Зустріч із несподіваним гостем: домотнє вбрання та незавершені приготування

Вітала в себе вдома чоловіка, та не встигла підготуватися. Заморочилася, здається. В домашньому халаті, на столі купа картоплі, яку потрібно було чистити.

І ось – дзвінок. Він прийшов. Не тримати ж людину на сходах. Довелося в такому вигляді відчинити двері. А чоловік, між іншим, вперше завітав. Незручно, звісно.
Зойкнула, руками замахала, запросила до кімнати. А сама в ванну переодягатися. Виходить через п’ять хвилин – немає чоловіка. Дива якісь. Невже пішов?

Зазирнула на кухню, а він картоплю чистить. І голову ретельно набік схилив. Постояла й помилувалася, бо дуже зворушливо. І щось ніжне – на душі виникло.
Приємна людина, нічого не скажеш. Лише помилуєшся. Штани та светр підібрані за кольором, наче доповнюють одне одного. Шкарпетки нові – це одразу помітно. Охайна зачіска, і запах тонкого, вишуканого чоловічого парфуму.

Після невеличкої вечері вирішили прогулятися. Штовхали одне одного плечами у вузькому коридорі та сміялися. Потім він величним жестом подав пальто, наче вона принцеса.
Добре відчувати себе в центрі уваги. Ти начебто щось тендітне й дороге. І тебе слід берегти.
Ідуть вулицею, на невеликих схилах ніжно підтримує під лікоть. Двері відчиняє і трохи у бік відступає – проходь, будь ласка.

По дорозі побачили квітковий кіоск. За руку затягнув. Продавчині сказав: «Все, що пані забажає». І пані зі скромності забажала одну велику червону троянду. Він іронічно усміхнувся. Похитав головою. І через хвилину вручив букет з, мабуть, десятка міцних свіжих квітів.
Треба було купити пляшку сухого, невеликий торт і фрукти.
У магазині не нав’язував своєї думки, не ліз із порадами, а стояв трохи осторонь, як паж королеви. Дивно, є в світі виховані чоловіки. Хто б міг подумати?
Увечері відчула себе щасливою. Щось надзвичайно радісне раптом звалилося на голову, огорнуло її ніжністю, і серце відгукнулося кришталевим стукотом.
Рідкісний кавалер, наче зійшов зі сторінок класичного роману. Іноді виникала тривога: чи людина він? Може, ілюзія?
Танцювальним рухом обернув, весело заглянув в очі, посадив на диван. Сильним вправним рухом поставив стіл. Приніс з кухні сухе вино.
Дивовижна інтуїція: не питаючись, здогадався, де знаходяться келихи.
Келихи виблискують, фрукти усміхаються, свічки горять. Поряд галантний чоловік. Що ще потрібно? Нічого не потрібно. Це вершина, це торжество щастя, яке лише може уявити собі жінка.
Затарахкотів у нього телефон. Трохи скривився, повідомив, що дзвонить мама. З невдоволеним виглядом вийшов у передпокій.

Повідаючись жіночому інстинкту – за ним, непомітно.
– Так, мама, звичайно, мама.
І раптом різким голосом: «Так як ти мені набридла! Пішла ти»! І сформулював – куди.
Господи, як страшно стало. Може, садист, може, у нього з психікою щось не те?
Що ж робити?

Повернувся з чарівною усмішкою, наче нічого не сталося. Зображала засмучену. І сказала, що у подруги чоловік запив. Їй, бідоласі, нікуди з дитиною подітися. Приїдуть за півгодини. І з просячим виглядом: «Давай завтра продовжимо наше свято, гаразд? Я сама засмутилася».

Пішов. Не спала всю ніч. Серце гризло незрозуміле почуття. Вранці написала СМС: «Пробач, але ти мені не сподобався. Без пояснень».