Дізнавшись новину в пологовому, невістка зіткнулася з несподіваним переїздом свекрухи

Находячись у пологовому будинку, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них

Молодих батьків миттєво відтіснила новоспечена бабуся від власного сина.

Вже вдома Катерина помітила, що куплена нею гірка для купання та упаковка підгузків були винесені на балкон.

– Як добре, що у вас буде синочок. Я давно мріяла назвати сина Карпом! От хоча б ви так мені онука назвіть! – радісно щебетала в трубці свекруха Катерини.

– Віра Петрівна, ми вже придумали йому ім’я. Буде Сергієм. Сергій Андрійович чудово звучить, – намагалася пояснити здивована обраним іменем Катерина.

– Знову ти мене навіть слухати не хочеш! Який Сергій? Їх же повно-повнісінько. Я онукові таке сильне та гарне ім’я придумала, а ти ніс вертиш? Все з тобою зрозуміло. Егоїстка ти, – розлютилася свекруха і поклала трубку.

«Своїх синів, головне, Андрієм і Олексієм назвала! А для онука нічого краще Карпа не знайшлося», – роздратовано розмірковувала про себе Катерина.

Коли вона розповіла чоловікові про цю розмову з його матір’ю, Андрій лише засміявся:

«А пам’ятаєш про твій віщий сон? Яку ти там рибу бачила?»

***

Катерина та Андрій були у шлюбі вже понад десять років, але дітей у подружжя поки що не було.

Спочатку вони були зайняті власними кар’єрами і купівлею квартири, потім подорожували.

Коли ближче до тридцяти років задумалися про дитину, виявилося, що все не так уже й просто.

Почалися тривалі походи до лікарів, обстеження та лікування. Здавалося, все має бути добре, але вагітність ніяк не наступала.

Відзначаючи дванадцяту річницю їхнього шлюбу, подружжя зі сумом визнало, що, мабуть, залишаться бездітними. Андрій, швидко витираючи сльозу, вимовив:

«Не судилося нам бути батьками. Але я тебе люблю і хочу з тобою зустріти старість, незважаючи ні на що».

Рівно через місяць Катерина побачила надзвичайно яскравий і дивний сон. Їй снилося, що вона заходить у ванну кімнату і бачить у повній води ванні величезного карпа.

«Андрію, Андрію! Подивися, хто в нас тут завівся! Як же це так вийшло? Адже ти ніколи на риболовлю не ходив!» – закричала Катерина чоловікові… і прокинулася.

Було вже ранок. Спішно зібравшись на роботу, Катерина поділилася з Андрієм своїм яскравим сном. Той лише всміхнувся:

«Може й справді риболовлею захопитися? Раз тобі вже риба сниться!»

На роботі за чаєм Катерина поділилася з парою колег своїм незвичайним сном.

Тамара Дмитрівна загадково усміхнулася і підморгнула Катерині:

– Ох, Катеринко! Зловиш, значить, ти собі рибку! На все життя.

– Це як?

– Це сон до вагітності. Згадатимеш ще мої слова!

Катерина лише зітхнула. Останній місяць вона вже ні на що не розраховувала. Але коли прикинула терміни, зрозуміла, що йде п’ятий день затримки.

Наступного ранку вона ошелешено дивилася на тест із двома яскравими смужками.

Вагітність розвивалася достатньо благополучно, і майбутню маму турбувала лише помірна нудота перші три місяці.

Згодом її стала турбувати виключно свекруха.

***

Віра Петрівна була жінкою діяльною і давно очікувала на онуків. Як тільки вона дізналася, що її невістка завагітніла, одразу взялася активно навчати Катерину.

– Тобі потрібно не менше п’ятдесяти пелюшок. Фланелевих і тонких. Праска, я сподіваюся, у тебе в порядку? Їх потрібно буде випрати та попрасувати при найвищій температурі з обох боків!

– Взагалі-то, я не думала пеленати. Зараз можна просто купити розпашонки та бодіки з підгузками.

– Про що ти? У тебе ж буде хлопчик! Ніяких підгузків із пластику! Там як у теплиці! Тільки марлеві! Я тебе всьому навчу, а то зіпсуєш онукові здоров’я з дитинства!

– Добре, тільки я тоді хочу хоча б вибрати колір і малюнок цих пелюшок, – здалася Катерина. – А то не люблю занадто яскраві з принтами.

– Оберемо, не переймайся, – з готовністю повідомила свекруха.

Рівно через тиждень Віра Петрівна з усмішкою поставила перед здивованою Катериною об’ємний пакет пелюшок:

«Я подумала, чого ти будеш по магазинах ходити, бацили всякі чіпляти! Я без тебе не впораюся, чи що? Дивися, яка фланелечка якісна!»

Катерина розчаровано розгортала одну пелюшку за іншою: всі яскравих кольорів і з величезними каченятами, ведмежатами і витріщеними машинками.

«Ну вже ж, раз купила, так купила. Не сваритися ж із нею через це».

Вже перебуваючи в пологовому будинку, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них пожити «на тиждень-другий, щоб із новонародженим допомогти».

Занадто втомлена від важких пологів, Катерина не знайшла в собі сили заперечувати.

«Допомога й справді знадобиться на початку», – подумала вона.

«Ой, як ти його тримаєш-то дивно! Дай, швидше дай сюди, покажу хоча б, як правильно тримати», – з такими словами зустрічала свекруха Катерину на виписці.

Молодих батьків миттєво відтіснила новоспечена бабуся від власного сина.

Вже вдома Катерина помітила, що куплена нею гірка для купання та упаковка підгузків були винесені на балкон.

– Я вас купатися правильно дитину навчу! На дно ванни потрібно плівку покласти, а не ці ваші незрозумілі гірки ставити! А то точно всі кінцівки вивихнете Карпуші моєму.

– Його звуть Сергій, – нагадав Андрій.

– Ну вже собі назвали, як назвали, а для мене він – Карпуша! Ходімо куп-куп, Карпе! Тільки потрібно, щоб ванна була розпарена. А то ви й простудите ще! – метушилася свекруха, вмикаючи максимально гарячу воду.

Коли ванна була підготовлена, Віра Петрівна, підхопивши дитину та покрикуючи на сина, щоб не тримав двері до ванної довго відчиненими, вирушила мити немовля.

Хлопчик плакав, а бабуся швидко намилювала його дитячим милом. Після купання туго запеленала в дві пелюшки разом.

– У нас же вдома тепло, – намагалася заперечити Катерина.

– Це вам тепло. А він маленький, йому холодно буде. Чепчик не знімай і не розгортай, хай так спить!

Ніч для Катерини та її чоловіка видалася неспокійною. Дитина не могла спати на мокрих марлевих підгузниках і постійно будила їх плачем.

Доводилося вставати, розпелювати, змінювати і знову запелювати. Усі ці підйоми та постійні турботи не дозволяли спати ні батькам, ні немовляті.

До ранку у відрі для прання нагромадилася гора пелюшок, а Катерина та Андрій могли змагатися, в кого під очима темніші кола.

У маленького Сергійка від заповіданого бабусею пеленання потепліше вискочила потничка.

– Та не потничка це! – рішуче заявляла Віра Петрівна, дивлячись на висип. – Це ти щось з’їла, ось і сипле мого хорошого!

– Та я і так уже на одній гречці з курятиною сиджу! – обурення в Катерини.

– Може, твоє молоко йому зовсім і не підходить! Я б краще сумішшю його годувала, – стояла на своєму свекруха.

– Ну вже ні! Буду годувати сама, – не здавалася Катерина.

Свекруха, зневажливо цокнувши язиком, пішла. Але з того часу щодня рано вранці, ледве почувши писк немовляти, Віра Петрівна вривалася у спальню молодих батьків і забирала сина у Катерини:

«Мама не знає, як тебе заспокоїти! Дай хоча б бабусі свого Карпушу понести. А ось у мене є соска!»

Дитина виплювала запропоноване, але бабуся, незважаючи на протести Катерини, знову і знову намагалася привчити його до соски.

Перше ж зважування показало, що немовля худне.

«Це все тому, що свекруха постійно його у мене від грудей відриває. Мовляв, вона краще з ним понянькається, ніж він буде мою нібито порожню грудь мучити!» – усвідомила Катерина і взялася відстоювати своє материнство.

Наступного ранку свекруха звично розчинила двері в спальню Катерини та Андрія зі словами:

– Іди краще їжі приготуйте, та поперіть, а я з онуком понянчуся! Що вже він на твоїй порожній грудях буде висіти!

– Ні, дякую! Він ще їсть, – рішуче відповіла Катерина, притискуючи сина до себе.

– Було б, що там їсти! – процедила свекруха, невдоволено блиснувши очима. – Дай краще я його понесу!

– Знайде! – спокійно відповіла Катерина. – Коли наїсться, тоді й понесете.

Щойно Катерина категорично заборонила свекрусі забирати у неї сина, той одразу почав набирати вагу.

Віра Петрівна лише дратівливо зітхала і нарікала на те, що Катерина лише мучить хлопчика.

«Досить з нас бабусиного нагляду», – вирішила Катерина і попросила чоловіка сказати матері, що вони вже відмінно справляються з батьківськими обов’язками і пора б їй їхати додому.

Після розмови з сином Віра Петрівна образилася:

– А я хотіла у вас ще пару місяців пожити! Як же мій Карпуша без мене?

– Будемо приходити до тебе в гості, – втішив мати Андрій.

Вони дійсно майже щовихідних приходили до Віри Петрівни. Та з порога вихоплювала онука з рук невістки і радісно цілувала в губи.

«Ай, відпочиньте там самі, поки ми з онуком поспілкуємося!» – дратівливо відмахувалася вона від невістки і сина. Коли наставав момент прощання, вона притискала онука до себе і говорила:

– Ви їдьте, а онук у мене залишиться. Йому зі мною добре!

– А годувати-то, чим будете? – якось у жарт запитала Катерина.

– Я знайду йому найкраще молочко! – зраділо заявила свекруха. – Не те, що твоє синепупе!

– Добре, мамо, нам пора, – втрутився в цю розмову Андрій, передчуваючи, що нічим хорошим спілкування його дружини із свекрухою не закінчиться.

Виходячи на вулицю, Катерина сказала чоловікові:

– Я так розумію, що вона з тобою та твоїм братом не нанянчилась?

– Та ми майже весь час у бабусі з дідусем жили, – зізнався Андрій.

– От воно й видно. Тільки ж ми не для неї сина народжували. Доведеться їй змиритись із тим, що вона бабуся, а не мати.