Connect with us

З життя

Щасливий випадок

Published

on

Випадкова удача

У Мирослави був пес, чоловік і сусід Ілля Леньов. По вечорах Мирослава вигулювала свого пса, а сусід Ілля прогулювався самостійно. Вони ходили навколо будинку та розмовляли.

— Погано виглядаєте, Ілле, — казала доброзичлива Мирослава. — Як квітка, яку давно не поливали. Тому що неодружені. І вчора ви були неодружені, і сьогодні… Боюся, завтра побачу вас також самотнім.
— Ще як побачите! — втомлено кивав сусід, думаючи про своє. — Мені б, можливо, і привів когось до хати, та от тільки шанс не випадає.
— Все чекаєте на фантастичний випадок! — говорила Мирослава, не зупиняючись у прогулянці з псом. — Так, милий, і до старості можна чекати. А у мене є чудова далека кузина, яка зовсім не заміжня…
— Відмовляюся від вашої кузини, — зітхав Леньов. — Не сумніваюся в чудових якостях вашої родички, але щастя не можна примушувати!

Вони завертали до будинку вже вдруге. Пес був задоволений, моджда Ілля задумливий, а Мирослава ледь стримувала сміх від їхньої розмови.
— Чому ви не берете ініціативу, Ілле? — запитала вона. — Чому вас не влаштовують стандартні методи: побачити-познайомитися-закохатися?
— Бо багатовіковий досвід доводить: найбільші події трапляються саме випадково! — сперечався начитаний сусід. — Погляньте на історію. Колумб випадково відкрив Америку. Хімік Планкетт випадково винайшов тефлон. Фізик Рентген випадково відкрив випромінювання…

— …а Ілля Вадимович Леньов випадково одружився? — сміялася Мирослава. — Браво! Ви були б гідним продовжувачем цього почесного списку.
— Одружитися на першій-ліпшій, щоб заповнити порожню графу в паспорті — багато розуму не треба, — бурчав упертий сусід. — Але це не моя доля. Головна скрипка має бути в руках випадку!

— Дихайте, Ілле! — відповідала Мирослава. — Глибше дихайте, поки на вулиці. Жалко на вас дивитися. Блідий, з червоними очима… От мій чоловік одружений зі мною — і тому рум’яний та веселий.
Сусід слухняно дихав. З вікон будинку падало світло, і під ногами тремтіли жовті та рожеві квадрати, які вбирали в себе відтінки штор.
— Добре гуляємо! А ось моя кузина… — знову підкидала ідею Мирослава.

— Ніяких кузин! — махав руками Ілля. — Викиньте її з голови! Я точно знаю: якщо мене потягнуть знайомитися з кимось — толку не буде. Не буде випадковості, не буде ефекту несподіванки. І нічого у мене не здригнеться. І я не скажу про себе: «Вау, от так удача!»
— Моя кузина би посперечалася з вами, — говорила Мирослава. — Але залиши її в спокої, якщо ви так просите. Дихайте, Ілле, дихайте.

— Ви смієтеся з «щасливих випадковостей», а самі? — нападував Леньов. — Згадайте себе, ви ж теж не шукали чоловіка, правда? І він вас не шукав. Але ви несподівано зустрілися, закохалися одне в одного та одружилися. Так?
Ілля влучив у точку, Мирославі було нічим парирувати.
— Так, ми з Женею зустрілися випадково, — погоджувалася вона, перебираючи поводок. — Навіть смішно. Я вам розповідала? Мені було двадцять років, і я пішла на міський каток…

— Дайте вгадаю! — перебив сусід. — Майбутній чоловік теж прийшов на каток, де ви зіштовхнулися? Можливо, не роз’їхалися на льоду і полетіли сторчма. А потім подружилися?
— На жаль, дорогий аналітик, все було інакше! — сказала Мирослава. — Я пішла на каток, а мій майбутній чоловік туди не пішов…
— Стривайте, — сказав Леньов. — Де ж ви його тоді зустріли?
— Уже після катка, — пояснила Мирослава. — Запізнившись на автобус, я йшла пішки з ковзанами на плечах. Скорочуючи шлях дворами, посковзнулася біля Жениного авто, з гучним плюскотом впала на тротуар, розбила собі куприк і зойкнула, а ковзани полетіли йому під колесо.

Ілля клацнув пальцями — картина складалася як наложена пазл.
— Бачите, скільки випадкових щасливих ситуацій зійшлося! — радів він. — Ви могли того дня взагалі не піти на каток, правда?…
— Я й не хотіла йти, — визнала Мирослава. — Але посварилася з попереднім хлопцем, вечір був зіпсований, і я вирішила розвіятися на самоті.
— От! — торжествував Ілля. — Купа випадкових факторів. Ви могли не посваритися з другом. Ви могли не піти на каток. Ви могли не запізнитися на автобус, і вам не довелося б іти пішки… Урешті-решт, ви могли б не впасти і спокійно пройти повз незнайомого Жені та зникнути в темряві…

— Ви маєте рацію, — сказала Мирослава. — Але сталося так, як сталося. Я приземлилася на задні сфери, завовкула, ковзани полетіли, а Женя…
— … кинувся на допомогу, скакав чи все гаразд з вами? — здогадався Ілля.
— Ні. Він підійшов і сказав: «Дівчина, це не ви зараз ковзани відкинули?» І я йому сказала: «Не смішно, дурень!» А він сказав: «Сама така!» — і зрештою ми прокинулися в одному ліжку.
Більше Іллі Леньову не було потрібно. Шлюб Мирослави та Жені служив наочним доказом переваги веселої випадковості над нудною цілеспрямованістю.

— Доля сама зіштовхує тих, кого вважає за потрібне! — сказав Ілля. — Ви ж знаєте, сусідко, я розробляю власну формулу знайомства з жінками.
— І заради цього знову всю ніч сиділи за комп’ютером? — докорила Мирослава. — Через це ви такий блідий, як заготовка для вареників. Я б ще зрозуміла, якщо б ви шукали дівчат в інтернеті, але у вас інша мета.
— Знайомства в інтернеті? — Ілля зневажливо зітхнув. — Чиста міра дитинства. Пам’ятаю, якось побачив там дівчину з приємною зовнішністю. Її обличчя здавалось мені сповненим ніжності й таїни, а в усмішці вгадувалися непереборна печаль.

— Як романтично! — похвалила Мирослава. — Якби я не була заміжня, сама б упала до ваших ніг разом з псом. Але я не можу. Зате моя далека славна кузина…
— Кузін не буде! — різко відрізав Ілля. — Так ось, побачивши прекрасну дівчину в мережі, я написав їй: “Це було у морі, де ажурна піна, де місто…
— А вона?
— Цей ангел відповів мені в дусі літератури: «Ти що, дурник зовсім що?» І я зрозумів, що це не моя випадковість.
Мирослава сміялася разом із псом, який музично підвивав господині.
— У мене математичний склад розуму! — Леньов поучаваально підняв палець. — Сидячи вночі над роботою, я обчислюю ймовірність випадкової зустрічі з жінкою, в яку закохаюся. Успіхи поки скромні, але одного дня це станеться. Несподівана зустріч, несподіваний випадок, несподіваний початок чогось великого…

— Щиро бажаю вам якнайшвидше зустріти цю щасливу випадковість! — сказала Мирослава.
І вони розійшлися. Мирослава — годувати дітей, пса та чоловіка, а Ілля — напружувати мізки і вираховувати формулу випадкового кохання.

Цього вечора Ілля також вийшов подихати свіжим повітрям. Мирослави з псом не було біля під’їзду, зате повз проїжджала дівчина на велосипеді, задріботівши, вона влетіла колесом у вибоїну з криком впала прямо під ноги Леньову.

Можливо, Ілля і був трохи занудою, але бездушним сухарем ніколи не був. Він одразу ж кинувся на допомогу велосипедистці. У дівчини були волошкові очі, золотаве волосся і стрункі ноги.

— Обережніше! — сказав Ілля, допомагаючи їй піднятися. — Навіщо ви падаєте на твердий тротуар? Так і велосипед зламати недовго…
— Я випадково, — поморщилася волошковогля названа, тримаючись за коліно. — Я взагалі не хотіла їхати через цей двір! Не стійте пнем, підставте мені плече! Ах, як паморочиться голова… Будемо знайомі: Аріадна!

Ілля доглядав потерпілу дівчину на лавочці, потім лагодив їй велосипед. Видавалося, що Леньов був надзвичайно радий випадковій незнайомці, що впала перед ним. Вона гармонійно вписувалася в теорію випадкових зустрічей.
Мирослава з-за фіранки спостерігала за ними. Вона знала, що кузина Аріадна порвала дві спідниці і набила п’ять синців, поки навчилася красиво та вчасно падати з велосипеда…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − десять =

Також цікаво:

IT25 хвилин ago

Il conto della suocera

Non avrei mai dovuto accettare quell'invito per mia madre. Ma quando Benedetta, la madre di Marco, aveva insistito con quel...

CZ49 хвилин ago

Sobotní chleba

Tereza už dávno pochopila, že nejtěžším dnem týdne není pondělí, ale sobota. Zatímco ostatní se těšili na víkendový klid, ona...

EN53 хвилини ago

He Remembered the Meow

Ellis pulled open the heavy fire door to the basement and a wall of cold, wet-concrete air hit him. He...

FR1 годину ago

Titan, l’ombre fidèle

Personne dans le hameau de La Roque-d’Anthéron n’aurait osé pousser le portail de Madeleine sans y avoir été invité. Pas...

HE2 години ago

חיים קטנים של אושר

יוסי ישב בכיסא הגלגלים ליד החלון הגדול בחדר האוכל של בית האבות "נוף הכרמל" בחיפה, אבל הוא לא ממש הביט...

HE2 години ago

הגורה שהגשם הביא

הסופה דפקה על חלונות הבית הקטן של חנה כבר שעות. היא הייתה עטופה בשמיכה בסלון, ולא התכוונה לזוז. בת 76,...

CZ3 години ago

Dar z bouřky

Jiří seděl v křesle u okna a poslouchal, jak vítr lomcuje starou lipou na zahradě. Byl červencový večer a bouřka,...

З життя3 години ago

Right after our daughter’s funeral, my husband kept pushing me to throw away her things. But when I started cleaning her room, I found a strange note: “Mom, if you’re reading this, it means I’m no longer alive. Just look under the bed.”

Immediately after our daughter’s funeral, my husband kept pushing me to throw away her things. But when I finally started...