Страждання в серці: як жити з дружиною, яку не любиш, і відмовлятися від батьківства

Важкі почуття: я не зношу свою дружину і не хочу від неї дитину

Як жити далі?
Мене звати Олексій.

Пишу цей текст, бо більше не можу тримати все в собі.

Душа болить.

Я нещасливий.

Я відчуваю себе заручником у власному житті.

У моєму світі все вирішували за мене – батьки, родичі, традиції.

І ось зараз я живу з жінкою, до якої відчуваю тільки ненависть.

Кожен день проклинаю той момент, коли не зміг сказати “ні”.

Моє серце належало іншій
Я любив її.

Ту, яку обрав сам.

Ту, з ким був щасливий.

Її звали Оксана, і коли я був з нею, здавалося, що знайшов свою половинку.

Шість місяців щастя.

Шість місяців, коли вперше відчув себе справжнім чоловіком, а не маріонеткою в руках сім’ї.

Але щастя тривало недовго.

Щойно батько дізнався, що я з нею, він розлютився.

— Ти посмів зв’язатися з чужою?!

Він мене не слухав.

Не бачив, як я її люблю.

Для нього було важливо лише одне – що вона не з нашого середовища.

Він вирішив, що у мене не буде вибору.

І зробив усе, щоб зламати мене.

Брат і друзі стежили за кожним моїм кроком.

А потім…

Потім нас знайшли.

Я не зміг захистити свою любов
Того дня ми з Оксаною сховалися в парку.

Сиділи на лавці, тримаючись за руки.

Гадали, що нас ніхто не знайде.

Але раптом перед нами з’явилися вони.

Мій брат.

І троє його друзів.

Я побачив ненависть в їхніх очах.

Вони навіть не говорили – просто кинулися на мене.

Я пам’ятаю, як падав на землю, як відчував удари по обличчю, в живіт.

Я чув, як кричала Оксана.

Чув, як вона намагалася їх відтягнути.

Але я нічого не міг зробити.

Мене побили.

Мене принизили.

Мене знищили.

Потім забрали додому.

Оксану я більше не бачив.

Мене віддали, як товар на ринку
Наступного дня мене одружили.

Так просто.

Без моєї згоди.

Без мого вибору.

Ніби я річ, яку можна віддати.

Я кричав.

Я протестував.

Але мене ніхто не почув.

Рідні вирішили, що знають краще.

І я опинився в одному домі з чужою жінкою, яку навіть не знав.

І не прагнув знати.

Я став заручником у власному домі
Я жив поруч із нею, але ніколи не сприймав її як дружину.

Я не розмовляв із нею більше, ніж було потрібно.

Я не спав з нею в одному ліжку, якщо міг цього уникнути.

Але одного разу вона сказала:

— Я вагітна.

І я зрозумів, що тепер мене зв’язали ще міцніше.

Тепер у мене буде не просто шлюб.

Буде сім’я, якої я ніколи не хотів.

Але Бог вирішив інакше.

Одного вечора я прийшов додому втомлений, злий, розчарований.

Бачив, як вона ходить по дому з невдоволеним виразом обличчя, шепочучи щось собі під ніс.

Я кинув їй кілька різких слів.

Вона відказала.

Я не витримав.

Штовхнув її.

Вона впала.

І через кілька годин в неї стався викидень.

Знаєте, що найстрашніше?

Я не відчуваю провини.

Я не шкодую.

Я радий, що цієї дитини не буде.

Бо я її не хотів.

Не знаю, як жити далі
Я живу з жінкою, яку не люблю.

Думаю про іншу, яку втратив.

Дивлюся в дзеркало і бачу зломлену людину, яка нічого не зробила, щоб врятувати своє життя.

Не знаю, що робити.

Не бачу виходу.

Але одну річ я знаю точно:

Я не змирюся з цим.

Знайду спосіб піти.

Знайду спосіб вирватися.

І тоді я знову зможу дихати.