Подруга моєї дружини постійно потрапляє в халепу, нічого для цього не роблячи

Галина — найближча подруга моєї дружини, постійно потрапляє в дуже неприємні ситуації, хоча нічого особливого для цього не робить. Просто така людина, аномально невдачлива. Перший дивний випадок трапився з нею три роки тому.

Галя поверталася з роботи о дванадцятій ночі, припаркувала машину і, як завжди, швидко подалася до під’їзду. Не добігла трьох метрів. З темряви з’явилися двоє в капюшонах і наказали: “Стояти, не рухатись,” попросили грошей, коштовностей та інших цінних речей, а щоб жертва не почала сперечатися, вдарили її битою по голові.

Наслідки: струс мозку, велика гематома, та по дрібницях: сумка з важливими документами, грошима, ключами та іншими документами. Вийшовши з темряви, бідолаха, як заведено, написала заяву до поліції. Правоохоронці неохоче відкрили справу, але одразу ж закрили з формулюванням: “Через неможливість встановлення особи, підпадаючої під відповідальність”. Галині було дуже прикро, і вона не поспішала здаватися, пішла по квартирах і розпитала всіх у своєму будинку, хто міг щось бачити чи чути.

Нарешті їй пощастило, знайшлася людина, у якої тієї ночі біля під’їзду стояла машина з увімкненим відеореєстратором. Більше того, цей чоловік, побачивши зранку, що сталося, не полінувався і за власною ініціативою відніс відео до поліції (приблизно в той же час, коли Галя з перев’язаною головою, як у партизана, писала заяву). Чоловіка з активною життєвою позицією подякували, але сказали, що момент нападу видно погано, а слів взагалі не розібрати. Так, обличчя мелькнули, коли вони пробігали повз машину з жіночою сумочкою, але що обличчя? Звичайні обличчя. Якби у цих хлопців на футболках був написаний номер паспорта і адреса фактичного проживання, або хоча б вони голосно і чітко вимовили на камеру свої прізвища, тоді так, а так… Якщо у вас все, то дякуємо за сигнал і не заважайте працювати.

Довелося Галині змиритися, а відео залишити собі на добру пам’ять.

Відтоді чоловік намагався зустрічати бідолаху на парковці, а діти спостерігали у вікно.

Але чоловік теж був зайнятий і іноді повертався з роботи ще пізніше. Хочеш-не хочеш, а іноді доводилося Галині самій ходити від машини до під’їзду, і рано чи пізно, сценарій майже повністю повторився. Відмінності були в незначних деталях: після такого ж удару по голові, жертва не стала падати, як минулого разу, а зайнялась самодіяльністю — встигла пирснути в злочинців з газового балончика, тому ударів було усього два (другий набагато сильніший за перший).

А поліція, так і взагалі від старого розшукового плану не відступила і цього разу справу закрила швидше за першу, адже жертва взагалі не бачила облич нападників.

З того часу минув нервовий і стомлюючий рік, за який чоловік зібрав валізу, попрощався і назавжди поїхав шукати легкого життя за кордоном, а Галя встигла змінити кілька місць роботи, зробити нову зачіску і ремонт у квартирі.

І ось одного разу, наша героїня заїхала на автомийку і впізнала одного зі своїх нападників, по всьому було видно, що він добре знає працівників автомийки, та й вони бачать його не вперше, але в поліції сказали, як відрізали:
— Навіть якщо це він, нам нічого йому пред’явити, то відео не може бути доказом, по-перше — мутне, до того ж з нього не зрозуміло: то він вас по голові бив, то просто з під’їзду з битою вийшов, і взагалі, чи це він? Та й нам ніхто не дозволить тримати на автомийці цілодобовий нагляд, щоб ловити невідомо кого, так що, краще носіть німецьку каску, якщо вже шляєтеся ночами.

Минув ще один феєричний рік, за який повністю вгамувалися головні болі, до того ж Галя закохалася і щасливо вийшла заміж. І незабаром, стара справа про пограбування, дивним чином випливла з подальшої полички поліцейського архіву, весело закрутилася, і от, несподівана радість — обох нападників миттєво переловили, як бліх під мікроскопом, потім урочисто заарештували і на дванадцять років відправили голубчиків у далеке-далеке місце відбування покарань.

Але незважаючи на те, що життя в цілому налагодилося, легкі кримінальні неприємності, все ж продовжували знаходити нашу Галю — карму ж ніхто не скасовував.

Одного вечора, в саму годину пік, Галя дуже запізнювалася на важливу зустріч, кинула машину і кинулася у метро. І ось, тільки вийшовши на вулицю, вона виявила довгий розрив на своїй улюбленій сумці, та й всередині не знайшлося гаманця з усіма документами, кредитними картками і купою грошей на відпустку. Галя для порядку зробила кілька поверхневих всхліпів і, не гаючи часу, зателефонувала своєму коханому чоловікові (добре, що телефон не витягли):
— Алло, Зайчик, ти будеш сміятися, але мене знову пограбували, точно не знаю, але скоріше за все в метро.

Коханий, не зволікаючи, відповів:
— Галюня, не переживай, все буде добре. Де ти?
— Біля станції “Арсенальна”.
— Не вимикайся, а швидко зайди назад у метро і як тільки побачиш поліцейського, підійди і дай йому трубку, потім розслабся.

Через півтори хвилини потерпіла вже сиділа в поліцейському відділку метрополітену, а навколо метушилися занепокоєні працівники, наполегливо пропонуючи Галині обрати чай: зелений, чорний або чорний з бергамотом.

А вже за дві години, в двері нарешті з гуркотом увірвався якийсь задиханий і дуже щасливий капітан із жіночим гаманцем в руках.

У гаманці було: все, все, все навіть гроші.

Добре бути заміжньою за генералом поліції.