Connect with us

З життя

Я вас усіх зі світу зжену! Потанцюєте!” – кричала дружина брата

Published

on

-Клянуся, я вас усіх на той світ відправлю! Попляшете! – несамовито кричала дружина мого брата.
-За що, Ларисо? Я ж тобі всю суму віддала. Які претензії? – моя мама не розуміла, чому невістка їй загрожує.
-А де це написано, що ви віддали гроші? Де свідки? Розписка? Ви повинні нам із Сашком за половину цієї квартири! – Лариса наполегливо стояла на порозі дверей.
-Ну, от що, Ларисо. Іди з миром! Я була свідком передачі грошей. Влаштовує? І моєму братові передай привіт. Йому б тебе заспокоїти. Не приходь сюди більше, – я не могла втриматися від втручання в цю суперечливу ситуацію. Мама була беззахисною.
-Шкодуватимете, та вже пізно буде! Я звернуся до чаклуна і прокляну вас! – кричала Лариса, уходячи.
…Ми з братом після смерті батька допомогли мамі продати дім у селі, вона переїхала до мене в трикімнатну квартиру. Тоді я вже була вдовою і виховувала п’ятирічного сина Ігоря. Маму з радістю оселила у себе.
-Віро, ти не будеш проти, якщо я Сашкові віддам половину виручених грошей за будинок? Адже він мій син. А Лариса його гризе, мовляв, непутящий чоловік, родину погано забезпечуєш, – мама благально глянула на мене.
-Господи, яка проблема, звісно, віддай! Це справедливо, – я вважала саме так.
…Ми запросили Сашка з Ларисою до мене в гості, передали гроші з рук у руки. І ось, минуло два роки, Лариса з’являється, вимагає гроші знову й знову, загрожує, проклинає.
Я її вигнала, зачинила двері і забула про неї. Ми довго не спілкувалися ані з братом, ані з Ларисою. Наче чорна кішка пробігла між нами. З тих пір на нас почали сипатися неприємності, ніби нескінченний водоспад. Пішли ми гуляти по бідах. Як кажуть, ти від горя за річку, а воно на березі.
Мама захворіла, я сама захворіла незрозуміло чим, син Ігор покрився мокнучою екземою. У нас постійно були якісь неприємності. У квартирі, просякнутій запахом ліків, все ламалося, падало і трощилось. Настінні годинники серед ночі зупинялися. Я, офіцер міліції, змушена була піти на пенсію за вислугою років. Хоча збиралася працювати, поки не запропонують написати заяву на звільнення. Я мала доглядати за лежачою мамою, наполегливо лікувати сина. Гроші чомусь вперто “випливали” з рук.
…Пам’ятаю, я свою квартиру перетворила на фіалковий сад: повсюди ці квіти. Я їх вирощувала, розмножувала, продавала на ринку. Можна сказати, що ці маленькі квіти рятували нас від боргів. Фіалки охоче купували.
Раз на рік приїжджали родичі. Вони гостювали у нас тиждень. Дарували нам ношений, але чистий одяг. Привозили продукти: м’ясо, макарони, крупи, борошно… Ми раділи всьому. Родичі від’їжджали, і починався біг по колу.
…Бездомність, недуги, апатія.
Я, щоб не зневіритись від напастей, розбила клумбу перед під’їздом. Посіяла навесні насіння квітів. Випряглися простенькі: левкой, матіола, календула. Але це було моє єдине джерело натхнення.
Якось проходив повз сусід Михайло, оцінююче глянув на мою скромну клумбу:
-Доброго дня, сусіде! Чи можу я запропонувати вам гроші на квіти? Купіть їх більше, на заздрість усім.
Я невпевнено знизала плечима. Михайло поклав гроші мені в кишеню халату:
-Беріть, наша мила садівнице! Не соромтеся. Ви ж красу для всіх робите.
Я окрилена, накупила екзотичних квітів, чагарників. Моя клумба зацвіла, розквітла різноколір’ям. Сусіди ахали та охали від цієї райської краси.
Михайло щоразу зупинявся біля клумби, милувався:
-Тільки у доброї людини можуть так буйствувати квіти.
Сусід часто пригощав мене цукерками, плиткою шоколаду, морозивом:
-Це вам, Віро, за невтомну працю.
Мені, безперечно, було приємно таке увага від чужої людини.
Минули роки, в нашому домі все поступово налагоджувалося.
Мама, підлікувавшись, піднялася, повеселішала. Шкіра сина очистилася від екземи. Я раптом відчула себе жінкою в білих мереживах. Хотіла любити і бути коханою. І не зважати на осінній вік.
Ігор, надивившись на хвору бабусю, вирішив стати лікарем. Легко вступив до медичного інституту. Паралельно працював у лікарні. Незабаром почав асистувати на операціях. З часом, до Ігоря часто зверталися сусіди з проханням визначити діагноз, зробити укол, поставити крапельницю…
Ігор став реаніматологом.
Ми з сином зробили косметичний ремонт у квартирі. Ігор купив старий автомобіль. Збирається одружитися зі своєю колегою Інною. Вона кардіолог. У нас все добре, спокійно.
Недавно дзвонить Лариса і осиплим голосом говорить:
-Здрастуй, Віро. Може, ти мене відвідаєш, я в лікарні лежу?
Приїжджаю за вказаною адресою. Заходжу в загальну палату. Знаходжу койку з Ларисою.
-Що з тобою, Ларисо? – дивуюся її змученому вигляду хворої жінки. У її очах порожнеча.
-Ось як вийшло, Віро… Гуляли ми в лісі з чоловіком. Знайшли в траві людський череп, принесли додому. Почистили, лаком покрили, зробили з нього попільницю. А через півроку загинув твій брат в аварії. Ще через два місяці – наш синочок отруївся в гаражі. Із друзями випивав. Я, ось, хворію – запалення легень. Господи, навіщо ми той зловісний череп притащили до себе в дім? З нього почалися мої нещастя, – Лариса гірко заплакала.
-Ні, Ларисо, все почалося з того, як ти побігла до чорних чаклунів і відьом. Череп, це вже наслідок, – я не могла не сказати це Ларисі. Занадто багато бід вона принесла нашій родині.
-Ти права, Віро. Каюся. І порчу на вас наводила, і проклинала. Моя злість розливалася чорним дьогтем. Результат – прирекла себе на самотність. Прости. Давай забудемо дурні сварки. У молодості за спиною в мене виростали крила, а тепер там стирчить бумеранг. Відчуваю його жження, – Лариса похнюпилася, заспокоїлася, задумалася.
Я все розповіла Ігорю. Він не залишився байдужим:
-Мамо, давай переведемо тітку Ларису в мою лікарню. Там догляд буде кращим. Не чужа ж людина.
-Так, сину, – я повністю пробачила Ларису. Та й пожаліти треба її. Залишилася вона одна горе носити. Втратила і сина, і чоловіка.
…Михайло запропонував поєднати наші долі. Він жив поверхом вище.
-Віро, переїжджайте до мене, веселіше буде час коротати. Ви – вдова, я – вдівець. Нам буде про що поговорити. Згодні?
-Так, Михайле, – я не вірила у своє несподіване щастя. Воно звалилось з небес, душу зігріло, засяяло.
Мама за мене зраділа:
-Бачиш, Віро, доля твоя поруч знаходилася, поступово до тебе наближалася, приглядалася. Ти заслужила це щастя.
Лариса швидко йде на поправку, проситься в гості. Запросити? Пораджуся з Ігорем і Михайлом…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − 1 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Її слова, які я почув не вчора, перевернули моє життя

Колись, у давні часи, під час, коли вечірні ліхтарі в маленькому містечку біля Полтави ніжно освічували старі бруківки, моє життя,...

З життя9 хвилин ago

Колишня дружина мого чоловіка псує мені життя – чи це нормально?

У маленькому містечку під Львовом, де плітки розносяться швидше за вітер, моє життя, що почалося з кохання, тепер сповнене тривоги...

З життя9 хвилин ago

Мама віддала все спадок брату — тепер я не відвідую її, і вона дивується

У маленькому містечку під Житомиром, де старі яблуневі сади шепочуть історії минулих часів, моє життя у 52 роки перетворилося на...

З життя13 хвилин ago

Брат отримав все спадок, і тепер я не навідую маму, а вона дивується

У маленькому містечку під Житомиром, де старі яблуневі сади шепочуть історії минулих літ, моє життя у 52 роки затьмарене зрадою,...

З життя31 хвилина ago

Як я опинилась у пастці: з невістки в рабиню

Ось я й у біду потрапила, розкажу вам — стала я рабинею у родині чоловіка. У глухому селі під Житомиром,...

З життя1 годину ago

Її слова, які я почув лише на наступний день, змінили моє життя

Не став тебе вчора розповідати, адже ти була страшно втомлена, — але її слова перевернули моє життя догори дригом. У...

З життя1 годину ago

Моя боротьба з невидимим ворогом: як мій колишній мучитель отруює моє існування

У маленькому містечку під Львовом, де плітки розносяться швидше за вітер, моє життя, яке почалося з кохання, тепер переповнене тривогою....

З життя1 годину ago

Мама залишила все спадок брату — тепер я не відвідую її, і вона дивується

У маленькому містечку під Житомиром, де старі яблуневі сади зберігають спогади про минуле, моє життя в 52 роки затьмарене зрадою,...