Чи даремно ми збудували великий дім? – обурилася свекруха. – Тоді повертайте половину вартості!

– Виходить, ми марно побудували великий будинок? – обуривалася свекруха. – Тоді повертайте за нього половину вартості!

– Мені потрібно з тобою серйозно поговорити, – жінка з короткою стрижкою сіла навпроти Олени. – Поки ти не вийшла заміж за мого сина, ти повинна знати деякі речі.

Досить худорлява блондинка здивовано поглянула на майбутню родичку, яку бачила всього втретє в житті.

– Отже, якщо ти хочеш стати частиною нашої родини, ти повинна знати, що найважливіші люди для Андрія – його батьки! – з гордістю повідомила Людмила Володимирівна. – Нам не потрібна невістка, яка буде командувати моїм сином.

– Хіба я командую, – перебила її Олена.

– Дослухай, будь ласка, до кінця! Терпи, – грубо перебила жінка.

Дівчина одразу соромливо опустила очі і спалахнула від сорому. Вона не хотіла роздратувати матір Андрія.

Вони тільки-но почали свої стосунки, і Олені не хотілося впасти обличчям в бруд.

– Тож, – продовжила говорити Людмила Володимирівна, – у нашої родини є план: як тільки Андрій одружиться, ми всі будемо жити в будинку, який вже майже добудовано. Житимемо великою дружньою сім’єю!

– Чудово! – натягнута усмішка з’явилася на обличчі дівчини.

Жінка, почувши її слова, здивовано підняла брову. Вона зовсім не очікувала, що майбутня невістка так швидко погодиться.

– Я дуже рада, що ти з нами погоджуєшся! Думаю, ми з тобою подружимося, – хитро підморгнула Олені Людмила Володимирівна.

І зразу ж почала хвалити дівчину перед своїм сином, говорючи, яка вона хороша, розумна та дбайлива.

Побачивши це й зрозумівши, що зайва підтримка не завадить, Олена почала ще більше догоджати жінці.

Вона дарувала їй маленькі подарунки з нагоди та без, підкреслюючи свою увагу.

Через рік Людмила Володимирівна, побоюючись, що син і Олена можуть не одружитися, почала підштовхувати його до важливого кроку.

– Коли ти зробиш пропозицію? – цікавилася мати мало не щодня у Андрія. – Не діждеться дівчина і піде від тебе, потім будеш кусати лікті…

Подумавши і вирішивши, що вона права, Андрій зробив Олені пропозицію, і вона з радістю погодилася.

Витрати на весілля взяли на себе батьки чоловіка, тому дівчина ще раз переконалася, що вибрала вдалу партію.

Перші три місяці молодята жили в орендованій квартирі, а потім Людмила Володимирівна з захопленням повідомила, що будинок готовий до переїзду.

– Все, збирайте свої речі, і ми свої зберемо! – радісно сповістила жінка сина і невістку.

– Навіщо? Нам і тут добре! – насупилася дівчина, яка навіть не збиралася жити зі свекрами.

– Як це навіщо? – вражено запитала свекруха. – Ми ж домовлялися, що як тільки будинок буде збудований, переїдемо в нього!

– Переїжджайте, кому заважає?! – надмірно фыркнула Олена, різко змінивши своє ставлення до родички.

Людмила Володимирівна так шокувалася її словами, що кілька секунд мовчала.

– Постав, ти мені обіцяла, – стримано нагадала жінка.

– Мало що я тоді говорила. Зараз я змінила свою думку і проти спільного проживання з вами! – суворим тоном промовила Олена. – Ми будемо жити окремо! До речі, якщо ви переїжджаєте, ми з Андрієм поселимося в вашу квартиру.

– Що? Заткнись! – просичала свекруха. – Шахрайка! – додала вона сердито і скинула дзвінок.

Олена кілька секунд послухала короткі сигнали і з подивом поклала слухавку.

Ледь вона це зробила, як почула, що телефонує чоловік, який сидів на кухні.

Дівчина уважно прислухалася і зрозуміла, що Андрію подзвонила Людмила Володимирівна, щоб поскаржитися на неї.

Через сорок хвилин, коли чоловік нарешті закінчив розмову, Олена зайшла на кухню.

По обличчю чоловіка вона зрозуміла, що він сильно засмучений і сердитий. Андрій подивився на дружину і суворо запитав:

– Що відбувається?

– Що не так? – Олена скрестила руки на грудях.

– Дзвонить мати. Вона вимагає гроші…

– Що? Які гроші і за що?! – ця новина застала дівчину зненацька і трохи шокувала.

– За будинок. Що ти їй обіцяла до шлюбу? – насупився Андрій. – Жити в ньому разом?

– Нічого, – вирішила притворитися Олена.

– Ти схвалила її ідею з будинком, так? – суворо запитав чоловік.

– І що з того? Тоді схвалила, а зараз не хочу, – дівчина відвернула погляд вбік.

– А я її ідею не підтримував, бо вважав, що вона займається дурницею! Будинок стояв три роки, але після нашого весілля мати його добудувала. Виявляється, через тебе! – скреготнув зубами Андрій.

– Ну добудувала і добудувала, – розвела руками Олена. – І в чому проблема?!

Чоловік нічого не встиг їй відповісти, оскільки йому знову подзвонила мати. Проте він зробив хитрий хід: дав свій телефон дружині зі словами:

– Ось, і говори!

Людмила Володимирівна, щойно почувши голос невістки, пішла в наступ.

– Поверніть гроші за будинок! – твердо промовила вона.

– Які гроші? Ви у своєму розумі? – роздратовано крикнула жінка.

– Через тебе виявляється, ми даремно побудували будинок?! – обурилася свекруха. – Тоді повертайте за нього половину вартості.

– Яку ще половину! – Олена зловтішно скреготала зубами.

– П’ять мільйонів! Ви мені винні п’ять мільйонів! – закричала в слухавку Людмила Володимирівна. – Інакше…

– Що ви нам зробите? Я жодних документів не підписувала! – з учеревності відповіла невістка.

– У цьому випадку ми припинимо з вами спілкування! – загрожуючи випалила свекруха.

– Ради Бога! – усміхнулася Олена і завершила розмову.

Людмила Володимирівна почала вимагати гроші від Андрія, який змушений був щомісяця віддавати їй по п’ятдесят тисяч гривень.

– Ти таким чином розплатишся зі мною лише через десять років! – обурилася мати. – Або переїжджай в будинок, або збільшуй суми.

Оскільки Андрію більше було збільшити витрати, він погодився на умову матері.

Олена ж цю ідею не схвалила, тому через півроку пара остаточно розпалася.