Чоловік повернувся додому і з порога заявив: “Нам треба серйозно поговорити

Микола повернувся додому і просто з порогу, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, випалив:

– Оксано! Нам треба серйозно поговорити…

І одразу, на одному диханні, широко розплющивши й без того великі очі, навіть не зробивши мінімальної паузи:

– Я закохався!

«От і до нас сімейну кризу накрило. Ну, привіт, привіт…», – подумала Оксана, але нічого не сказала, уважно подивилася на чоловіка, чого не робила вже років п’ять чи шість (або вже вісім?).

Кажуть, що перед смертю все життя миготить перед очима, так ось у Оксани почало промайнуватись все їхнє подружнє життя. Познайомилися вони банально – через інтернет. Оксана скинула собі три роки, а майбутній чоловік додав собі три сантиметри зросту і таким нехитрим чином, хоч і з труднощами, вони все ж змогли вписатися в задані одне одним критерії пошуку і знайтися.

Оксана вже не пам’ятала, хто кому першим написав, але точно знала, що лист майбутнього чоловіка був без жодної вульгарності й з легкою самоіронією, що їй дуже подобалось. У тридцять три роки та з посередньою зовнішністю, вона тверезо оцінювала свої шанси на шлюбному ринку й чудово розуміла, що знаходиться, якщо не в останньому ряду, то точно в передостанньому, тому вирішила на перше побачення проковтнути язика, надіти рожеві окуляри та мереживну білизну, а в сумочку покласти домашнє печиво і томик Франка.

Перша зустріч відбулася, на диво, легко (оце означає одягнутися в правильний образ!), їх роман розвивався бурхливо та стрімко. Разом їм було цікаво, тому після пів року регулярних зустрічей та постійного тиску батьків, які втратили надію ще за життя побачити внуків, майбутній чоловік відважився і зробив Оксані пропозицію. Вони швидко познайомили свої сім’ї, умова нареченого і нареченої відсвяткувати весілля в вузькому колі була батьками безумовно підтримана, і боячись, що хтось може передумати, для шлюбу обрали перший з можливих вільний день.

Жили вони, як Оксані здавалося, добре. Клімат в сім’ї був тропічний з незначними сезонними коливаннями температури, без гарячих африканських пристрастей, але дружний і поважний – це ж не щастя? Чоловік, будучи типовим представником чоловічого роду, і тому більш простим і прямолінійним, вже через декілька тижнів після весілля зняв свій тісний костюм-образ «емпатично-ніжного-романтичного мачо-тверезника із золотими руками» і постав перед Оксаною таким, яким був – простим, працьовитим і дбайливим чоловіком у зручних домашніх треніках.

Оксана ж, як представниця більш складного жіночого роду, розпускала тугий корсет свого образу «німо-лухо-сліпої сексапільної господині-інтелектуалки» по трохи, ледь уловимо, але швидка вагітність стрімко прискорила цей процес і тому вже через рік вона теж, не без задоволення, повністю позбулася свого вигаданого образу й, з полегшенням зітхнувши, перевдяглася у затишний домашній халат.

Той факт, що, незважаючи на обопільне прощання зі своїми образами, ніхто з відносин не втік і навіть не висунув претензій, остаточно переконав Оксану в правильності колись прийнятого рішення і зміцнив її віру у свою сімейну осередок. Побут і виховання двох, народжених поспіль, дітей, звісно, розгойдували їх сімейний човен часом досить сильно, але кораблетрощі не траплялися, а потім, коли буря вщухала, вони знову продовжували поволі й чинно плисти по хвилях свого сімейного життя.

Щасливі бабусі та дідусі допомагали їм як і де лише могли, на роботі вони, хоча й повільно, але впевнено піднімалися кар’єрними сходами, не забуваючи при цьому подорожувати, приділяти час своїм захопленням і, звичайно, одне одному, не вибиваючись при цьому з середньостатистичних даних.

І ось вони одружені дванадцять років, і за всі ці роки чоловік жодного разу не був помічений у невірності або навіть простому флірті з кимось, хоча Оксана була зовсім не ревнивою, і він міг би собі таке дозволити, без наслідків. Вона уявила чоловіка, що фліртує, й мимоволі усміхнулася, бо картина, що виникла в її голові, була дуже смішна і навіть безглузда. Справа в тому, що Оксанин чоловік, після кількох невдалих спроб зробити комплімент традиційним чином, ще на початку їх стосунків, зрозумівши, що це не його стихія, вирішив змінити тактику й тепер робив компліменти виключно мовчки (або за допомогою ультразвука, який Оксана не могла вловити?), просто витріщаючи очі, як довгоп’ят.

За роки їх спільного життя, Оксана, за мірою округлості очей чоловіка, навчилася розрізняти всю палітру його емоцій: від дикого захоплення, задовільного схвалення, мимовільного здивування, несподіваного розгублення, сильного нерозуміння до повного обурення. І ось вона уявила, як чоловік робить один за іншим компліменти якійсь крисі, розширюючи свої очі все ширше, і ширше, і ширше…

У Оксани пересохло в горлі, уявляючи трансформацію чоловіка в довгоп’ята, вона нервово усміхнулася й прохрипіла:

– Ну, і як звати твою крису..?

Очі чоловіка тепер насправді полізли на лоба, і він судорожними рухами нишпорячи по всьому тілу, заїкаючись, заторохтів:

– Як? Як ти… як… як узагалі… ти змогла… здогадатися, що я закохався в крису?! Ні, ну ти даєш… Ти розумієш, я просто не міг пройти повз, я остовпів, коли її побачив… ти тільки поглянь, яка вона класна, яка м’якенька, яка красива…як вона схожа на тебе…

Чоловік вийняв з-за пазухи маленьку сіру крису з рожевими напівпрозорими вушками, рожевим носиком і чорними очима-намистинками.

Далі Оксана вже нічого не чула. Вона милувалась своїм чоловіком, його новою подружкою, їх взаємними поцілунками і була безмежно щаслива, що він закохався саме в цю крису, яка так нагадувала її…