З життя
ЗУСТРІЧ ІЗ АНГЕЛОМ.
ЗУСТРІЧ ІЗ АНГЕЛОМ.
У Оксани був чудовий настрій. Складні пологи закінчилися вдало. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому мешканцеві планети. Оксана працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після важкого робочого дня вона поспішала додому.
Руки обтяжувала сумка і пакет з продуктами. Чоловік намагався навчити її водінню, аби вона не залежала від автобусів, коли його немає вдома, а він часто їздив у відрядження з роботи. Він навіть провів кілька уроків, але вона не змогла. Вона боялася… боялася жахливо.
Річ у тому, що в дитинстві Оксана дивом не потрапила під машину. Вона досі пам’ятає цей жах, що насувався на неї! Чесно кажучи, і на пасажирському сидінні вона почувалась некомфортно, а за кермом? Ніколи в житті!
Завтра вихідний і день народження Оксани – 40 років. Вона, свято вірячи в прикмети, вирішила не святкувати. Просто в родинному колі, коли вся сім’я збереться вдома.
До зупинки залишалося зовсім трохи. Оксана відчула, що все-таки дуже втомилася. Раптом вона послизнулася (це завжди стається несподівано), нога поїхала у бік, і Оксана разом із сумками впала в замет! Вітаючи себе з м’яким приземленням, вона думала, як би їй культурно підвестися?
– Панянко, Ви не забилися?
Голос почувся з-за правого плеча.
– Ви не можете встати? Дайте руку! –
І хто ж їй руку подає? Це приємний чоловік, приблизно одного віку з Оксаною, доброзичливе, спокійне обличчя, приязна усмішка…
Він легко підняв Оксану з замету, допоміг струсити сніг з одягу.
– Ви, як завжди, поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже колись чула цей голос… але ні, вони раніше не зустрічалися. Вона подякувала йому. Треба йти.
– Ви дуже втомилися, Оксано, – сказав він уже без усмішки. Це було сказано з такою турботою, як міг сказати тільки найближчий чоловік.
– Ви дуже втомилися, так не можна, – тихо повторив незнайомець.
– Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Оксана.
Незнайомець знову усміхнувся.
– Вітаю! Я хочу зробити Вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще! І Ваше життя обов’язково зміниться на краще. Тільки не забудьте! –
– Не забуду, – усміхнулася Оксана.
Незнайомець попрощався і завернув за ріг будинку. А ось і довгоочікуваний автобус.
Дім, як завжди, чекав господиню в розгардіяжі. У прихожій безлад, на кухні гора немитого посуду. Песик Данко скиглив біля своєї порожньої миски і докірливо дивився на господиню.
Передусім нагодувати Данка, вигуляти його. Напівзамерзлого песика два роки тому знайшла на вулиці дочка. Принесла додому і вмовила матір залишити його, урочисто пообіцявши самостійно доглядати за ним. Доглядала… тижнів два, а потім турбота про знайду плавно перейшла до Оксани.
Скільки часу минуло? Вона нарешті завершила всі домашні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не нервував через неприготовлену вечерю. Чоловік у відрядженні в сусідньому місті. Дочка у її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік заздалегідь попередив, що не зможе приїхати. Треба все-таки завтра приготувати якесь святкове блюдо, а поки можна відпочити в самотності.
Самотність – це така розкіш, ніхто не турбує своїми проблемами, не тисне на психіку своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, послухати музику, почитати книгу… Але хочеться тільки спати.
Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і сама не розуміючи навіщо прошепотіла, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще. –
Раннім ранком дзвінок у двері став повною несподіванкою. На порозі з’явився чоловік. Найдивовижніше, що він сяяв, як начищений гріш, а не супився з буркотливим виразом обличчя, як зазвичай.
– Здрастуй, моє сонечко, – сказав чоловік ніжно.
Оксана в шоці. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись дуже засмучувалася через його нелагідність, потім звикла.
І ось, коли вже зовсім звикла до життя без телячих нежностей… Ну і ну! Вроді тверезий, в руках велику сумку.
– З днем народження! Я так скучив, домовився і втік додому. Без мене закінчать, – і все це тим самим лагідним голосом.
Оксана відступала назад, не в силах повірити. Микола увійшов, поставив пакет, обійняв, поцілував, бурмочучи якісь милі слівця.
А де звичне бурчання і невдоволений вигляд? Оксана дивувалася все більше і більше. Забуте вже давно відчуття щастя накотило теплим хвилем.
Затрезвонів телефон.
– З днем народження, мамо! Найдобріша, найкраща, найгарніша! Я до обіду приїду і бабуся теж. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – щебетала донька.
Потім головний лікар привітав і порадував, що можна взяти давно забуті з минулого року три дні відгулів. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнти…
До хорошого швидко звикаєш. Оксані здавалося, що так було завжди. І в достатку хорошого зовсім не виглядало дивним.
Ввечері провела гостей і вийшла в сусідній парк погуляти з песиком.
Вчорашній незнайомець з’явився зовсім раптом, – Гарний був день, Оксана? З днем народження тебе! –
– Почекайте, звідки Ви знаєте моє ім’я? Ми з Вами ніколи не зустрічалися, якщо мені не зраджує пам’ять, – прямо запитала Оксана.
– Ми знайомі 40 років, Оксано. Тобі це важко зрозуміти, але ти постарайся. Я з тобою з першого дня твоього життя. Я твій ангел-охоронець.
Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років і ти вибігла за м’ячем на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як так вийшло, що вантажівка проскочила повз? Шансів врятуватися у тебе не було. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це строго між нами.
А коли ви студентською компанією на будзагоні пішли купатися на невідоме озеро, ти підвернула ногу (моя справа), і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна вирва і ти повинна була потрапити в неї.
А вчора, хто тебе посадив у замет? Якби ти впала на хвилину раніше, однозначно зломила б ногу.
Я тобі допомагаю постійно, ненав’язливо і непомітно. Я й надалі буду завжди поруч, така служба. Але…
Мені важко з тобою.
Ти любиш чоловіка, дочку, маму, подруг, пацієнтів, а себе?
Ти не любиш себе!
Ти навантажуєш на свої плечі непосильний тягар. Ти абсолютно не любиш себе, і наївно чекаєш любові від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не буде любити тебе, будуть тільки тобою користуватись!
Я порушив протокол і матеріалізувався, щоб донести до тебе цю думку, треба любити себе!
– Ви, дійсно, знаєте про мене все, але у ангелів повинні бути крила, – засумнівалася Оксана.
– І що ви за люди? У всьому шукаєте підступ. Ти не помітила, що в мене широке пальто? – він розкрив його, повернувся боком і Оксана побачила складені крила.
– А тепер прощавай! Мені пора, – сказав він їй і зник у завісі падаючого снігу.
P.S
– Казка, – скажете ви, мої дорогі читачі.
– Казка, – відповім я вам, але казка брехня, та в ній натяк.
Любіть себе і будьте щасливі! Я вам бажаю цього від усієї душі!
Is the Orchid Really to Blame? “Polly, take this orchid or I’m throwing it out,” Kate said, carelessly picking up the clear pot from the windowsill and handing it to me. “Thanks, Kate! But what’s wrong with this orchid?” I was surprised. After all, three more gorgeous, well-tended orchids stood in her window. “It was a wedding gift for my son. And you know how that all ended,” Kate sighed heavily. “I know your Denis got divorced before their first anniversary. I won’t ask why—I bet it was a serious reason. Denis adored Tanya,” I said gently, not wanting to reopen a fresh wound. “I’ll tell you the full story one day, Polly. For now, it’s just too much,” Kate said, getting a bit teary. I brought the “banished” and “rejected” orchid home. My husband looked sympathetically at the wilting plant. “Why do you want that poor thing? There’s no life in it. Even I can see that. Don’t waste your time,” he insisted. “I want to revive it. Give it some love and care. You’ll see—soon you’ll be impressed by this orchid!” I replied, determined to breathe life back into the drooping flower. He winked playfully: “Who ever turns down a bit of love?” A week later, Kate called: “Polly, can I come over? I can’t keep this bottled up anymore. I want to tell you everything about Denis’s failed marriage.” “Of course, Kate. I’m here whenever you need me,” I assured her—remembering how she’d supported me through two rocky marriages of my own… After all, we’d been friends for years. Kate arrived within the hour, settled in the kitchen, and for hours, over a glass of dry wine, a mug of coffee, and some dark chocolate, she shared the whole, tangled tale. “I never imagined my ex-daughter-in-law was capable of such things. Denis and Tanya were together for seven years. Denis left Annie—who I adored, by the way—for Tanya, who was just stunning. He was absolutely besotted, following her around like a lovesick puppy. Tanya looked like a model—men couldn’t help but stare. But for all those years, they never had a child. I figured Denis wanted everything by the book—get married, then have kids. Denis is private, and we never pried. Finally, Denis told us: ‘Mum, Dad, I’m marrying Tanya. We’ve booked the registry office. I’m throwing a huge wedding—no expense spared.’ He was thirty. We were thrilled that he’d finally settle down. But, Polly, the wedding date had to be postponed twice—once Denis got sick, then I was held up at work. It felt odd, but Denis was glowing with happiness—I didn’t say anything. Denis even wanted to have a church wedding with Father Christopher, but the priest was called back to his home parish. Nothing was going smoothly. It seemed like the world was warning us… The wedding was spectacular, noisy, extravagant. Here—look at the wedding photo. You see that orchid? Glorious, in full bloom. Its leaves stood tall like soldiers. And now? Just limp rags remain of it. …Denis and Tanya planned their honeymoon in Paris, but right at the airport, Tanya was barred from leaving the country—something about an unpaid fine. Denis swatted away these troubles like flies. …But then Denis got seriously ill. Ended up in hospital, things looked grim. Doctors were at a loss. Tanya visited for a week, then bluntly told him: ‘Sorry, but I can’t handle being married to an invalid. I’m filing for divorce.’ Polly, imagine my son—bedridden—hearing that. But he only said: ‘I understand, Tanya. I won’t fight you.’ So they divorced. But Denis got better—thanks to a wonderful doctor named Peter. And Peter had a lovely 20-year-old daughter, Mary. At first, Denis turned up his nose: ‘She’s just a slip of a girl—not even pretty.’ ‘Give her a chance, son. Looks aren’t everything. You’ve already had a model for a wife…Better to be happy drinking water together than sipping honey in sorrow.’ …Time passed. Mary totally fell for Denis—called all the time, trailed after him everywhere. So we tried nudging them together—day at the park, barbecue, campfire. Denis looked miserable, barely noticing Mary’s devotion. I told my husband: ‘It’s hopeless. Denis is still obsessed with Tanya. She’s a thorn in his heart.’ …Three or four months later—ding dong! It’s Denis, holding that infamous orchid. ‘Here you go, Mum—remnants of past happiness. Do as you like with it—I’m done with it.’ I took it reluctantly and basically ignored it, blaming the poor flower for my son’s heartbreak. One day, a neighbour says: ‘Kate, I saw Denis with that petite girl. His ex-wife was more glamorous, for sure.’ But then Denis announced, hand-in-hand with Mary: ‘Meet my wife—Mary. We got married quietly at the registry office, then Father Christopher married us in church. Mum, Dad, no big fuss this time! It’s forever now.’ I pulled him aside: ‘Denis, are you sure you love her? Is this for revenge against Tanya?’ ‘No, Mum. I’m over it. That woman is my past—I’m done even saying her name. Mary and I are right for each other.’ And that’s the tale, Polly. Kate finished her story, right down to the last detail. …Two years passed. Life swept us along. But the orchid? It flourished again—blooming beautifully after care and love. Flowers know how to say thank you. I met Kate at the hospital maternity ward: ‘Hi, mate! What brings you here?’ ‘Mary just had twins—being discharged today!’ Kate beamed. Denis and his dad hovered nearby, Denis clutching red roses. Out came exhausted but glowing Mary, with two sleeping bundles in tow. Then came my daughter, holding my own new granddaughter. Meanwhile, Tanya was begging Denis for forgiveness and a fresh start. …But glue a broken teacup, and no one really wants to drink from it…
IS THE ORCHID TO BLAME? Emily, take this orchid with you or Im throwing it in the bin, Kate said,...
“Please… Don’t Leave Me on My Own Again, Not Tonight.” The Final Plea of Retired Detective Calvin Hale and the Unbreakable Bond with His Loyal Old Police Dog, Ranger – An Act of Devotion That Turned a Neighbour’s Quick Thinking and a Paramedic’s Compassion into a Midnight Rescue Neither Will Ever Forget
Please dont leave me on my own tonight. Not again. Those were the last words 68-year-old retired officer Arthur Bennett...
For years, I was a silent shadow among the shelves of the grand city library.
For years, I drifted silently among the shelves of the grand city library, barely more than a shadow. No one...
Like a Bird Drawn to a Song: A Young Woman’s Promise of Lifelong Love, Family Rivalries, and the Winding Journey Through Betrayal, Heartbreak, and Second Chances in Modern England
LIKE A BIRD TO THE CALL Girls, you only get married once, and thats how it should stay. You stick...
Three O’Clock in the Morning and a Phone Call: How Saving a Stray German Shepherd with Mum’s Help Changed My Heart Forever
Mary Ellen wakes at three in the morning to the insistent buzzing of her old mobile phone on her bedside...
Raw Nerves: In This Family, Everyone Lived Their Own Separate Lives. Dad, Alexander, Had Not Just a Wife but a String of Lovers. Mum, Jenny, Turned a Blind Eye, but She Had Her Own Secret Romance with a Married Colleague. Their Two Sons Were Left to Fend for Themselves. Nobody Really Raised Them, So They Wasted Days Wandering Aimlessly. Jenny Claimed the School Was Responsible for Their Upbringing. On Sundays, the Family Would Gather in Silence Round the Kitchen Table, Wolf Down Lunch, and Disperse to Their Separate Interests. They Might Have Continued in Their Broken, Flawed but Comfortably Familiar Existence—Until Irreversible Tragedy Struck. When the Younger Son, Daniel, Was Twelve, Alexander First Took Him to the Garage as His Little Helper. While Daniel Curiously Inspected the Tools, Alexander Stepped Next Door to Chat with Fellow Car Enthusiasts. Suddenly, Black Smoke and Flames Billowed from Alexander’s Garage. (Later, It Would Emerge that Daniel Had Accidentally Knocked a Lit Blowtorch onto a Can of Petrol.) Nobody Understood What Had Happened. People Were Frozen, Panicking, as Fire Raged. Water Was Thrown Over Alexander, and He Bolted into the Inferno. In Moments, He Emerged, Carrying His Motionless Son, Daniel’s Body a Mass of Burns—Only His Face, Shielded by His Hands, Remained Unscathed; His Clothes Were Completely Burned Away. Someone Had Already Called the Fire Brigade and Ambulance. Daniel Was Rushed to Hospital—He Was Alive! He Was Taken Straight to Surgery. After Agonising Hours, the Surgeon Came Out to Daniel’s Parents and Said, “We’re Doing All We Can. Your Son Is in a Coma. His Chances Are One in a Million. Science Is Powerless. Only Extraordinary Willpower—and a Miracle—Can Save Him Now.” Desperate, Alexander and Jenny Raced to the Nearest Church—in a Torrential Downpour. Drenched and Sobbing, They Entered the Sanctuary for the First Time in Their Lives, Begging the Priest, Father George, for Help. “…How grave are your sins?” Father George asked. Alexander, sheepish, replied, “Not murderers, if that’s what you mean…” “But where is your love? Dead underfoot,” the priest reproached. “There’s more space between you than a fallen oak log. Pray to Saint Nicholas for your son’s health—pray fiercely! But remember, it’s God’s will…” At the icon, Alexander and Jenny knelt, weeping and praying passionately—swearing to cut all affairs, vowing to change their lives. The next morning, the phone rang. The doctor reported Daniel was out of his coma. Alexander and Jenny never left his bedside. Daniel whispered to his parents, “Mum, Dad, promise me you’ll stay together,” and, “When I have children, they’ll have your names…” His parents thought he was delirious—after all, he couldn’t even move his finger. But Daniel began to recover. The family’s energy and savings—and even their summer cottage—went into his treatment. The garage and car had burned to ashes, but the main thing was: Daniel was alive. The grandparents pitched in to help, and the family came together through the crisis. A year on, Daniel was in a rehabilitation centre, able to walk and look after himself. He befriended Mary, a girl his own age who’d also been burned in a fire—her face badly scarred after multiple operations, too shy to look in a mirror. Daniel was drawn to her kindness, wisdom, and vulnerability. The two became inseparably close, bonding over pain, recovery, and endless conversation. Time passed… Daniel and Mary celebrated a modest wedding. They had two beautiful children: daughter Alexandra, then three years later, son John. At last, the family could breathe easy. But the ordeal had left Alexander and Jenny drained. They decided to part ways, both craving peace and relief from each other. Jenny moved to stay with her sister in the suburbs, visiting Father George before leaving—he, now a confidant, urged her not to go for long; “A husband and wife are one.” Alexander remained alone in the empty flat, sons with families of their own. Visiting grandchildren was done separately, timings carefully coordinated to avoid crossing paths. And so, after all they’d suffered, every member of the family finally found their own, peculiar peace…
CUT TO THE QUICK… In this family, everyone lived their own separate lives. Jack, the father, in addition to his...
I’ll Remind You – Miss Mary, This Swirl Won’t Work! A Second-Grader’s Birthday Gift, A Mother’s Disappointment, and a Teacher’s Lesson in Kindness and Memories That Bloom Like Painted Flowers
ILL REMIND YOU Miss Mary, hereit just keeps curling the wrong way, whispered little Tom, his brush hovering uncertainly above...
Desperate to Tie the Knot: After Ten Lonely Years, Dr. Alice Finds Unexpected Romance with a Former Algerian Student—Only for Fate to Bring Her Back to Her Ex-Husband and Knitting Socks for Their Grandchild Alice
IMPATIENT FOR MARRIAGE Ella is utterly determined to find the right husband. Shes already had one failed marriage. She has...