Навіщо ти мерзнеш на холоді? – зімкнула брови жінка, зітхнувши від морозу.

– Чого ти сидиш на морозі? — запитала Галина Петрівна, злегка здригаючись від холоду.

Дівчина підняла на неї очі і сумно подивилася. На вигляд жінці було років сорок п’ять, не більше. Вона була такою красивою та доглянутою, але водночас трохи сумною.

– Вибачте, я піду, якщо заважаю! — промовила дівчина.

– Я ж не виганяю тебе. Просто запитала, чого ти тут сидиш? Зима ж надворі! — вже м’якше сказала жінка.

Того дня було особливо холодно, ще й вітер завивав. У таку погоду не варто сидіти на лавках просто так.

– Нікуди йти! — сказала дівчина і розплакалася.

Її звали Карина. І їй справді не було куди податися. Кілька днів тому рідний батько вигнав її з дому. Вона приїхала до цього міста, щоб трохи пожити у своєї тітки з маминого боку.

Мама Карини померла три роки тому. Після її смерті батько почав багато пити. З кожним днем відносини з ним ставали все гіршими, а за три роки зовсім нестерпними.

Олексій, так звали її батька, все частіше приводив у дім дивних друзів. Іноді вони приставали до його дочки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався їй допомогти. Доводилося відбиватися самій. І ось після чергової сутички з його так званими друзями, він просто вигнав її з дому.

– Забирайся геть! Ти тут нікому не потрібна! Товче від тебе мало, нахлібнице! — кричав він їй навздогін.

Карина приїхала до тітки Марії в надії, що вона її приютить, але в її квартирі просто не було місця для ще одного квартиранта. У неї своїх троє дітей. До того ж зараз із ними жила свекруха і невістка з дитиною. Всі вони тіснилися у трикімнатній квартирі.

Марії нічого не залишалося, як відправити племінницю назад до батька.

– Їдь назад, батько тебе прийме. Поплач, якщо потрібно буде. Пробачення попроси, якщо доведеться. Ти ж бачиш, у нас зовсім немає місця. Пробач, мила. Ти маєш повне право жити в батьківській квартирі. Йому доведеться це зрозуміти! — тільки й сказала тітонька, навіть чаем не почастувала.

Карина пішла. Їй стало так прикро, але повертатися до батька не хотілося. Нічого хорошого її там не чекало.

Вона блукала засніженими вулицями міста, поки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавці, коли до неї підійшла та незнайомка.

– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім маленька ще! Що батьків немає?

Карині вже виповнилося вісімнадцять. Вона навчалася в технікумі. Зараз якраз канікули. Вона не встигла все добре обміркувати, коли поспіхом покидала будинок. Тільки під час цієї довгої прогулянки змогла усвідомити, як тепер усе буде непросто.

– Більше не має, — коротко сказала дівчина і уткнула носа в коліна.

Вона сиділа на лавці, підібгавши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посиніли від холоду. Із носа текли соплі. На вії налипали падаючі з неба сніжинки.

Галині Петрівні стало шкода дівчинку. У неї самої був син трохи старший. Не можна кидати дітей у біді, навіть чужих.

– Ходімо до мене. Хоч чаем напою, а то в тебе зуб на зуб не попадає! — запропонувала вона.

Карина погодилася. Вони разом піднялися на другий поверх, де жила Галина. У неї була простора квартира, але що набагато важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.

– Борщу будеш? — запропонувала господиня будинку.

Карина тільки вдячно кивнула. Востаннє вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулась на неї, наче не їла цілий рік.

Після трапези вона розповіла своїй новій знайомій про те, що з нею сталося. Галина Петрівна тільки невдоволено похитала головою.

– Це сумно. А знаєш, лишайся у мене. Місця нам усім вистачить. Мій син зараз служить в армії. Повернеться лише через два місяці. Але у нас цілих три кімнати. Лишайся, поки не вигадаєш, що робити далі.

– А де ваш чоловік? — поцікавилася гостя.

– Помер п’ять років тому. Досі за ним сумую. Самотньо буває одній, розумієш? Разом веселіше все-таки. Тому можеш пожити у нас. Я буду рада компанії. І Васильку теж. Що скажеш, Васильку? — запитала жінка, звертаючись до рудого кота, який сидів біля столу і вмивався.

Карині стало трохи незручно, точніше дуже незручно, але вона погодилася. Їй все одно не було де дітися. Нікому вона була не потрібна. Так вони й почали жити вдвох.

Галині одразу сподобалася дівчинка. Чемна та вихована. Видно, материнське виховання не вивітрилося за три роки життя з батьком-алкоголіком.

Карина була охайною, не боялася домашньої роботи. Прибиралась дуже старанно, посуд мила, з радістю навчалася готувати.

Карині, правда, довелося залишити технікум, але вона вирішила наступного року спробувати вступити до іншого навчального закладу.

Галина Петрівна допомогла їй знайти роботу на час, поки вона не вчиться. У магазині біля будинку працювала її хороша знайома. Вона взяла до себе молоденьку дівчину без досвіду продавцем на свій страх і ризик, але потім навіть якось зустріла Галю на вулиці і подякувала.

– Хорошу ти мені працівницю запропонувала! Працьовита, скромна, розумна.

Карина була дуже вдячна Галі за притулок. Не раз їй про це казала. Намагалася допомагати всім, чим могла, щоб не відчувати себе нікчемною нахлібницею. Вони встигли подружитися.

І кіт Василько прив’язався до молоденької подружки господині. Любив спати з нею в одному ліжку. Усюди бігав за нею хвостом.

Через два місяці повернувся з армії син Галини. Коли він прийшов додому у формі та з букетом квітів для матері, Карина побачила його вперше. Раніше тільки на фото дивилася, що стояли на серванті. І то в основному, де він маленький. Парубок був дуже гарний собою.

Обійнявшись із матір’ю, Михайло нарешті помітив гостю.

– Привіт, а ти хто? — здивовано запитав він, дивлячись на худеньку блондинку в домашній сукні.

– Ой, синочку, це наша гостя. Її звуть Карина. Там довга історія. Поки що вона житиме з нами. Сподіваюся, що ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже хороша дівчинка!

– Так я і не збирався! Думав, ти мені вже сестричку зробила, поки я служив! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! — сказав хлопець і усміхнувся їй. — Приємно познайомитися!

Карина навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла і дивилася на нього. Такий сильно їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки і нарешті відвела погляд.

Повернувшись після армії, Михайло змужнів і зміцнів. Навіть мати здивувалася, яким сильним і статним він став, а Карина так і взагалі побачила в ньому свій ідеал. Правильно кажуть, що армія робить із хлопців чоловіків.

Відпочивши приблизно тиждень, Михайло теж почав шукати роботу. Восени він планував вступати до університету, але до неї ще потрібно було дожити, а сидіти на шиї у матері він не збирався.

Так вони й жили всі разом. Зустрічалися здебільшого вранці та ввечері, а весь інший час пропадали на роботі.

Мішко і Карина швидко знайшли спільну мову. Майже одного віку, багато спільних інтересів. Ввечері вони часто бовтали ні про що або дивилися разом кіно. Вони й самі не помітили, як прив’язалися один до одного, але зовсім не як брат і сестра.

Карина не могла зробити перший крок, адже боялася образити Галину Петрівну. Міша теж не наважувався, бо не знав, чи їхні почуття взаємні. Тільки мати все помічала. Вона розуміла, що між ними зростає щось більше, ніж просто дружба, але не втручалася.

Якось увечері Галя сиділа та міркувала з цього приводу. Намагалася зрозуміти, чи сподобалася б їй Карина як невістка? І так, у ній було багато якостей, які їй подобалися б як майбутній свекрусі. Тоді Галина і вирішила трохи підштовхнути молодь один до одного.

Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати із сином начебто, але в останній момент сказала, що у неї є важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Під цим приводом вона відправила на відпочинок Мішу разом із Кариною.

– Не гайся! А то заберуть! — сказала вона сину із хитрою посмішкою.

Міша все зрозумів. Мама не помилилася. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще через місяць оголосили про своє бажання одружитися.

І хоча багатьом могло здатися, що це надто поспішне рішення, Галина не стала заперечувати.

Адже хороші невістки на дорозі не валяються. Правда, іноді їх можна відшукати на лавочці біля під’їзду в морозний день, але це швидше рідкість. Їй пощастило. І сину її пощастило.

Сусідки, правда, за спиною перешіптувалися. Та й деякі знайомі прямо говорили Галині, що вона, мовляв, сина на жебрачці-недолюбу женила. Обдурила, казали, але вона-то точно знала, що все зробила правильно.

І навіть через багато років, Галина жодного разу не пошкодувала, що підібрала тоді замерзлу дівчинку на вулиці, обігріла її та запросила до себе жити, адже Карина стала доброю та вірною дружиною її єдиному сину. Любила його всім серцем. Подарувала бабусі трьох чудових онуків і багато теплих спогадів.