.

Минули століття, кішка опинилася на іншому континенті. І не тому, що хотіла – а тому, що в той момент вона була надзвичайно цінною. І між золотом і кішкою вибору навіть не стояло. У ті часи завжди обирали кішку.

Але з роками цінність зменшувалася і кішку продавали, губили, викидали, зраджували. Тільки вона все одно постійно тулилася до людей. І не через любов — любові до цих дивних істот кішка не відчувала ані крихти.

Просто їй дуже хотілося жити, а часом було так холодно! Зима приходила до неї щороку, і степ кішці тепер тільки снився… Хтось би їй сказав, що з Африки її давним-давно привезли в Україну, але розповісти про це кішці ніхто не міг.

Скільки було з нею поруч людей, кішка не пам’ятає — вона не рахувала. Та й яка різниця, скільки їх – вони майже однакові. Завжди невдоволені простим забарвленням, завжди здивовані, що кішка не приносить кошенят. А навіщо їй давати життя, якщо її життя і так вічне.

Черговий чоловік з’явився раптово… Просто йшов, просто побачив. Він не знав, що годину тому цю кішку принесли і викинули, як відслужену свою річ.

Він просто помітив: ось кішка, кішці холодно, а він має можливість цю кішку зігріти. Вона вже готувалась попросити, готувалась принижуватися… Але цього не знадобилося — її забрали і так.

Кішка затишно згорнулася у нього на грудях, зігріта теплом тіла і вкритою старою кофтиною. Що ж, ще один людина в її довгому котячому житті. Тільки чому ж їй хочеться, щоб цей хлопець жив разом з нею таким же вічним життям? Хай він і черговий, але якийсь вже відразу майже рідний.

А він — простий чоловік, він просто жив. Поміняв комуналку на маленьку квартиру, одружився, народились діти, і вони отримали квартиру більшу. Кішка завжди була поруч з ним, і з ним же переїжджала.

Вона все чекала: коли ж, як і всім, вона набридне? Коли ж закінчиться життя з цим чоловіком? Але вона не закінчувалася. Вперше кішка була дуже здивована — її обожнювали, любили, жаліли. А те, що вона довго живе – так хто тоді знав терміни котячого віку, адже інтернету тоді ще не придумали. А книг про кішок майже не писали.

Одружився, розлучився, виростив двох дітей. А те, що дружина пішла, так нехай буде щаслива, ніхто ж не зобов’язаний бути поруч із ним, якщо того не хоче. А кішка хоче, вона до нього ніби прив’язана. Тільки чомусь зовсім не старіє, вона, як і раніше, була молода.

Оно і зрозуміло! Він годував її добре і вирішив, що все діло в відмінному харчуванні. Навіть у 90-ті він годував її краще, ніж себе. Тому що він — сильний чоловік, а вона – маленька кішка і якось мерзенна її обділяти заради себе.

Але, на жаль, він все ж не вічний… І, схопившись вночі за серце, чоловік ледве перевів подих. Кішка, як завжди, була поруч, з тривогою вдивляючись в рідне обличчя. Саме тоді вона зрозуміла, що жити без цієї людини більше не хоче! Не потрібне їй таке вічне життя!

Кажуть, що одного бажання недостатньо. А я скажу – це у людей, а кішки все одно зроблять так, як вони хочуть, як їм потрібно. Це знає кожен котолюбець – кішка все одно доб’ється свого. Вона підпорядкує під себе що і кого завгодно. Природа це чи людина.

Вона почала старіти… Втратили ясність очі, провісла спина, трохи набрякли суглоби. Але чоловік не помічав, для нього вона була все так само прекрасна. Його кішка, яку він знайшов у 20 років, а тепер йому вже восьмий десяток.

Вони вийшли на заході і сиділи поруч на лавці, щільно притискаючись одне до одного. Серце знову кольнуло і чоловік тихенько зітхнув. За себе він не переживав, він думав тільки про свою кішку.

— Як же ти будеш, Лапушка, без мене?

Він погладив м’яку спинку. Кішка ще тісніше пригорнулася до його стегна і поклала втомлену морду на рідні коліна. В такт погладжуванням муркнула нерозбірливо… А якби людина знала котячий язик, то вона би обов’язково зрозуміла:

— А хто сказав, що я без тебе буду?…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім + вісімнадцять =

Також цікаво:

З життя56 хвилин ago

Якось вийшло незручно

Це було дуже незручно… — Як то я його дружина? — У самому прямому сенсі. Принаймні, юридично — можу навіть...

З життя2 години ago

Чому ти зрадила мене у спині?

— Привіт, Мар’яно. Скільки вже ми з тобою не бачились? П’ятнадцять років? Або більше? — Мабуть, більше. Але ти жодної...

З життя3 години ago

Життя в атмосфері незавершеності

— Мам, а де мої м’які іграшки? — Сола бегло оглянула кімнату, яка за лічені години перетворилася з затишного гніздечка...

З життя4 години ago

Хитрий пророк

– Добрий вечір, громадяни, сусідка знизу поскаржилась на шум і крики з вашої квартири, – на порозі стояв дільничний, –...

З життя5 години ago

Ваш кіт дуже гучний!

— Вимкніть цю диявольську машину! Я через вас спати не можу! — роздався крик за дверима. Потім хтось почав бити...

З життя6 години ago

Ти знайшла своє місце у світі

— Хоча комусь ти виявилася потрібна. — Не потрібен тобі мій син, він тобі життя зламає. — Неправда, Маріє Григорівно....

З життя6 години ago

Відбитки долі

Сьогодні знову поганий день. — Тарасе, ну що тобі бракує? Дивись – українська – двійка, алгебра – ледве трійка, а...

З життя7 години ago

Це все через тебе

— Оленко Петрівно, там на дитячому майданчику якийсь незнайомий чоловік до вашої Соломійки чіплявся. — Як то — чіплявся? Ганнусю,...