Тут немає нічого для вас

Вас нічого тут немає

– Я не хочу сваритися з мамою, зрозумій мене правильно, – бурмотів Ігор.

– Тоді я сама з нею поговорю. Мені байдуже, що буде далі, – відповіла Лєра.

Її вже остаточно дістала ситуація, що склалася, і вона не мала наміру терпіти те, що відбувалося.

Вся проблема полягала в тому, що Ігор був дуже спокійною людиною, і його мати цим відкрито користувалася. На відміну від нього, Агнія Юріївна була доволі пробивною особою.

Палець в рот не клади, інакше по лікоть відкусить. Про таких, як вона, говорили саме так.

Ох, якби ж Лєра дізналася про це набагато раніше, все було би куди простіше.

Дещо раніше

– Скільки ви платите за орендовану квартиру?

– 10 тисяч гривень, – сказав Ігор.

– Та ви з глузду з’їхали! Це ж які гроші! Так ви на свою точно ніколи не накопичите, – сказала Агнія Юріївна.

– А як нам тоді бути? Не в гуртожитку ж смердючому з клопами й алкоголіками жити, – тут же скривилася Лєра.

– Звісно ж, ні. У мене є краща ідея.

Тут свекруха запропонувала їм перебратися до її приватного будинку. Місця в неї було хоч відбавляй. Цілих 4 кімнати. Вибирай для життя будь-яку.

– А що, гарна ідея. Мені подобається, – радісно сказала Лєра.

Тільки по Ігорю було видно, що він не дуже задоволений пропозицією матері, але лише ввічливо сказав, що вони подумають.

Щойно подружжя повернулося на орендовану квартиру, Лєра одразу ж почала розмову.

– У якому сенсі подумаємо? Про що тут взагалі можна думати? Ігоре, треба погоджуватись. Мені й самій набридло щомісяця платити десять тисяч. Ми ніколи так на житло не назбираємо.

Ігор лише похитав головою.

– Лєра, ти просто не знаєш мою маму! Це з виду вона здається такою простою і добродушною.

– Так, кинь, це всі твої дитячі образи. Тому ти перебільшуєш.

Колись у далекому дитинстві.

– Мамо, віддай, це мої гроші, – почав плакати маленький Ігор, якому виповнилося 10 років.

– Вас тут нічого немає, – суворо сказала Агнія Юріївна, паралельно змочуючи пальці слиною та перераховуючи гроші.

– Але це мені подарували на День народження.

– Все, що є в цьому домі, належить мені. Запам’ятай це раз і назавжди.

Усе це Ігор чудово запам’ятав і не хотів жити з матір’ю, але Лєра ніяк не заспокоювалася.

Зрештою вона тиснула на нього своїми вмовляннями і йому довелося погодитися.

На диво, перший час вони з Агнією Юріївною справді добре ладнали. Мати майже не втручалася в їхнє життя.

Правда, з кожним днем її вимоги почали зростати. Особливо після місяця, коли зрозуміла, що пара вже добре тут влаштувалася.

Агнія Юріївна вимагала, щоб тепер вони повинні платити не лише за продукти, але й оплачувати частину суми за проживання.

– Вибачте, мої любі, але за світло і воду плату ніхто не скасовував. А пенсія у мене не гумова.

– Ігоре, твоя мама права. Я абсолютно з нею погоджуюся, – кивнула Лєра і продовжувала ласувати смаженою картоплею.

Дружина також добре влаштувалася. Вона ніколи особливо не любила готувати і тепер за неї це робила свекруха. Однак такий “ресторан” коштував їм набагато дорожче.

Та, Агнія Юріївна не соромилася брати за це гроші. І з кожним місяцем сума лише зростала.

– Лєро, тобі не здається, що ми почали витрачати значно більше грошей, ніж на орендованій квартирі?

– Чому ти так вирішив? – з подивом дивилася на нього дружина.

– А ти сама порахуй. Плата за комуналку, за їжу, за приготування їжі, інші витрати. Тут явно більше, ніж 10 тисяч.

– Можливо…

– Я тобі точно кажу. Тим більше, що відкладати ми стали значно менше, як тільки сюди переїхали.

Було ухвалене рішення повернутися на орендовану квартиру. Однак і тут Агнія Юріївна вже знала, що сказати.

– Та киньте ви. Залишайтеся і живіть скільки хочете. До речі, треба ж мені ще з ремонтом тут допомогти. Не з пенсії ж я буду робітників наймати.

Що правда, то правда. Молодим людям не дозволяла совість покинути матір. І жили вони тут вже доволі довго. Треба було допомогти.

Зрештою Агнія Юріївна тонко натякнула, що на ремонт у неї грошей не вистачає.

– Ви ж бачили які ціни! За останні півроку лише як зросли!

– Так-так, ми розуміємо. Обов’язково допоможемо, правда Ігоре?

– Так.

Агнія Юріївна чудово бачила його обличчя.

– Ігорку, ти чимось незадоволений?

– Все нормально, мамо.

– Добре, адже я для нас стараюся. Щоб нам усім комфортно тут жилося.

Зрештою вони зробили ремонт.

Але не в одній кімнаті, а відразу у чотирьох. Агнія Юріївна наполягла на тому, щоб краще зробити це зараз. Аніж потім, коли ціни злетять ще більше.

Потім вона прямо сказала, що потрібна нова пральна машина, і посудомийка не завадить. Руки ж не залізні.

Звісно ж, все їй купили.

Тільки був один нюанс. Купівля квартири весь час відкладалася ще на більш тривалий термін.

Минули 2 роки.

Ігор і Лєра прекрасно розуміли, що з кожним роком вимоги Агнії Юріївни лише зростають.

Якби вони жили окремо, то вже давно би назбирали на нове житло. У крайньому випадку, взяли би іпотеку, але все пішло не за планом.

– Я не хочу сваритися з мамою, зрозумій мене правильно, – бурмотів Ігор.

– Тоді я сама все їй скажу. Мені байдуже, що буде далі, – відповіла Лєра.

Її вже остаточно дістала ситуація, що склалася, і вона не мала наміру терпіти те, що відбувалося.

– Гаразд, я тебе зрозумів. Щось придумаю.

І тут Ігорю на думку спала геніальна ідея.

– Мамо, треба поговорити.

– Про що?

– Пам’ятаєш, ти казала, що цілого приватного будинку тобі багато?

– І що?

– Може бути ми його продамо і купимо всім нам житло. Мається на увазі квартиру. Окрему тобі й нам.

Тут Агнія Юріївна зіскочила з місця і почала кричати на сина:

– Ти що, геть з глузду з’їхав? Нізащо!

– Але чому?

– Тому що це мій дім і я буду жити тут.

– А ми?

– А що ви? Вас хтось звідси виганяє?

Ігор зрозумів, що спочатку у Агнії Юріївни був продуманий цілий план.

– Ні, але ми хочемо жити окремо.

– Ну, от купуйте квартиру й живіть. А те, що відкласти не вдалося – це вже ваші проблеми. Працювати треба більше, Ігоре!

“Так, щоб ще більше віддавати тобі” – подумав Ігор, однак промовчав.

– Загалом, хочете – живіть, не хочете – вперед на орендовану. Тільки майте на увазі, що ціни там теж зросли.

Лєра вирішила, що пора їй втрутитися, адже Ігор зі своєю матір’ю вкотре не справлявся.

– Агніє Юріївно, але ми ж вкладали гроші в цей будинок і Ігор має рацію.

– Іди і доведи це юридично. Я тут власниця і все, що тут є – лише моє. Кому не подобається – вперед на вихід.

Зрештою Ігор і Лєра зрозуміли, що жити з Агнією Юріївною був не найкращий варіант. Вони вирішили знову жити на орендованій квартирі й накопичувати на житло.

Тепер думали назбирати хоча б на перший внесок за іпотеку.

А от Агнія Юріївна на життя не скаржилася. Навпаки, запрошувала родичів у гості й пишалася тим, який чудовий ремонт зробила. А ще речі руками не треба прати і посуд мити теж.

– Найголовніше вчасно прийняти правильне рішення, – сказала вона свою улюблену фразу ще раз і продовжила пити чай зі солодощами.