Connect with us

З життя

Несподіваний рахунок за затишний відпочинок

Published

on

Рахунок за відпочинок у садибі

Олені завжди здавалося, що суперечки між рідними братами та сестрами — це десь у сусідів чи тітки Марії з Тернополя. Та реальність виявилася прозаїчнішою: навіть не довелося чекати розподілу батьківської квартири чи старої садиби.

Хоча саме садиба стала наріжним каменем конфлікту між сестрами — Оленою та Катериною. Справа ж була не в спадщині й навіть не в тому, хто полотиме картоплю чи забере більше врожаю.

Наближалися травневі свята, а виїхати за межі області вважалося неймовірним щастям. Квитки на потяги розкупили ще навесні. Подорожувати авто Олена не любила — довго, незручно, та й який це відпочинок, коли кермуєш годинами?

— Слухай, поїдемо до мене в садибу? — запропонувала Катерина. — Не п’ятизірковий курорт, але затишно. Діти на свіжому повітрі, а ми трохи попрацюємо. Наче фітнес на природі! — жартувала старша сестра.

— Та давай! — підхопила Олена. Вибору в неї особливо й не було. Залишитися у душному місті чи їхати до батьків, де справжнього відпочинку не вийде?

Сестри не були близькими подругами, але Олена не пригадувала серйозних сварок. Різниця у 7 років давалася взнаки: коли Олена була школяркою, Катерина вже навчалася у Львові, вийшла заміж за Дмитра й повернулася з немовлям Софійкою.

— Шашликів напікемо, а Дмитро нам настоянок приготує. Ти ж знаєш, як він полюбляє експериментувати з рецептами! — дзвеніла у телефоні Катерина.

Олена не чула про захоплення Дмитра, але підтакуювала, бажаючи підтримати мирну розмову.

— Чудово! Ми привеземо торт і фруктів. Погода обіцяє бути теплою — грітимось на сонечку після зими!

У Олени були сини-погодки, у Катерини — молодший син такого ж віку. Свята обіцяли бути жвавими.

Настав Першотравень. Родина Олени їхала до садиби сестри. Пробки на виїзді з міста розважали — усі, як і вони, прагнули відпочинку.

— Наконець! Ми вже чекали. — Катерина зустріла гостей біля воріт, розповідаючи про накритий стіл та нову мангальну зону, яку Дмитро змайстрував за вихідні.

— Катю, торт треба в холодильник — у дорозі розтане. — Сестри пішли в будинок, а хлопці вже ганяли м’яча.

Вечір був чарівним: смачні страви, настоянки, діти ласуючи овочами та м’ясом. Торт з’їли лише наступного дня.

— Коли востаннє ми так довго розмовляли? — задумливо промовила Катерина, прибираючи посуд.

— Усе в метушні. Шкода, що Андрієві треба на роботу між святами — продовжили б відпочинок, — зізналася Олена.

— Залишайся з хлопцями, а Андрій приїде за вами 9 травня.

Погода стояла гарна, дощів не було. Діти гуляли цілими днями, сестри ходили за продуктами, інколи з Дмитром. Олена намагалася платити сама, але Катерина завжди перехоплювала ініціативу:

— Годі тобі! Я сама все куплю. Невже сумніваєшся? — сміялася вона, наповнюючи кошик дорогими ковбасами, сирами та екзотичними фруктами.

Приємні враження змінилися в день від’їзду. Катерина вийшла з щоденником, де акуратним почерком були виписані всі витрати за свята: продукти, комунальні послуги, навіть частка за електрику на кожну дитину.

— Як вона встигла це все порахувати?.. — Андрій сумно посміхнувся, розуміючи, що готівки з собою недостатньо.

— Можу переказати на картку? — спитав він.

— На картку? Мені потрібна готівка! Хіба розраховували на безкоштовний відпочинок? — голос Катерини звучав різко.

Вони залишили 2,5 тисячі гривень, обіцяючи доплатити ще 3,5. Дорогою Олена ридала:

— Навіщо ці мідії чи анчоуси? Ми їх навіть не їли! Артем майже нічого не їв, окрім огірків, а його порахували як дорослого!

— Годі, — різко перервав Андрій. — 2,5 тисячі — і досить.

Та вже за годину Катерина телефонувала:

— Невдячні! Ваші діти пошкодили меблі — ви відшкодуєте ремонт?

Після третього дзвінка вони перестали піднімати трубку. Повернувшись додому, Олена почула звінок від матері:

— Олено, негайно поверніть Катрі 3,5 тисячі! Це ж сором! — мати кинула трубку, не слухаючи пояснень.

— Може, відвеземо гроші й забудемо? — запропонував Андрій.

— Ні! — різко відповіла Олена. — Досить цього кріпацтва!

Вона плакала, згадуючи дитячі суперечки з сестрою. Андрій, укладаючи дітей, виїхав до садиби. Під’їхавши, побачив світло у вікнах, почув сміх і музику — Катерина знову приймала гостей.

— Моя дружина ридала цілу ніч, а їй байдуже… Невже й цим виставить рахунок? — подумав він, розвертаючи авто.

Про історію більше не згадували. Минуло три місяці. Одного ранку Олена отримала повідомлення:

«Якщо думаєш, що забула про борг — помиляєшся. Першого вересня треба збирати дитину до школи. Чекаю 3,5 тисячі».

Олена видалила повідомлення, додала сестру до чорного списку. Того вечора родина їхала на базу відпочинку. Андрій, дивлячись у вікно, промовив:

— Колись мріяв про садибу… А тепер радію, що її не маю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × п'ять =

Також цікаво:

З життя9 години ago

Step Forward and Speak Out

Send The Submit button on the website looked tiny, yet my palm felt clammy as if I were holding someone...

З життя9 години ago

I Moved in with Him for a Fresh Start, Only to End Up Sleeping on the Sofa in What Was Supposed to Be My Own Home

I moved in with him, believing wed start afresh, but I ended up sleeping on the sofa in what was...

З життя9 години ago

Wednesday in the Courtyard

Wednesday in the Courtyard Theres a neatly tied plastic bag resting on the bench by the entrance of the third...

З життя9 години ago

Natasha, I’m Sorry! Can I Come Back to You?

My husband, Edward, and I have shared our lives for over twenty years. We always lived quietly and contentedly together....

З життя10 години ago

My brother refuses to place Mum in a care home, yet won’t take her in—there’s simply no space at his!

For the last three months, my brother Charles has been pestering me about Mum. Ever since her stroke, shes not...

З життя10 години ago

I’m Exhausted. And No – This Isn’t Some Vague Emotional Fatigue. It’s Physical, Mental, and Financial Burnout From Supporting Two Adults Who’ve Chosen to Live in Permanent Teenage Mode.

I’m utterly drained. And no, I dont mean some vague sense of emotional tiredness. This is real a physical, mental,...

З життя11 години ago

Lonely Together: Navigating Solitude in a Shared Life

ALONE TOGETHER Thirty-eight years ago, Margaret brought her future husband, Peter, home to meet her parents. It was time to...

З життя11 години ago

Can’t You See? That’s Not Your Daughter – Are You Totally Oblivious?

My future husband and I had only been together for a matter of months when we decided to tie the...