Connect with us

З життя

Це сталося п’ять років тому: моя сусідка залишилася сама після втрати чоловіка-фронтовика.

Published

on

На це трапилося п’ять років тому. Моя сусідка баба Варка поховала свого чоловіка-фронтовика і залишилася зовсім сама. Дітей у них не було. Старенька постійно згадувала свого Миколку.

Вони одружилися перед війною. Потім чоловік пішов воювати, а вірна Варя чекала на нього. Миколка повернувся живим, але без лівої кисті. Він любив дружину й дуже цінував її. Обіцяв завжди оберігати її від лих, але не зміг дотримати слова. Помер і залишив її одну!

В річницю смерті чоловіка в неї з’явився великий чорний кіт. Прийшов він вночі, буквально нізвідки й жалібно зайнявся під дверима. За вікном люто виїв вітер, а якимось дивом баба Варка почула нявчання. Вийшовши, вона побачила незнайомого кота. Пожаліла бідолаху, пустила його в дім і навіть мисочку з молоком поставила. Але, відмовившись від трапези, з гордим, незалежним виглядом гість пройшовся по кімнатах. Уважно оглянувши будинок, він вибрав місце на подушці господині, замуркотів і одразу ж заснув.

Баба Варка чомусь не вигнала кота й прикорнула поруч. Вранці вона уважно розглядала кота. Доглянутий, пухкий він зовсім не виглядав на бродячого! Чорний, як сажа, зелені очі на пів обличчя і дуже самовпевнений вигляд. І ще одна важлива деталь: на лівій передній лапці бракувало пальців, наче їх хтось відірвав. “Як у мого Миколки!” – заплакала старенька. Кіт тим часом м’яко стрибнув їй на коліна і замуркотів.

“Кицька, треба ж якось тебе назвати… Може, ти Василько?” – ніжно погладивши тваринку й почухавши її за вухом, спитала господиня. Кіт здригнувся і ТАК подивився на бабу Варку, що та розгубилася і здивувалася.

У НЕГО БУЛИ ЛЮДСЬКІ ОЧІ! НЕ “ЯК ЛЮДСЬКІ”, А САМЕ “ЛЮДСЬКІ”!
“Зрозуміла. “Василько” тобі не подобається. Тоді, може, Тиміш? Гарна назва!” – недбало сказала господиня. Невдоволено муркнувши, кіт стрибнув з колін, загарчав і зосереджено почав здирати обшивку з дивану.

“Ну добре, добре. Не буду поки тебе називати іменем. Будеш просто Котом. Тільки диван залиш у спокої”, – ввічливо попросила старенька. Пробуркотівши у відповідь щось незрозуміле, Кот виконав її прохання і гордо пішов до горниці.

Так вони й почали жити удвох: баба Варка і Кіт. Я часто навідувала стареньку, і вона розповідала мені про свого Кота дивовижні речі! По-перше, Кіт лікував її. Після смерті чоловіка баба Варка перенесла інфаркт і серце її часто турбувало. Але варто було господині прилягти, як Кот одразу ж навалювався на груди теплим тілом, муркотів і засинав.

Біль зникав, ніби його й не було! Одного разу сталося диво! Баба Варка прилягла. Прилаштувавшись поруч і солодко муркаючи, задрімав і Кіт. У двері постукали. Піднявшись, господиня пішла відкривати. Кіт пішов за нею. Це був Вітя, місцевий п’яниця і бешкетник. Запхав ногу в дверний отвір і, грубо матюкаючись, вимагав у баби Варки гроші на “опохмелку”. Старенька намагалася відмовити, але той наполягав і наглішав щохвилини. Дійшло до того, що він грубо образив її і зневажив пам’ять її покійного чоловіка.

Раптом Кот загарчав і кинувся на кривдника. Вітя відштовхнув його, але Кот знову напав і ледве не вкусив його за горло. Вилаявшись, Вітя відступився і пішов. А Кіт, значимо поглянувши на господиню своїми ЛЮДСЬКИМИ очима, задрав хвіст трубою і з чувством виконаного обов’язку пішов до кімнати.

Одного разу баба Варка зібралася до районної адміністрації з приводу дров і попросила мене супроводжувати її. До райцентру ми дісталися автобусом. Я згодилася і попросилася з роботи, рано вранці зайшла за нею. Старенька сиділа на ліжку в домашньому одязі, виглядала розгубленою і здивованою.

“Баба Варка, чому ви не готові? Збирайтеся, може, підемо автостопом,” – розпорядилася я.
“Ірочка, я не поїду. Прости.” – тихо сказала вона.
“Чому?”
“Не знаю, як сказати… Тільки не смійся… Кіт не велить мені їхати.”
“Та що ж таке?! Я з роботи випросилася, а ви тут з котом своїм! Збирайтеся!” – сердито заперечила я.
“Послухай, Іринко. Я все з вечора підготувала, лягла спати. Сон бачу, що Кіт мій говорить зі мною. Як ти зараз… Дивиться і каже:

“Залишайся вдома, Варю. Не можна тобі їхати завтра.”
Мова у мене віднявся! Справа навіть не в тому, що Кіт заговорив! Варею мене назвав! Варею! Розумієш?! Так мене тільки мій Миколка називав! І ГОЛОС У КОТА БУВ ТОЧНО ЯК У МИКОЛКИ!
А Кіт тим часом пісню заспівав. Ту, яку Миколка любив:
“Через гори й доли, де золото копають у горах…
Пам’ятаєш, Варочко, я співав це, коли йшов на фронт?”

Я все-таки зібралася і спитала:
“Миколка, це ти?!”
“А ХТО Ж ІНШИЙ?! БАЧУ, ЯК ВАЖКО ТОБІ ОДНІЙ, ОТ І ПОВЕРНУВСЯ…”
Тож, Варочко, спокійся і завтра сиди вдома. Все одно нічого доброго там не скажуть. Дрова привезуть так чи інакше через тиждень. Люсі передай, нехай від операції відмовиться. Вона її не переживе…”
Тут я й прокинулася…”

Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати! Я досить довго мовчала, захоплюючи ротом повітря, як риба. Потім мене осінило:
“Баба Варка, ви себе добре почуваєте? Може, “Швидку” викликати? Тиск, напевно, підскочив.”

“Не буває краще, Іринко! Я ж поговорила з Миколкою своїм любим!” – посміхаючись крізь сльози, відповіла сусідка. Я все-таки перевірила їй тиск. Дивно, але він виявився в нормі! З тієї миті свого кота баба Варка стала називати Миколкою. Дивно, але кіт зразу ж відгукнувся на це ім’я!

Невдовзі передбачення баби Варки (або Кота?) стали справджуватися. Рейсовий автобус, на якому ми мали їхати до міста, мало не перевернувся в той день. Був голольод, автобус занесло і водій не впорався з керуванням. На щастя, ніхто не загинув, але постраждалих було багато. Співпадіння? Можливо. А рівно через тиждень бабі Варці привезли дрова… Сусідка попросила мене подзвонити Людмилі, племінниці Миколки, щоб вона відмовилася від планової операції. Але та не послухала і померла прямо на операційному столі…

ЗНОВУ СПІВПАДІННЯ?! Я так не думаю. Так вони й жили удвох: баба Варка і її кіт Миколка. Він і далі лікував і оберігав її. І був поруч до кінця її днів… Баба Варка дожила до 94-х років. Померла вона торік. До останньої миті сусідка була на ногах і все переживала за свого Миколку. Взяла з мене слово піклуватися про нього, якщо раптом її не стане. Пішла вона тихо-тихо, без мук, уві сні…

Пам’ятаю, як бабу Варку оплакував її кіт. Він був вже немолодий, і його колись розкішне чорне хутро посивіло. Всі три дні, поки труна з тілом господині стояла в будинку, Миколка не відходив від неї. Я САМА БАЧИЛА, ЯК З ЙОГО ОЧЕЙ КОТИЛИСЯ СЛЬОЗИ! Кота сварили, проганяли, пинали… Але, якимсь невідомим чином він знову опинявся біля труни. Сидів і плакав!

Миколка супроводжував покійну до могили, і коли її схоронили, він залишився там. Я намагалася впіймати його, щоб забрати до себе, але він утік… Кіт залишився на кладовищі, на могилі баби Варки й її чоловіка. Йти до мене Миколка не захотів, і кожного дня я навідувала його та підгодовувала. Я дуже переживала, як кіт перезимує там, і намагалася насильно забрати його додому. Одного разу мені це вдалося, але в той же день він утік, і я знайшла Миколку на кладовищі.

Зима була суворою, але кіт все-таки пережив її. Він помер ранньою весною. Прийшовши, щоб нагодувати Митю, я знайшла його на могилі. Звившися клубком біля хреста баби Варки, Миколка наче оберігав її спокій… Я не знаю, чи був Миколка звичайним котом, чи в нього справді поселилася душа покійного діда Миколи…

Нині багато говорять про реінкарнацію, що начебто, в наступному житті людина може стати ким завгодно, навіть кішкою. Не знаю, чи це можливо. Але чомусь мені хочеться вірити, що в образі цього Кота жила душа діда Миколки. Він повернувся до своєї милої Варочки, щоб оберігати й рятувати її…

І був з нею до самого кінця, як і обіцяв…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять + 8 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

You Married Me Because I’m ‘Convenient’! So What? — He Shrugged. — Is That Such a Bad Thing?

“You said today you married me because I was ‘convenient’!” Sophie clenched her fists, her knuckles turning white. Mark shrugged,...

З життя1 годину ago

Two Weeks a Cat Kept Coming to the Window. Staff Were Stunned When They Discovered the Reason

**Diary Entry A Guardian in Fur** For two weeks, a cat had been appearing at the window. The staff couldnt...

З життя9 години ago

Two Weeks a Cat Kept Visiting the Window—Staff Were Stunned When They Discovered the Reason

For two weeks, the cat kept appearing at the window. The staff couldnt believe it when they found out why....

З життя9 години ago

Nothing Terrible Happened in the End! Well, It Happens to the Best of Men – Got Carried Away and Couldn’t Stop in Time

“Vicky, really, nothing terrible has happened! Men do this sort of thingthey get carried away, can’t stop themselves in time....

З життя11 години ago

Well, in the end, nothing terrible happened! It’s just one of those things that happens to men – got carried away and couldn’t stop in time!

**Diary Entry 25th March** Nina kept pleading with me. “Emily, honestly, nothing truly awful happened! Men slip up sometimesgot carried...

З життя12 години ago

And what exactly are we doing here? Why are we barging into someone else’s house?

Long ago, in a quiet village near Bath, there lived a woman named Eleanor Whitmore. She stood in the doorway...

З життя13 години ago

What on Earth Are We Doing Here? Why Are We Breaking Into Someone Else’s House?

“Oh, what are we doing here? Why are we breaking into someone elses house?” “Its over, Emily. I want a...

З життя14 години ago

Terrifying Surprise Uncovered by Chance: My Four-Year-Old Sister Lucy’s Umbilical Hernia Required Immediate Surgery—She Refused to Go Without Dad, So We Waited for Him to Return from His Trip to Escort Her to the Operating Room.

A shocking discovery came about purely by chance. My four-year-old sister, Lucy, developed an umbilical hernia. The doctors said not...