Проспав, зібралась за три хвилини і вже мчала в ліфті!

Вставайка проспала! Ледь-ледь встигнув нафарбувати губи під час короткої подорожі від ванної до вхідних дверей, кинувши швидкий погляд у дзеркало і натягнувши пальто з черевиками, Ліля вже через три хвилини після пробудження мчала у ліфті.

Вийшовши на вулицю, вона усвідомила, що дрібний вересневий дощик моросить, але повертатися за парасолькою не було часу. Обманливий будильник сьогодні підвів.
Дівчина бігла на зупинку, наче опалена. Запізнитися на роботу?! З її начальником це можна було прирівняти до прогулу і навіть привести до звільнення.

Перебиравши в голові всі можливі варіанти завершення сьогоднішнього дня, Ліля вже подумки попрощалася з улюбленими клієнтами, премією і додатковим вихідним, який у неї залишився з останньої відпустки. Мимо пробігали такі ж запізнілі або просто поспішаючі люди, кожен був занурений у свої думки і не помічав нічого довкола. Все навколо було сірим, нудним і сумним. А цей дощик ще більше додавав суму до того дня, що не склався з самого ранку.

До зупинки залишалося не більше двохсот метрів. Раптом Ліля різко зупинилася і озирнулася. Біля обшарпаної лавки сиділо маленьке мокре кошеня. Підтискуючи то одну, то іншу лапку, він намагався нявчати, але йому вдавалося лише беззвучно відчиняти рот.

На мить дівчина задумалася, чи бігти далі, чи допомогти малому створінню, яке, схоже, потрапило в біду. Запізнення було неминучим, і раз уже все одно доведеться слухати гнівну тираду директора, вирішила, що кошеняті треба допомогти.

Підійшовши ближче, дівчина помітила, що задня лапка малюка зігнута в якійсь неприродній позі.
– О Боже! Ну хто ж тебе так!

Останні сумніви зникли, як вранішній туман. Кошеня так втомився і змерз, що тремтів, як останній листочок вересня, якому ще вдавалося залишатися на гілці під поривами вітру.

Обережно закутавши постраждалого в білий шарф, Ліля засунула кошеня за пазуху і полетіла до зупинки ще швидше. Вона вирішила добратися до свого робочого кабінету, а вже потім діяти за ситуацією. Залишити кошеня на самоті їй не дозволяло добре серце.
Спроба непомітно прослизнути до свого столу з тріском провалилася. Майже на фінішній прямій, Ліля з полегшенням видихнула – залишалося пройти лише один поворот по довгому коридору і от він, кабінет № 12, але удача цього разу відвернулася. Просто за поворотом вона зіткнулася зі своїм начальником.
– Пермякова! Цілу годину! Де ви ходите? Хто за вас буде роботу вашу робити? Що, зовсім втратили страх?
А далі ще з десяток запитань, які мали викликати непереможне почуття вини в серці соромливої дівчини і опустити її ще нижче в цій величезній прірві між керівником і підлеглим. Вся мокра, не могла сказати ні слова. Сльози поступово підходили до очей, а образа душила зсередини.

– Ось! – тільки й змогла вимовити Ліля, розстебнувши верхній ґудзик свого пальто.
Звідти виглядала маленька нещасна мордочка. Кошеня трохи висохло, зігрілося і вже могло жалібно нявчати, чого й поспішило зробити.
– У нього перебита лапка, я не могла залишити його на вулиці… Там дощ… А він один…

Сльози ринули з очей, слова плуталися, руки зрадливо тремтіли. Вже подумки написавши заяву про звільнення, дівчина хотіла відправитися на своє робоче місце, щоб зібрати свої речі, і зробила крок уперед, але тепла міцна чоловіча рука зупинила її.
Іншою рукою директор дістав телефон і набрав знайомий номер. Потім записав на папірці адресу і наказав їхати туди негайно, рятувати лапу невеликому пухнастику.

Не розуміючи таких різких змін у поведінці керівника, Ліля взяла листок, вставила його червоними від холоду руками в кишеню пальто і поспішила до виходу.
– Так, і можете сюди не повертатися.

У дівчини серце опустилося в п’ятки, і туга поступово охоплювала все її тіло. Ось і закінчилося її недовге трудове життя на улюбленій роботі. Але начальник продовжив:
– Сьогодні у вас вихідний. І завтра теж. А ще я вам висловлю подяку. І премію виписую… за любов до наших менших братів.

Начальника звали В’ячеслав Георгійович. Він був трохи старший за Лілі, але завжди справляв враження суворого у всіх сенсах чоловіка. Перетинатися з ним доводилося лише по роботі і дуже рідко, але в офісі часто пробігав слух про його жорсткість у відносинах зі співробітниками.
У ветеринарній клініці, куди відправив Лілю директор, лікар швидко вирішив питання з лапкою кошеняти. Перелому не було, просто сильний вивих і розтягнення. Поки той проводив лікувальні маніпуляції і накладав тугу пов’язку, Ліля розповіла, як знайшла бідаху на вулиці, і як її відчитав, а потім несподівано допоміг начальник.

Доктор засміявся і сказав, що знайомий із Славиком з дитинства. З юних років його друг завжди допомагав бездомним тваринам, героїчно рятував щенят з холодної води, одного разу відібрав кошеня у довгих жорстоких підлітків.
А коли виріс і почав заробляти гроші, завжди віддавав частину на допомогу притулкам. Навіть свою першу стипендію повністю перерахував у фонд для порятунку безхвостого пса.

Але ось з людьми ладити у нього не завжди виходило. Втративши в юності всю свою сім’ю, він закрився, став жорстким і черствим.

Ця історія так розчулила серце дівчини, що до кінця дня з голови не виходив В’ячеслав. Чомусь захотілося його пожаліти і підтримати.
Увечері, поки кошеня приходило до тями після пригод і солодко спало на м’якій, теплій ліжку хазяйки, Ліля облаштовувала місце для свого нового жильця. Малюк натерпівся за цілий день, проведений на вулиці. А може бути, і довше…
Невідомо, скільки йому довелося блукати безпритульним. Вві сні він тихенько метушився і зрідка попискував. Тепер самотність дівчини і її нового врятованого друга закінчилася. Вона із задоволенням буде доглядати за своїм улюбленцем і віддавати йому всю свою любов.

Усміхаючись цим думкам, Ліля зробила затишну лежанку для Барсика. Це ім’я їй здалося найбільш відповідним для маленького беззахисного малюка. Тишу її думок порушив несподіваний дзвінок телефону. Це був В’ячеслав.
– Як наш пацієнт?

Щічки дівчини загорілися, і вона з натхненням розповіла про самопочуття свого підопічного, а потім довго дякувала своєму начальнику. Несподівано В’ячеслав запросив її на вечерю, і вони проговорили всю ніч.
Чоловік, який вже здавався таким близьким, знайомим та зрозумілим, був поруч. А ще поруч з ними сиділо кошеня з перев’язаною лапкою і отримувало стільки уваги та ласки, скільки могло отримати від двох добрих людей, чиї душі виявилися спорідненими.

А зовсім скоро вони разом допомагали нещасним звірятам, що потрапили у скрутну життєву ситуацію, і виховували свого Барсика, який, схоже, теж був спорідненою душею.