Повернення додому після святкування дня народження в ресторані: чудовий вечір

На краю міста Києва, Олена і її чоловік Іван поверталися з ресторану, де вони святкували його День народження. Святкова вечеря зібрала багато гостей — родичі, колеги Івана. Деяких Олена бачила вперше, але якщо Іван вирішив їх запросити, значить, так і потрібно.

Олена не була з тих, хто обговорює рішення чоловіка. Вона не любила конфлікти й суперечки. Їй легше було погодитися з Іваном, ніж доводити свою правоту.
— Олено, у тебе ключі в сумці? — запитав Іван.
Олена відкрила сумочку, шукаючи ключі, аж раптом відчула різкий біль. Вона так смикнула рукою, що сумочка впала на підлогу.
— Що сталося? — здивовано запитав Іван.
— Укололася об щось.
— У твоїй сумочці ще нога зламається, нічого дивного.

Не сперечаючись далі, Олена підняла сумочку, дістала ключі, і вони зайшли до квартири. Про укол вона швидко забула — ноги гули від утоми, хотілося просто прийняти душ і заснути. Прокинувшись вранці, Олена відчула сильний біль у руці, палець сильно набряк і почервонів. Вона згадала вчорашній вечір, схопила сумку і уважно перевірила її вміст. На дні вона побачила велику іржаву голку.

— Що це? — здивувалась Олена.
Вона не зрозуміла, як це могло там опинитися, і викинула голку в смітник, обробила рану аптечкою, перев’язала палець і пішла на роботу. Та вже до обіду зрозуміла, що підвищилася температура.

Олена зателефонувала Івану:
— Іване, не знаю, що робити. Напевно, я вчора щось підхопила — температура, голова болить, усе тіло ломить. Уявляєш, знайшла в сумці велику іржаву голку, саме об неї я вкололася.
— Може, краще звернутися до лікаря, не дай Боже це правець чи зараження крові.
— Іване, не перебільшуй. Я обробила рану, все добре.
Але ставалось все гірше. Якось дочекавшись кінця робочого дня, Олена викликала таксі і поїхала додому, розуміючи, що громадським транспортом добратися до дому просто не зможе. Приїхавши додому, вона впала на диван і провалилася у сон.

Приснилася їй бабуся Настя, яка померла, коли Олена ще була маленькою. Олена точно знала, що це саме бабуся Настя. Бабуся була старенька, згорблена, але Олена відчувала, що бабуся хоче допомогти.

Бабуся Настя вела її по полю, показувала трави, які потрібно зібрати, сказала, що потрібно зробити настій і пити його, щоб очистити тіло від чогось лихого, що пожирає його. Говорила, що є хтось, хто бажає їй зла. Але для боротьби потрібно вижити, і часу у них залишилося мало.

Прокинувшись в холодному поту, Олена зрозуміла, що пройшло лише декілька хвилин. Вона почула, як гупнула вхідні двері — це Іван прийшов. Олена вилізла з дивана і пішла в коридор. Іван, побачивши її, ахнув:
— Що з тобою? Подивись на себе у дзеркало.

Олена підійшла до дзеркала. Ще вчора вона бачила там себе красиву і усміхнену, а зараз бачила себе, але не впізнавала. Волосся висіло, мов клоччя, кола під очима, сіре обличчя, порожній погляд.
— Що це таке?

І тут Олена згадала сон. Вона сказала:
— Бачила бабусю у сні. Вона сказала, що треба робити…
— Олено, вдягайся, їдемо до лікарні.
— Ні, бабуся сказала, що лікарі не допоможуть.
Удома розгорілася справжня сварка. Іван називав дружину божевільною, яка в маренні бачила незрозумілу бабусю.

Вперше вони сильно посварилися. Іван навіть хотів застосувати силу, схопив дружину за руку і потягнув до виходу.
— Не хочеш їхати до лікарні добровільно — повезу силоміць.
Але Олена вирвала руку, не встояла на ногах і вдарилася об кут. Іван від злості розлютився, схопив сумку, грюкнув дверима і пішов. Все, що вона могла зробити — написати начальнику повідомлення, що підхопила вірус і залишиться вдома кілька днів.

Іван прийшов додому пізно вночі, просив у неї вибачення, але Олена тільки сказала:
— Завези мене завтра до села, де жила бабуся.
Ранком Олена виглядала, наче живий труп. Іван благав:
— Олено, не роби дурниць, поїхали до лікарні. Я не хочу тебе втратити.

Але вони поїхали в село. Олені запам’яталася лише назва села. Вона була там давно, ще до того, як батьки продали бабусин дім після її смерті. Всю дорогу Олена спала. Вона навіть не знала, на яке поле їм їхати, але під’їжджаючи до села, вона прокинулась і сказала:
— Нам туди.

Вийшовши з машини, Олена від безсилля впала на траву. Але вона знала, що на місці, де провела її бабуся Настя. Вона знайшла трави, які їй потрібно було зібрати, і вони поїхали додому. Іван приготував відвар за її інструкціями. Олена почала пити його малими ковтками, і їй ставало легше.

Наступного дня, з труднощами добравшись до туалету, Олена побачила чорну сечу. Це її не налякало, навпаки, вона згадала слова бабусі:
— Виходить чорне…

Цієї ночі бабуся з’явилася знову. Вона посміхалася і говорила.
— На тебе, дитино, порчу навели через іржаву голку. Мій відвар поверне тобі сили, але ненадовго. Ти повинна знайти того, хто це зробив, і повернути зло назад. Я не знаю, хто це зробив, але якось це пов’язано із твоїм чоловіком. Якби ти не викинула голку, я б могла дізнатися більше. Але…

Ти підеш у магазин, купиш упаковку голок, над найбільшою скажеш заклинання: “Духи нічні, колись живі! Почуйте мене, примари ночі, правду прорікуючи. Оточіть мене! Вкажіть, допоможіть, ворога мого знайдіть…”. Цю голку покладеш у сумку Івана. Той, хто зачарував тебе, уколеться об цю голку. Тоді ми дізнаємося його ім’я і повернемо зло назад.
Бабуся, сказавши це, розтанула, мов дим.

Олена прокинулась. Почувала себе жахливо, але знала, що одужає, бабуся їй допоможе.
Іван вирішив залишитись вдома, аби піклуватися про неї. Яке ж було його здивування, коли Олена зібралася в магазин, пояснивши, що їй треба піти одній:
— Олено, не роби дурниць, ти ледве стоїш на ногах. Давай я піду з тобою.
— Іване, зварим мені суп, у мене після цього вірусу дикий апетит.
Олена зробила все, як веліла у сні бабуся. Ввечері заклята голка вже лежала у сумці Івана. Перед сном він запитав:
— Ти впевнена, що впораєшся? Може, ще побуду з тобою?
— Я впораюся.

Олені ставало легше, але відчувала, що зло всередині неї, бродить, отруюючи її. Відвар, який вона приймала третій день, був, як протиотрута. Вона відчувала, як це протиотрута не подобається тому, що жило в ній.

Вона нетерпляче чекала, коли Іван повернеться з роботи. Першим її питанням було:

— Як пройшов твій день?
— Добре, а чого ти це питаєш?
Олена була впевнена, що той, хто наклав на неї чари, ще не дав знаку, аж тут Іван додав:
— Уявляєш, сьогодні Ірина, колега з сусіднього відділу, вирішила мені допомогти витягнути ключі з моєї сумки, коли мої руки були зайняті. І вкололася об голку. Вона так подивилася на мене, мовби вбити зібралася.
— А що у тебе з цією Іриною?
— Олено, досить. Я люблю лише тебе. Ні Ірина, ні Марина, мені ніхто окрім тебе не потрібен.
— Вона була на твоєму День народженні в ресторані?
— Була, вона мій хороший колега, не більше.

Олена відчула, що розгадка близька. Вона зрозуміла, як стара іржава голка потрапила до її сумки.
Іван пішов на кухню, де на нього чекав обід.
Щойно Олена заснула, як знову побачила бабусю. Та сказала, що потрібно зробити, щоб повернути Ірині зло, яке вона хотіла заподіяти Олені. Бабуся пояснила, що тепер усе ясно. Ірина магією хотіла позбутися суперниці і зайняти місце поряд з Іваном. Якщо це не вдавалося природним шляхом, вона вдалася б до магії.

Олена все зробила за бабусиними порадами. Незабаром Іван повідомив, що Ірина пішла на лікарняний, що їй погано, але лікарі безсилі.
Олена попросила Івана знову відвезти її до села, де жила бабуся, на цвинтар, де не була з дня похорону. Вона купила квіти, взяла рукавички, щоб виполоти могилку старої трави. Вона з труднощами знайшла могилу бабусі Насті. Підійшовши, побачила на фото ту, що приходила до неї уві сні, ту, що врятувала від смерті. Олена впорядкувала могилу, поставила квіти у воду і, сівши на лавочку, сказала:

— Бабусю, пробач, що не приходила раніше. Думала, що батьки відвідують раз на рік, і цього достатньо. Я була неправа. Тепер я теж буду приходити. Якби не ти, мене, можливо, вже би не було.

І тут Олена відчула, наче бабуся обняла її за плечі. Олена озирнулася, але нікого не побачила, лише легкий подих вітру…