ЗУСТРІЧ ІЗ АНГЕЛОМ.

ЗУСТРІЧ ІЗ АНГЕЛОМ.

У Оксани був чудовий настрій. Складні пологи закінчилися вдало. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому мешканцеві планети. Оксана працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після важкого робочого дня вона поспішала додому.

Руки обтяжувала сумка і пакет з продуктами. Чоловік намагався навчити її водінню, аби вона не залежала від автобусів, коли його немає вдома, а він часто їздив у відрядження з роботи. Він навіть провів кілька уроків, але вона не змогла. Вона боялася… боялася жахливо.

Річ у тому, що в дитинстві Оксана дивом не потрапила під машину. Вона досі пам’ятає цей жах, що насувався на неї! Чесно кажучи, і на пасажирському сидінні вона почувалась некомфортно, а за кермом? Ніколи в житті!

Завтра вихідний і день народження Оксани – 40 років. Вона, свято вірячи в прикмети, вирішила не святкувати. Просто в родинному колі, коли вся сім’я збереться вдома.

До зупинки залишалося зовсім трохи. Оксана відчула, що все-таки дуже втомилася. Раптом вона послизнулася (це завжди стається несподівано), нога поїхала у бік, і Оксана разом із сумками впала в замет! Вітаючи себе з м’яким приземленням, вона думала, як би їй культурно підвестися?

– Панянко, Ви не забилися?
Голос почувся з-за правого плеча.
– Ви не можете встати? Дайте руку! –

І хто ж їй руку подає? Це приємний чоловік, приблизно одного віку з Оксаною, доброзичливе, спокійне обличчя, приязна усмішка…

Він легко підняв Оксану з замету, допоміг струсити сніг з одягу.
– Ви, як завжди, поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже колись чула цей голос… але ні, вони раніше не зустрічалися. Вона подякувала йому. Треба йти.

– Ви дуже втомилися, Оксано, – сказав він уже без усмішки. Це було сказано з такою турботою, як міг сказати тільки найближчий чоловік.
– Ви дуже втомилися, так не можна, – тихо повторив незнайомець.
– Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Оксана.
Незнайомець знову усміхнувся.

– Вітаю! Я хочу зробити Вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще! І Ваше життя обов’язково зміниться на краще. Тільки не забудьте! –
– Не забуду, – усміхнулася Оксана.

Незнайомець попрощався і завернув за ріг будинку. А ось і довгоочікуваний автобус.
Дім, як завжди, чекав господиню в розгардіяжі. У прихожій безлад, на кухні гора немитого посуду. Песик Данко скиглив біля своєї порожньої миски і докірливо дивився на господиню.

Передусім нагодувати Данка, вигуляти його. Напівзамерзлого песика два роки тому знайшла на вулиці дочка. Принесла додому і вмовила матір залишити його, урочисто пообіцявши самостійно доглядати за ним. Доглядала… тижнів два, а потім турбота про знайду плавно перейшла до Оксани.

Скільки часу минуло? Вона нарешті завершила всі домашні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не нервував через неприготовлену вечерю. Чоловік у відрядженні в сусідньому місті. Дочка у її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік заздалегідь попередив, що не зможе приїхати. Треба все-таки завтра приготувати якесь святкове блюдо, а поки можна відпочити в самотності.

Самотність – це така розкіш, ніхто не турбує своїми проблемами, не тисне на психіку своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, послухати музику, почитати книгу… Але хочеться тільки спати.

Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і сама не розуміючи навіщо прошепотіла, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще. –

Раннім ранком дзвінок у двері став повною несподіванкою. На порозі з’явився чоловік. Найдивовижніше, що він сяяв, як начищений гріш, а не супився з буркотливим виразом обличчя, як зазвичай.
– Здрастуй, моє сонечко, – сказав чоловік ніжно.

Оксана в шоці. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись дуже засмучувалася через його нелагідність, потім звикла.
І ось, коли вже зовсім звикла до життя без телячих нежностей… Ну і ну! Вроді тверезий, в руках велику сумку.

– З днем народження! Я так скучив, домовився і втік додому. Без мене закінчать, – і все це тим самим лагідним голосом.
Оксана відступала назад, не в силах повірити. Микола увійшов, поставив пакет, обійняв, поцілував, бурмочучи якісь милі слівця.

А де звичне бурчання і невдоволений вигляд? Оксана дивувалася все більше і більше. Забуте вже давно відчуття щастя накотило теплим хвилем.
Затрезвонів телефон.

– З днем народження, мамо! Найдобріша, найкраща, найгарніша! Я до обіду приїду і бабуся теж. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – щебетала донька.

Потім головний лікар привітав і порадував, що можна взяти давно забуті з минулого року три дні відгулів. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнти…

До хорошого швидко звикаєш. Оксані здавалося, що так було завжди. І в достатку хорошого зовсім не виглядало дивним.
Ввечері провела гостей і вийшла в сусідній парк погуляти з песиком.
Вчорашній незнайомець з’явився зовсім раптом, – Гарний був день, Оксана? З днем народження тебе! –

– Почекайте, звідки Ви знаєте моє ім’я? Ми з Вами ніколи не зустрічалися, якщо мені не зраджує пам’ять, – прямо запитала Оксана.

– Ми знайомі 40 років, Оксано. Тобі це важко зрозуміти, але ти постарайся. Я з тобою з першого дня твоього життя. Я твій ангел-охоронець.

Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років і ти вибігла за м’ячем на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як так вийшло, що вантажівка проскочила повз? Шансів врятуватися у тебе не було. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це строго між нами.

А коли ви студентською компанією на будзагоні пішли купатися на невідоме озеро, ти підвернула ногу (моя справа), і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна вирва і ти повинна була потрапити в неї.
А вчора, хто тебе посадив у замет? Якби ти впала на хвилину раніше, однозначно зломила б ногу.

Я тобі допомагаю постійно, ненав’язливо і непомітно. Я й надалі буду завжди поруч, така служба. Але…
Мені важко з тобою.
Ти любиш чоловіка, дочку, маму, подруг, пацієнтів, а себе?
Ти не любиш себе!

Ти навантажуєш на свої плечі непосильний тягар. Ти абсолютно не любиш себе, і наївно чекаєш любові від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не буде любити тебе, будуть тільки тобою користуватись!
Я порушив протокол і матеріалізувався, щоб донести до тебе цю думку, треба любити себе!

– Ви, дійсно, знаєте про мене все, але у ангелів повинні бути крила, – засумнівалася Оксана.

– І що ви за люди? У всьому шукаєте підступ. Ти не помітила, що в мене широке пальто? – він розкрив його, повернувся боком і Оксана побачила складені крила.
– А тепер прощавай! Мені пора, – сказав він їй і зник у завісі падаючого снігу.

P.S
– Казка, – скажете ви, мої дорогі читачі.
– Казка, – відповім я вам, але казка брехня, та в ній натяк.
Любіть себе і будьте щасливі! Я вам бажаю цього від усієї душі!