Connect with us

З життя

– Я подаю на розлучення, – заявила жінка.

Published

on

Вікторія увійшла до кімнати і сказала:

– Я подаю на розлучення.

Олександр у цей час захоплено дивився футбол і… ніяк не відреагував на слова дружини.

Вікторія підійшла і вимкнула телевізор.

– Ти що робиш?! З глузду з’їхала?! – закричав Олександр, потім зібрався з думками і спокійно промовив:

– Вибач. Просто там був дуже важливий момент.

– Впевнена, що не важливіший за те, що я сказала.

– А що ти сказала? – збентежено перепитав чоловік, зрозумівши, що знову пропустив її слова повз вуха.

– Я подаю на розлучення.

Олександр вирячив очі:

– Як це «на розлучення»? Чому? Мені здавалося, у нас усе добре.

– Тобі здавалося.

– Почекай… Вчора ми були в театрі, позавчора я приніс квіти, минулого тижня ходили в кіно. Усе, як ти любиш…

– Так, але все це було вперше за сім років шлюбу. І я навіть знаю, чому.

– І чому ж?! – Олександр почав сердитися.

– Тому що я віддала дітей у садочок, влаштувалася на роботу, почала ходити у спортзал, у салон краси, змінила образ, завела нових друзів.

– До чого тут це?

– А до того, що ти раптово побачив, що я комусь цікава, що чоловіки звертають на мене увагу, що я вже не потребую тебе, як раніше.

– Це нісенітниця…

– Ні, Олександр, це не нісенітниця. Інакше ти б не злякався, не став би крутитися навколо мене, доглядати, квіти дарувати, у кіно і театр водити. Це з твоєї сторони – просто подвиг!

– Я намагався… Хотів зробити приємне… Почекай, я так і не зрозумів: ти через це вирішила розлучитися?

– Так. Я більше не хочу так жити. Ти зараз прикидаєшся люблячим чоловіком, а де ти був, коли я вагітною ходила, коли дітей народжувала, коли вночі не спала? Ти ж ні разу мені ні в чому не допоміг! Був у нашому житті чисто символічно. Приходив, їв, спав. Можу порахувати, скільки разів ти дітей на руки брав!

– Я взагалі-то працював! – Олександр навіть підстрибнув від обурення, – щоб вас забезпечити!

– Працював, не сперечаюся. Але ж не тільки нас забезпечував – себе також. І вихідні мав, тільки волів проводити їх із друзями.

– Маю право!

– У мене – вихідних не було, – продовжила Вікторія, не звернувши на слова чоловіка ніякої уваги, – хоча діти… вони ж і твої. Тільки тебе це цікавило в останню чергу. Так і чую твої слова: я тобі гроші дав, чого ще хочеш? А я хотіла… Хотіла, щоб поруч був надійний, рідний чоловік. Щоб підтримав. І не тільки матеріально, але й морально. Щоб пошкодував зрештою.

Але тобі до цього було неначе байдуже. Ти жив своєму життю, в якому не було ні мене, ні наших дітей…

– Не перебільшуй.

– Я і не перебільшую. Ти хоч знаєш, у який садочок вони ходять? Ми, між іншим, добираємося до нього сорок хвилин. Вранці! У транспорті! А ти на роботу один у машині їдеш, як пан. І виходиш за двадцять хвилин. Однак, жодного разу не запропонував відвести дітей у сад.

– Ти не просила, – буркнув Олександр.

– А чому я повинна просити? Є речі, про які люблячого чоловіка та батька не просять. Це ‒ саме собою зрозуміле. Правда, не у твоєму випадку, оскільки про любов мови не йде. Ніколи не йшла…

– Ти прям монстра з мене зробила…

– Ні, Олександр, ти не монстр. Ти просто абсолютно чужий для мене чоловік. Став чужим… Або був.

– Це тобі, а дітям? Що ти їм скажеш? Як поясниш?

– Ой, тримайте мене семеро! – засміялася Вікторія, – так вони зовсім недавно стали тебе на вулиці впізнавати! Тому з цим проблем у мене точно не буде.

Олександр не знайшов, що відповісти. Частково Вікторія була права, але й його можна зрозуміти: він – чоловік, вона – жінка і повинна знати своє місце, і домом займатись повинна, і дітьми. Батько Олександра завжди так казав. І мама погоджувалась. А Вікторія чомусь не задоволена…

– І як ти збираєшся жити на одну зарплату з двома дітьми? – пішов Олександр в атаку, – що стосується мене – то я ні копійки не дам!

– Даси, – спокійно відповіла Вікторія, – аліменти ніхто не відміняв. І майно, яке нажили за сім років, ми через суд поділимо. Хоча там і ділити особливо нема чого, але все-таки. Холодильник, як не крути, нам з дітьми потрібніший. А, знаючи тебе, я впевнена: саме за нього ти вцепишся, щоб болючіше зробити. Тому все – тільки через суд. На щастя, квартири у нас немає. До речі, ти можеш у цій залишитись. А нам з дітьми я іншу зніму (вимовляючи останню фразу, Вікторія зробила невелику паузу, в глибині душі сподіваючись: Олександр не погодиться, скаже, що іншу квартиру зніме саме він, що дружина і діти можуть жити там, де звикли… Але Олександр нічого такого не сказав), – … я вже підшукала підходящу неподалік від садочка.

– Ну і йдіть! – Олександр більше не міг спокійно слухати Вікторію, – подумати тільки: Цаца! Все продумала?! Нічого не забула?! А машина? Її я тобі не віддам!

– А я і не прошу, – усміхнулася Вікторія, – вона мені не потрібна.

– З чого це ти така щедра?! – Олександр вже не міг зупинитися, – машина їй не потрібна! Напевно, вже на іншій їздиш?! Ну, признайся: давно у мене роги виросли?! Щось ти занадто сміливою стала!

– Не здивував, – Вікторія була зовсім спокійна, – я знала, що почую щось подібне.

– Та зрозумій ти, нарешті, – Олександр підлетів до дружини, схопив за плечі, став трясти, – кому ти потрібна з двома дітьми?! А давай… забудемо все, що ти тут наговорила? Будемо жити разом, як раніше. Я виправлюся, чесне слово!

– Як раніше? Ні вже, – твердо відповіла Вікторія, – ніяк не вийде.

– Але чому?! – Олександр навіть не кричав, він волав на весь голос.

– Тому що я не люблю тебе більше…

Олександр розгубився, внутрішньо запанікував і раптом, неначе відчувши, що подальші розмови безглузді, погодився:

– Раз так – подавай на розлучення.

Їх розвели через півроку. Усе сталося так, як планувала Вікторія.

Тепер вона з дітьми живе неподалік дитячого садочка і ранок у робочі дні у неї проходить набагато спокійніше.

А у вихідні – вона взагалі вільна жінка! А все тому, що колишній чоловік забирає дітей до себе! Водить по місту, сидить з ними у себе вдома, у всілякі ігри з ними грає. Навіть сам готує!

Хто їх зрозуміє, цих чоловіків?

Поки одружений – ні дружина, ні діти не потрібні. Сприймає як само собою зрозуміле.

Як розлучиться – і час на дітей знаходить, і чи не найкращим у світі татом стає…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три + 15 =

Також цікаво:

ES8 години ago

La fotografía demostraba que Amalia había sostenido a Sofía al nacer

La fotografía demostraba que Amalia había sostenido a Sofía al nacer. No enseñaba a ninguna de las dos cómo convertirse...

ES8 години ago

Durante meses, Olivia repitió la misma frase cada vez que Rosa preguntaba por Marina

Durante meses, Olivia repitió la misma frase cada vez que Rosa preguntaba por Marina: —Tu madre esperó hasta que fueras...

ES8 години ago

Reconocer oficialmente a Lucía como sobrina de Victoria fue sencillo

Reconocer oficialmente a Lucía como sobrina de Victoria fue sencillo. Bastaron unas pruebas, varios documentos y una firma. Convertirse en...

З життя8 години ago

The photograph proved that Amelia had once held Sophie

The photograph proved that Amelia had once held Sophie. It did not teach either of them how to live together....

З життя8 години ago

Moving into the smaller house did not make Rose feel safe immediately

Moving into the smaller house did not make Rose feel safe immediately. She chose the bedroom closest to the back...

З життя8 години ago

Clearing Eva’s name took one public statement

Clearing Eva’s name took one public statement. Understanding why she had stayed away took much longer. Victoria had expected anger...

З життя8 години ago

Oficialiai pripažinti Emiliją Viktorijos dukterėčia prireikė kelių dokumentų ir vieno parašo.

Oficialiai pripažinti Emiliją Viktorijos dukterėčia prireikė kelių dokumentų ir vieno parašo. Tapti jai tikra šeima buvo daug sunkiau. Pirmosiomis dienomis...

З життя8 години ago

Да признае официално Ани за своя племенница беше лесно

Да признае официално Ани за своя племенница беше лесно. Бяха нужни няколко документа, подпис и ново име в семейния архив....