Connect with us

З життя

— Гей, ти, негіднику! Швиденько сюди!

Published

on

— Василько! Шкіднику, лісовику! Негайно йди сюди!!!

Баба Ганна звично заметала з підлоги розбиту чашку і продовжувала сварити Василька, заздалегідь знаючи, що той до ранку не з’явиться. Колись, коли Василь був ще молодий і дурний, він прибігав на бабині вигуки. Але, отримавши кілька разів тряпкою і віником по заду, став розумнішим. І тепер за тоном голосу і силою децибелів безпомилково визначав ступінь небезпеки. Коли можна з’явитися ввечері, а коли і через два-три дні.

Цього разу, у гонитві за мишею, він випадково збив зі столу забуту чашку. Минулого — розсипав пакет з крупою, а до цього були ще багато дрібних непорозумінь. І все через шкідливих мишей. Але баба Ганна чомусь продовжувала сварити Василька, хоча, по суті, він тут був ні до чого. Він просто виконував свою роботу і справно звітував, приносячи бабці на подушку задушених мишей, кротів та щурів.

Уранці, прокинувшись і побачивши черговий “звіт”, баба Ганна перехрестилася і завела стару пісню:

— Василько! Шкіднику! Навіщо ти мені це в ліжко знову тягаєш? Вижену, чорт, лісовик!

А побачивши розбиту чашку, закипіла дужче ніж зазвичай. Але для правди треба сказати, що серед людей господиня свого кота нахвалювала. Мовляв, і мишолов відмінний, і чистюля, і ласкавий. Василь намагався не підвести і охороняв невеличкий врожай баби з усією ретельністю. Інакше миші в підвалі знищили б всю картоплю та моркву. Та й крупів би не погребували.

А розбитий посуд та інші клопоти Василь філософськи списував на супутні неминучі втрати.

Того вечора баба Ганна налила в блюдечко молока і довго кликала кота, але він десь загубився і категорично відмовлявся з’являтися:

— Кись-кись-кись, Васю, шкіднику. Куди пропав? Молоко скисне. Ну і чорт з тобою…

Бабка вирішила насмажити собі на вечерю картоплі. Відкрила кришку підвалу і, крекчучи, стала спускатися вниз по сходах. Зігнувшись у три погибелі та прищулено мружачись, вона дісталася відсіку з картоплею. Коли очі звикли до напівтемряви, баба Ганна побачила Василька.

Він судомно дихав. Права передня лапа розпухла, стала вдвічі товстішою за ліву. А поруч на картопляних бульбах лежала велетенька мертва гадюка.

«Боже мій! — охнула баба Ганна, живо уявивши собі, як їй у руку впиваються отруйні зуби. Вже тільки від цього одразу підскочив тиск і серце запульсувало з перебоями. — Васильку, рятівнику мій. Ти що ж, вирішив помирати? Я зараз, зараз. Потерпи. Ах ти, шкіднику, ось же попався. Як же я без тебе?».

Підхопивши кота, баба Ганна вибралася з підвалу, схопила сумку з гаманцем і прямо в тапках побігла до сусіда.

— Павле! Павле! Рятуй! Терміново відвези мене до райцентру.

— Що сталося, баб Ганю? Що за поспіх, на ніч глядячи?

— У ветклініку мені треба. Василька гадюка вкусила. Відвези, Христа Бога молю. Я з тобою потім розрахуюся і за бензин, і за турботу.

— Зараз, баб Ганю. Скажу жінці і поїдемо.

Біля ветеринарної клініки баба Ганна вилізла з машини. Постійно стогнучи і бідкаючись, дістала кота, який важко дихав, звисав як ганчірка, і швидко попрямувала до приймальної.

— Доцю, — звернулася вона до чергової. — Допоможи, будь ласка. Спасіть Василька, а то в мене крім нього і нікого нема.

Побіжного погляду на нещасного кота було достатньо, щоб одразу поставити діагноз.

— Змія? Коли був укус?

— Сьогодні. Але точно не скажу. Я його в підвалі знайшла і одразу до вас.

— Негайно під крапельницю.

Василька віднесли.

Приблизно через двадцять хвилин лікар повернулася до приймальної і звернулася до баби Ганни:

— Давайте оформимо документи. Ви, значить, господиня? Як вас звати?

— Ганна Сергіївна. Коваленко.

— Так, як звати кота? Скільки йому років?

— Василь, йому шість, здається. Ви вже спасіть його, будь ласка. З Васильком я і поговорю, і кіно подивлюся, і взимку з ним тепліше. Знову ж таки, де я ще такого мишолова знайду? Ось і від змії мене спас.

Баба Ганна розплакалася.

— Заспокойтеся. Ми зробимо все, що від нас залежить. Вам доведеться залишити його у нас в стаціонарі на ніч. Завтра приїжджайте, буде зрозуміло що й до чого.

— Доню, скажи, а це дорого?

— Не переживайте. Оплатите тільки за ліки. Я впевнена, все буде добре. Кіт у вас — богатир! Викарабкається.

— А вас як величати?

— Віра Анатоліївна.

— Дай вам Бог здоров’я, Вірочко.

У машині баба Ганна запитала у Паші:

— Паш, ти мене завтра зранку зможеш сюди довезти?

— Баб Ганю, я завтра на роботу в сьомій виїжджаю…

— Ось і я з тобою.

— Та лікарня з дев’яти.

— Нічого, я почекаю.

— Ну гаразд. Завтра підійду.

Наступного дня Віра Анатоліївна, йдучи на роботу, побачила на лавочці біля клініки вчорашню клієнтку. Старенька бабуся з надією піднялася їй назустріч:

— Як там мій шкідник?

— Зараз подивимося.

За пів години баба Ганна, притискаючи до грудей кота, йшла до автобусної зупинки, гладила по голові Василька і приговорювала:

— Ось, Васю, Вірочка сказала, що за три дні будеш як новий. Я тобі сметани куплю. Та не магазинної, а домашньої, і ковбаси. Заслужив. Ти тільки живи подовше, шкіднику ти такий!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 6 =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

“‘I’ll Support and Help You,’ promised the 52‑year‑old man. I soon regretted letting him have more than just my heart.”

Ill be there for you, Ill help you out, he promised, his voice steady as a Sundaymorning newsreader. I should...

З життя1 годину ago

After a few dates, a 45‑year‑old woman invited me over. By dinner I regretted stepping into her flat—I wasn’t prepared for that.

I still remember that Saturday, many years ago, when I, at fortyeight, thought I ought to be a little wiser....

З життя10 години ago

The dog vanished after the incident, only to turn up at the doorstep six months later wearing a stranger’s collar.

Victor Clarke finds a tiny, shivering puppy lying on the side of the A1 in October. The little dog is...

З життя11 години ago

Well then, show your country ways! Mom smirked. But she fell silent at the sight of Vicky.

Alright, show me your countryside charm! my motherinlaw teased, stepping over the threshold of our spacious hall, bathed in the...

З життя12 години ago

A dog hauled Walter toward the crumbling ruins—what he saw left him dumbfoundedHe stumbled upon an ancient, moss‑covered stone altar pulsing with an eerie, golden light that seemed to beckon him forward.

Come on, Rusty, shall we grumbled Victor, tightening the makeshift leash hed cobbled together from an old rope. He buttoned...

З життя13 години ago

“I Want a Weekend Man, Not a Lifelong Partner – A 52‑Year‑Old’s Unfiltered Take”

28October2026 Dear Diary, Lets move in together. Why? How come? Were grownups. And thats exactly why I dont get it...

З життя16 години ago

I Downsized My Home to Support My Kids – Now They’re Too Busy to Stop ByEven though my new, snug apartment feels more manageable, I spend my evenings cooking for one while their packed schedules leave no room for a visit.

I am sixtysix, and for as long as I could remember I have believed that family is the single most...

ES1 день ago

Clara pudo devolverle a Ana su parte del estudio con una firma

Clara pudo devolverle a Ana su parte del estudio con una firma. No pudo devolverle los años en los que...