Connect with us

З життя

Давня історія, яку розповіла бабуся своїм онучкам

Published

on

Ця історія сталася дуже давно. Головна героїня, яка розповіла мені її, вже бабуся і виховує двох чарівних онучок. Вона доросла й серйозна жінка, але запевняє, що кожне слово тут — чиста правда…

Дівчинка бігла темним парком, попереду вже блищало озеро, а над ним — повний місяць. Вона заплющила очі й без вагань стрибнула у воду з крутого берега. Вода була тепла, м’яка, немов колиска. Сильні руки підхопили її, витягли на поверхню й потрясли: «Що це ти, мала, вигадала?! Чи ти з глузду з’їхала?! Де твої батьки?»

Соломія, відпльовуючись від води, намагалася розплющити очі, але мокрим пасмам заважали. «Будь ласка, не трясіть мене так», — голос дрижав від страху. Хтось посадив її на траву, накинув щось тепле на плечі й обережно відгорнув волосся з обличчя. Дівчинка побачила невисокого дідуся з довгою бородою, де вплуталися водяні лілії та очерет. «Ви хто?»

«Водяник місцевий. Чого вилупилась? Не віриш? Отак дожили — навіть діти в дива не вірять. Що трапилось, що на таку дурню наважилась?» Дівчинка знову гірко заплакала: «Мене мама не любить. Раніше любила, а коли тато пішов, перестала. Тільки кричить і лається. А сьогодні вдарила…»

Водяник погладив її по голові й важко зітхнув: «Мене теж ніхто не любить. Хлопець із сусіднього під’їзду кепкує та за коси тягає. А наша двірниця лопатою погрожує…»

Водяник сумно посміхнувся: «Ох, лишенько твоє дитяче. Допоможу, як умію. Тримай мушлю — таких тут не знайдеш, із Чорного моря. Як почнуть тебе ображати, приклади її до вуха». Мушля була тепла і мерехтіла зсередини.

«Тільки умова: віддаси її потім тому, кому вона потрібніша. А тепер біжи додому, дівчинко». Водяник допоміг Соломії підвестись і раптом зник, наче його й не було.

Коли дівчинка прибігла додому, мати знову почала кричати і вже збиралася замахнутися, коли Соломія швидко притулила мушлю до вуха. Вона почула мамин голос: «Що ж я роблю?! Я ж люблю її, вона ж моя кровинка. Дурна я дурна, а все через того негідника…»

Дівчинка обійняла маму: «Мамочко, я тебе теж люблю. Тато повернеться, побачиш. Тільки не пий більше й не кричи на мене». Так вони й стояли, обійнявшись, обидві зі сльозами.

Наступного дня Соломія пішла гуляти в гарному настрої. Біля під’їзду двірниця тітка Марія знову спробувала погрожувати лопатою. Дівчинка посміхнулася й приклала мушлю: «Що я на дітей гавкаю? А все кіт мойойо Васюк. Де він блукає? Хоч би живий був…»

«Тітко Маріє, ваш Васюк повернеться. Я його вчора в сусідньому дворі бачила — з кошеням. Не журіться». Дівчинка побігла на дитячий майданчик, а жінка перехрестила її вслід. Раптом з’явився хлопчина: «Ну що, Плакса-Вакса? Покататися захотіла?»

Знову знадобилася мушля: «Вона гарна. Як я їй це скажу? Ось зараз як лясну, щоб знала!» Соломія підійшла ближче: «Мене Соломія звати. А тебе? Допоможи мені розгойдати гойдалку. Люблю високо, а сама не виходить…»

Соломія збиралася до школи, у перший клас. Ранок був метушливий: мама прасувала стрічки, пекла млинці й заварювала чай одночасно. Біля під’їзду дівчинку чекав Мишко. Він узяв її портфель і урочисто закрокував поруч. У школі, на перерві, Соломія помітила хлопчика. Він сидів сам у дальньому кутку спортмайданчика й тихо плакав.

«Мене Соломія звати. У тебе щось трапилось?» Хлопчик хотів утекти, але глянувши їй у вічі, прошепотів: «У мене немає мами, а тато поїхав на заробітки. Дідусь з бабусею постійно сваряться. Мене ніхто не любить…»

Дівчинка посміхнулася й дістала мушлю…
Інколи треба заглянути в саме серце людини — і дати їй трохи віри, надії та любові.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × один =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

— Excuse me, what are you doing in my cottage? I never gave you a key, — the homeowner froze on the doorstep, staring at her relatives’ feast

And what exactly are you doing at my cottage? I never gave you any keys, I froze in the doorway,...

З життя30 хвилин ago

I Came to Visit Because I Missed You, But the Children Feel Like Strangers

Parents always carry the weight of concern for their children. At times, though, those same childrenonce growncan leave their parents...

З життя3 години ago

Sweet Wrappers

Wrappers Youre a right wrapper, George! If I were up to it, Id give you a good hiding, like Tom...

З життя4 години ago

Little Liddy

LITTLE LIZZIE Richard Bennett scowled at the trousers and shirt laid out before him and flung them onto the armchair...

З життя5 години ago

After This Technical Drawing Fiasco, I Realised: It’s Better to Do It Yourself Than Have Perfection That Isn’t Truly Yours

After that whole design-and-technology debacle, I realised: better to muddle through yourself than get a perfect result that isnt your...

З життя6 години ago

“Yuri, these cats have lived here since long before you and I ever met. Why on earth should I get rid of them?” Anna asked in a frosty tone. “What you’re suggesting is called betrayal…”

George, these cats have lived here since long before you and I ever met. Why on earth should I get...

З життя7 години ago

A Wall on Her Side

A Wall on Her Side “Jane, honestly, why are you butting into this?” Victor didnt even look at me. He...

З життя8 години ago

An Expensive Indulgence

An Expensive Pleasure Clara, again? Really? I seem to work just to keep your cat in luxury! The cat that...