З життя
У нас в офісі був чоловік: дорослий, 36 років, і дуже незвичайний.

У нашому офісі працював хлопець. Та як хлопець… дорослий чоловік, 36 років. Але він був незвичайний.
Якщо говорити відверто, то ця людина була від природи не дуже кмітливою. Зовсім не кмітливою! Але я взяв його на роботу ще 6 років тому і жодного разу не пошкодував. Найцікавіше, що він розумів, що від природи не має великого розуму і це не приховував. Більше того, коли прийшов влаштовуватись на роботу, перше, що він мені сказав, була фраза:
— Доброго дня! Я не дуже розумний і цього не приховую. Але мені потрібна робота, щоб я міг купувати мамі ліки, вона вже не може працювати.
Це мене трохи здивувало, але я зрозумів, що людина справді має певні проблеми. Але, в принципі, не настільки, щоб не виконати якісь нескладні завдання. Він нагадав мені героя Дастіна Гоффмана в моєму улюбленому шедеврі, «Людина дощу». Я одразу зрозумів, хто переді мною, і не хотів його образити…
— Ви набагато розумніші за більшість людей, які намагаються приховати свій ідіотизм всілякими способами, але марно. Добре, з наступного дня приходьте на роботу.
Відтоді він у нас, як дитина в сім’ї. Ось уже 6 років чоловік працював нарівні з усіма. Так, не такий, як усі, але чесний, порядний, пунктуальний і, на мій погляд, кращий працівник з усіх, хто у мене працює. Маму після інсульту поставив на ноги, правда, довелося трохи допомогти з ліками та масажистами, а так, він усе робив сам і жодного разу не поскаржився, що йому важко! Весь офіс його любив і прив’язався до нього, як до рідного! Так полюбили його, що відгодували з 75 кг до 100!)) Ми з ним навіть стали трохи схожі))
Так, відволікся… Поза вчора, коли заїхав до офісу після довгої відсутності, помічниця одразу в лоб…
— Олеже, він збирається звільнитися! Може, ви його вмовите залишитися?! Як ми без нього?!
Я сам ошалів! Як це звільняється?! Куди??? Чому??? Попросив запросити у кабінет. Зайде за 10 хвилин, голову опустив так, що підборіддя аж на животі. Стоїть, в очі не дивиться…
— Олеже! Що трапилося??? Що тебе не влаштовує? Хтось образив?? Ну вкажи пальцем, звільню півофісу!
— Ні-ні, що ви, не потрібно, я їх усіх люблю. Просто ..я… це… ну… ось…
— Ну не затягуй, кажи, що потрібно? З мамою проблеми???
— Ні, з мамою все гаразд, дякую… Я хочу одружитися!
І тут я завіс, як глючний телефон! Одразу виникло питання “як це, одружуся?” Але хто я такий, щоб таке питати?? Він така ж людина, як і я сам, і ніщо не чуже йому людське…, але блін…, якось це мене напружило.
— Справа потрібна, сподіваюся, що одружитися хочеш не тільки ти, але й потенційна наречена, якщо вона вже є у тебе на прикметі, теж бажає того ж?
— Так, звісно!!! Вона мене вже рік запрошує до себе, у Швецію! Разом із мамою. Вона любить мене і мою маму!
Боже, щось мені це зовсім не сподобалося… Хвору людину, аутиста…, у Швецію…, …і маму.. Жесть якась!
— Напевно хороша дівчина, якщо ти збираєшся туди з мамою!
— Вона дуже гарна, руденька і розумніша за мене! Я зараз покажу фото.
І тут він дістає з кишені айфон 7! Ого, думаю, непогано! Усіх цих років у нього була стара розкладушка, яку ми марно намагалися у нього забрати, щоб він пересів на нормальний телефон! І новий був, подарували на день народження, і моя сонька була Z3, через півроку я взяв новий, а цей віддав йому. Але він ніяк не хотів “пересідати” на нормальний телефон. Ми розуміли, що йому це складно, тому не наполягали. А тут … Айфон…7!!! Я навіть не встиг запитати, а він уже відповідає…
— Це мені Кароліна подарувала і багато своїх фото сюди завантажила, щоб я не нудьгував…
У цей момент у моїй голові вже забурлила каша з жахливих думок. І я очікував, що на фото буде якась гучноголоса Памела Андерсон зі старих постерів. Але те, що я побачив, мене шокувало! На фото руденька дівчина з характерними рисами людей з відомим синдромом. Я їх завжди називаю “Сонячними людьми”.
Вони ж не винні, що у них одна зайва хромосома. В іншому вони такі ж, як і ми, а в чомусь навіть набагато нас перевершують! У всякому разі вони не рахують нас якимись дурниками лише тому, що у нас на одну хромосому менше! Хоча за логікою речей, вони могли б саме так розмірковувати. Але в житті це дуже приємні та безпечні люди. І, що мені особливо в них подобається, вони завжди посміхаються! Особисто для мене посмішки “Сонячних людей” набагато приємніші за фальшиві посмішки, які дедалі частіше демонструють оточуючі нас люди, проклинаючи за спиною, останніми словами!
— Справді, красуня! Тобі поталанило! Якщо все так, як ти кажеш, я без особливого задоволення, як твій керівник, але з величезним задоволенням, як людина, відпущу тебе до твоєї красуні! Якщо не проти, я зателефоную твоїй мамі, уточню деякі моменти та куплю вам обом квитки на літак. Гаразд?
Олег завжди був усміхненим, веселим…, але такого щастя на обличчі, я у нього ніколи не бачив! Заради ось цього виразу обличчя, я б відправив його хоч до Бразилії, хоч куди і за будь-які гроші! Він заплескав у долоні, як дитина, і сам набрав на своєму айфоні номер мами і дав мені телефон. А найголовніше, чому я завжди вважаю, що аутисти набагато розумніші за нас, дурників, він дав мені телефон і вийшов за двері! І він же знав, що розмова буде про нього, але він також розумів, що я не зможу нормально говорити про нього у третій особі! Ну хто з звичайних людей вчинив би так само?! Ніхто, навпаки стояли б над душею і намагались би все почути! Унікальні люди! Розумні! Тактовні!
І чому б їм не бути щасливими, як інші??? Я більше скажу, такі люди набагато щасливіші у сім’ях, ніж ми з вами, адже вони не вміють брехати, не вміють кричати один на одного, але вони вміють любити і бути відданими!
І хто з нас розумніший, а хто дурніший??? Сподіваюся, висновок очевидний!))
І так, з його мамою ми домовилися, виявляється, вона вже добре знає ту дівчину і немає причин для сумнівів і… завтра, тобто вже сьогодні о 8 ранку я везу свого колишнього працівника і його маму в Бориспіль, а о 11.25 вони вилітають у Стокгольм. Вони будуть щасливі всі разом, а я буду щасливий тут один за них усіх! Але, в березні, якщо нічого не зміниться, я теж полечу до Стокгольма одружити свого найкращого та найпозитивнішого працівника!
Коли ти дивишся на цих людей, тобі не шкода нічого, ні часу, ні грошей, ні зусиль, лише б хоч якось зробити їхнє життя кращим! А потім дивишся навколо, і бачиш тих, хто твою доброту сприймають за слабкість і намагаються насрати в душу, дивишся на них і вже не бачиш, бо вони для тебе ніщо, пустота, їх для тебе не існує! Але, хороших людей більше. Саме тому цей маленький земний шарик ще крутиться…
Піду заварю тазик кави, щоб не заснути і не проспати аеропорт!
