Connect with us

З життя

Зі сльозами на очах, вона вийшла з автомобіля й уклонилася, дякуючи: чому у розвинутій країні ми забуваємо про літніх людей?

Published

on

Жінка розплакалася, вийшла з машини і вклоняючись подякувала. Мені неймовірно шкода, що в такій розвиненій країні ми не можемо подбати про старших людей.

Три тижні тому я їхав із сином до школи. Ми вирішили на кілька хвилин зупинитися біля автобусної зупинки, щоб перевірити, чи є в рюкзаку форма для фізкультури. Тоді вже здалеку помітив, що до нас прямує літня, на перший погляд хвора, жінка.

Вона підійшла до вікна і легенько постукала. Я опустив скло, а вона з явною надією в голосі спитала мене:

– Добрий день, чи ви таксист?

Я заперечив, і вона з відчаєм відійшла недалеко. Я попросив сина знайти форму самостійно і вийшов дізнатися про цю жінку більше.

– Я думала, що ви таксист, тут іноді зупиняються. Мені потрібно доїхати до лікарні.

– Для мене це недалеко, якихось три кілометри, сідайте.

Ми поїхали. Їй було важко дихати, я бачив, скільки зусиль їй коштує навіть проста розмова. Вона сказала мені, що щодня їздить до лікарні автобусом, але сьогодні вранці йшов густий сніг, і вона не встигла, а наступний автобус мав бути лише через годину. Я слухав те, що вона говорила, і з кожним її словом відчував величезну несправедливість.

Коли ми приїхали на місце, вона потягла з торби гаманець…

– Ні в якому разі не візьму від вас ані копійки, – твердо заперечив я. – Ви вже в своєму житті стільки пройшли, за все вже заплатили.

Жінка розплакалася, вийшла з машини і вклоняючись подякувала.

А я, здоровий тридцятирічний чоловік, сидів із клубком у горлі, дивлячись, як вона йде. Мені неймовірно шкода, що в такій розвиненій країні ми не можемо подбати про старших людей. Мені соромно, що старші люди мають хвилюватися про такі речі, як добратися до лікаря.

Дорогі читачі, якщо знаєте когось, хто потребує допомоги у таких простих справах, допоможіть, чим можете. Відвезіть до лікаря, переведіть через дорогу, зробіть покупки… Подбаймо один про одного!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × чотири =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Всередині мене буря, поки я мовчки сиджу на кухні з чаєм

Сиджу на кухні і, як завжди, мовчки п’ю чай — але всередині мене бушує шторм. У невеликому містечку під Львовом,...

З життя4 хвилини ago

Залишилось лише попросити тарілку супу

Мені сімдесят сім, і я дожила до того, щоб просити у своєї невістки, Олени, всього лише тарілку борщу. Ще зовсім...

З життя13 хвилин ago

Отпуск по уходу за ребёнком: призраки прошлого и риск развода

**Декретный кошмар: тень прошлого и разбитые надежды** Декрет стал для меня, Светланы, настоящим испытанием, едва не разрушившим наш брак. В...

З життя33 хвилини ago

«Моє рішення про дідуся розриває мені серце: як кішки дряпають душу»

“У мене так коти душу гризуть” — моє рішення щодо дідуся розриває мені серце Невеличке містечко під Києвом, де старі...

З життя36 хвилин ago

За спокійною чашкою чаю на кухні вирує буря в серці

Сижу на кухні й, як завжди, мовчки п’ю чай — але всередині мене клекоче буря. У невеликому містечку під Києвом,...

З життя48 хвилин ago

Тепер прошу лише миску супу

Мені сімдесят сім, і я дожила до того дня, коли прошу у своєї невістки, Оксани, лише тарілку юшки. Колись я...

З життя49 хвилин ago

Тепер мрію лише про тарілку супу

Мені сімдесят сім, і я дожила до того дня, коли прошу у своєї невістки, Олесі, лише тарілку борщу. Ще зовсім...

З життя57 хвилин ago

Сюрприз на дні народження: свекруха теж у списку гостей

**«Син із невісткою не знали, що я теж потраплю на день народження снохи»** Це сталося в маленькому містечку біля Харкова,...