Connect with us

З життя

Поверни мою дочку з дитячого будинку

Published

on

Візьми мою доньку з притулку

Оленка розгублено дивилася на жінку, що стояла перед нею.

Вихователька лише що пояснила їй, що приїхала її мама!

Що вона довго шукала Олену, і мама виявилась зовсім не покинула її, як Олена думала. Це Оленка одного разу загубилася в іншому місті, і її знайшли та привели в дитячий притулок. А мама весь цей час її шукала!

Олена підозріло вдивлялася в обличчя незнайомої посміхаючоїся жінки. Немов хотіла дізнатися її, але ніяк не могла. Чиї це мамині очі? А руки? Невже це справді її мама? Вона зовсім її не пам’ятала.

Олена нахилила голову, і раптом щось змінилося в обличчі жінки, яка на неї дивилася. Вона ще намагалася посміхатися, але по її щоках повільно покотилися сльози, які вона вже не могла стримувати.

І маленьке сердечко Олени здригнулося. Ну звичайно ж це мама, вона впізнала її тепер по блиску очей, по повороту голови. Так Боже знає, по чому вона впізнала.

Зробивши два невпевнених кроки, Олена розкинула ручки і побігла їй назустріч з криком: – Мамо, матусю, нарешті ти мене знайшла!

Уже ввечері, вдома, вони сиділи обіймівшись на великому м’якому дивані. Ірина гладили Олену по волоссю, по худеньких плечах і цілувала в заплакані очі.

І в сотий раз намагалася відповісти їй на найголовніше питання: – Матусю, чому ти так довго не приходила? Я так тебе чекала!

– Моє сонечко! Пробач мене, я шукала тебе кожного дня. Але ти зникла, це було жахливо! Хтось бачив, як циганка бігла з дитиною на руках. Ми навіть ходили до циган, але тебе ніде не було! Я об’їхала всі навколишні міста. А потім мені підказали, що в одному дитячому будинку є дівчинка, яку залишили. І я одразу подумала, що це ти, і приїхала!

– Так довго, матусю! Добре, що ти мене знайшла! – Олена міцно обіймала Ірину теплими маленькими ручками.

Але від доброї булочки з молоком, від домашнього тепла і маминих обіймів вона зовсім заснула. Ручками Олена ще трималася за маму, але вони вже ослабли і обм’якли. Ірина взяла на руки сонну дівчинку і понесла в ліжечко.

– Мене більше не вкрадуть, так мама? – сонно прошепотіла Олена.

– Більше ніхто тебе у мене не забере, я тобі обіцяю! – Ірина пригорнула до себе маленьке тільце і поцілувала шовковисте волосся. Потім поклала її в ліжечко.

– Не йди, – попросила Олена, і Ірина прилягла поруч на дитячу кушетку.

Олена тут же солодко заснула, хоча однією ручкою для впевненості трималася за Ірин халат. Час від часу, ніби перевіряючи, чи тут мама.

“Ось я і виконала останнє прохання улюбленої сестри. Я знайшла Оленку і тепер вона зі мною. Наталя просила Олені нічого про неї не розповідати. Тепер я – матір Оленки”, – думала, лежачи без сну Ірина.

Вона поправила на дівчинці м’яку ковдрочку, і Олена усміхнулася уві сні.

Нехай все погане залишиться позаду, хоча як же важко змиритися з втратою сестри і матері.

Їхня з Наталею мама була добра, але якась безпорадна. Народила їх без батька. І скільки себе пам’ятала Ірина, мати постійно плакала, як же важко їй одній тягнути двох дівчат. Наче хто в цьому був винен!

Наталя була старша від Ірини на п’ятнадцять хвилин і завжди за двох все вирішувала.

І коли матір привела вже третього співмешканця, Наталя сказала, що треба з дому втікати, а то буде погано!

Але Ірині було шкода маму, ну як можна маму кинути? Вона ж хоче як краще, для дочок старається. Щоб чоловік в домі був.

– Іро, я грошей добуду і ми втечемо, – вмовляла її Наталя, – Інакше до добра не дійде! Нам уже сімнадцять, до училища поступимо, житимемо в гуртожитку, зрозуміла? А то цей мамин обранець останній мені проходу не дає!

Яка ж Ірина тоді була наївна!

Наталя щось їй наговорила на вітчима, але Ірині здавалося, що Наталя все це вигадала. Матір ходить щаслива, та й вітчим усміхається, цукерки і фрукти купує. Ірині навіть якось підморгнув, – Ну що, з татком то краще жити? Ти за мене тримайся, тоді все добре буде, зрозуміла, синьоока?

– Відчепися від малої, зрозумів? – тут же встала перед Іриною Наталя. І Ірині тоді здалося дуже дивним, що Наталя з ним так різко розмовляє.

Наталя тоді взагалі дуже змінилася. За нею юнак з їхнього дому доглядав.

Артему Наталя подобалася з п’ятого класу. Вони добре дружили, Ірина навіть сестру піддражнювала, що Артем її заміж забере, а Ірина без Наталі пропаде.

Але останнім часом Наталя з Артемом зовсім посварилася і Артем ходив похмуріше тучі. Він навіть до Ірини підходив, але вона не знала причину, ну що вона йому скаже?

Невдовзі Наталя десь дістала велику суму, Ірина навіть злякалася, де вона стільки взяла?

– Де взяла, там уже немає! – сердито повідомила їй сестра, – Ти зі мною чи ні? Вічно ти як мала, хоча молодша всього на п’ятнадцять хвилин! Їдеш зі мною?

У Наталі було таке обличчя, що Ірина злякалася і… погодилася. І правда, вони ж хотіли поступати в училище.

Але вийшло зовсім інакше. Наталя зняла кімнату і від поступання відмовилася. А потім з’ясувалося, що Наталя… вагітна!

– Так може треба Артему сказати, а Наталко? – намагалася підбадьорити Ірина сестру, але та тільки огризалася, наче її підмінили, – При чому тут Артем? Відчепись від мене, зрозуміла?

Потім Наталя плакала і у Ірини прощення просила. Ірина сестру утішала, що вона їй допоможе з малюком. Піде працювати, а потім все влаштується. Але від цих утіх Наталя знову лише сердилася.

Дівчинка народилася завчасно, недоношеною. Ірина зустріла сестру з малюком з пологового будинку. Вона влаштувалася продавчинею у магазин. Придане купила маленькій племінниці. І дуже старалася Наталі у всьому допомагати.

Але що має бути, того не минувати. Мати від когось дізналася, як її дочки “вчаться”. Та ще й вітчим скандал учинив, що це у нього гроші зникли, це мов явно твої дівчатка їх поцупили! Слово за слово, вітчим візьми і ляпни, що це від нього Наталя завагітніла, о як!

Ну мати його і відштовхнула від себе, вона ж не чекала таких зізнань. Штовхнула вітчима, а той головою об гострий кут тумби і вдарився. Мати в істериці їм зателефонувала, – Дівчатка, я щось скоїла, що робити?

Матері дали термін, але вона у них слабенька, не перенесла, так вже і не повернулася.

Наталя від всього цього зовсім до життя інтерес втратила. А одного разу повернулася з роботи Ірина, а вдома нікого нема.

І записка на столі, “Не шукай мене, і Олену не шукай, я її в інше місто відвезла в будинок малюка. У тебе своє життя, а у мене – своє. Прощавай, сестра!”

Ірина тоді всю ніч плакала. Як же так? Мами у неї немає і сестра старша її залишила!

Навіплакалася Ірина на сто років вперед. А вранці вмилася і твердо вирішила знайти Олену. Більше у неї схоже немає жодної рідної душі.

Але пошуки ні до чого не привели, скільки Ірина не намагалася.

Через два роки дзвінок, голос Наталі, та тільки грубий, дивний і відчайдушний, – Ірина, виконай моє прохання, візьми Олену з притулку. Цей притулок у місті ***. А про мене забудь! – і телефон відключився. От так от…

***********

Олена уві сні замурчала, і Ірина поправила ковдрочку, – Шшшш, спи, спи… донечко.

Донечко.

Ну так, донечко.

Скоро її Андрій повернеться з відрядження. Вони з ним уже давно все обговорили. Оформлять вдочеріння і Олені поки не будуть нічого розповідати. Та й хіба малюкові треба все це знати?

А далі доля розставить все на свої місця.

Може раптом Наталя повернеться?

Адже життя таке непередбачуване.

Оленкина мама знайшлася

А поки будемо просто жити. Вони з Андрієм хочуть ще дітей і щоб просто все було добре, і все!

Адже звичайне сімейне щастя це саме те, про що Ірина завжди мріяла.

А мрії збуваються, якщо дуже сильно захотіти…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять + 9 =

Також цікаво:

З життя23 хвилини ago

Мій син покинув родину заради іншої жінки, і я не можу йому це пробачити

Моє сердце тріскається від болю та сорому за власного сина. П’ять років тому мій син, Тарас, зруйнував свою сім’ю, зрадивши...

З життя1 годину ago

Чому ти мене ненавидиш, коли я роблю для тебе все?

Моє життя в невеликому селі під Черкасами перетворилося на нескінченний жах. Я, Олеся Миколаївна, вже багато років живу під одним...

З життя1 годину ago

Он назвал жену прислугой и ушёл, но вернувшись, обнаружил неожиданный сюрприз.

С детства Ольга слышала от родных женщин, что им не везёт в любви. Прабабка овдовела после войны, бабку оставил муж,...

З життя2 години ago

Я не помічниця і не служниця

Ой, слухай, я тобі розповім історію, яка мене дуже зачепила… Мені 62, живу я у Львові, і от недавно трапилася...

З життя2 години ago

Чотири роки у шлюбі: я забезпечую чоловіка

Мені 32 роки, і вже чотири роки я одружена з людиною, яка стала для мене справжнім тягарем. Я, Соломія, живу...

З життя2 години ago

Три месяца молчания от тёщи: отказались оплатить её ремонт ради отпуска

Меня зовут Алина. Мы с мужем, Дмитрием, живём в маленьком городке под Рязанью, растим двоих детей и лишь недавно вырвались...

З життя2 години ago

Сватівський подарунок на весілля: дар, від якого краще утриматись

Олеся й Дмитро збиралися одружитися. Їхнє весілля вже розгорталося, коли ведучий оголосив: настала мить дарувати подарунки. Першими привітали молодих батьки...

З життя3 години ago

Чарівний кулон: як жінка повернула чоловіка до життя

У сирій давнині, коли вітри ще шептали таємниці крізь верби, один кулон змінив долю двох сердець. — Любий, я сьогодні...