З НЕСПОДІВАНОГО ЩАСТЯ

На б вийшло щастя…

– Що ж ти наробила, небого! Кому ти тепер потрібна з дитиною! І як ти збираєшся її ростити?! Я тобі не помічник, так і знай. Виростила тебе, а тепер ще й твій додаток! Не потрібна ти мені, складай речі і щоб духу твого в моєму домі не було!

Катя слухала крики, не піднімаючи голови. Остання надія, що тітка все ж таки пустить її пожити, хоча б поки вона не влаштується на роботу, розтанула на очах.
– Якби жива була мамо…
Батька Катя не знала, а маму років п’ятнадцять тому збив на переході п’яний водій. Опікунські служби вже збиралися віддати дівчинку в дитбудинок, коли раптом з’явилася далека родичка, начебто троюрідна сестра матері. Вона й забрала її до себе, благо власний будинок і зарплата дозволили оформити опіку без затримок.

Жила тітка на околиці південного прикордонного містечка, зеленого і спекотного влітку і дощового взимку. Дівчинка завжди була сита, охайно одягнена, та й до праці привчена, в власному домі з двором і невеликою живністю завжди було достатньо роботи. Можливо, їй не вистачало материнського тепла і ласки, але кого це хвилювало!

Навчалася Катя добре. Закінчивши школу, вступила до педінституту. Швидко пролетіли веселі студентські роки, і от закінчилася безтурботне життя, складені держіспити, і дівчина повернулася у ставший рідним містечко. Але цього разу повернення не радувало її.

Нареклася, тітка зрештою трохи заспокоїлася:
– Все, йди з двору, щоб очі мої тебе не бачили.
– Тітко Таню, можна хоча б…
– Все, я сказала!

Катерина мовчки взяла валізу і вийшла на вулицю. Хіба думала вона, що так повернеться сюди? Приниженою, покинутою та ще й з животом, правда, термін невеликий, але Катя все одно вирішила зізнатися, що вагітна. Не хотіла і не могла приховувати це.

Потрібно було знайти хоч якесь житло. Дівчина йшла і йшла, поринувши в свої думки і не помічаючи нічого навколо. А південне літо було в розпалі. В садах дозрівали яблука, груші, рясно жовтіли абрикоси. Виноградні лози з тяжкими гронами звисали з численних навісів, альтанок і підпор, а темно-фіолетові сливи ховалися під темними пружними листками. Із дворів тягло солодким ароматом варення, смаженого м’яса і свіжоспечених ліпешок. Дуже хотілося пити. Катя підійшла до якоїсь хвіртки і покликала жінку, що стояла біля літньої кухні:
– Господине, води не дасте?

Поліна, ще не стара жінка років п’ятдесяти, озирнулася на голос.
– Заходь, коли з добром.
Зачерпнула з відра кухлик води і подала дівчині. Та втомлено сіла на лавку і жадібно відпила.

– Можна я у вас трохи посиджу, дуже спекотно.
– Посидь, люба. Ти звідки будеш? Бачу ти з валізою.
– Я завершила інститут, хочу влаштуватися на роботу в школу. Житла от тільки нема. Не знаєте, може хто кімнату здає?

Поліна уважно подивилася на дівчину. Чистенька, охайна, але якась втомлена і наче пригнічена невеселими думками.

– Можеш у мене посилитися, та й мені веселіше буде. Дорого не візьму, але, умова, платити вчасно. Якщо згодна, ходімо покажу кімнату.

Жінка зраділа, що у неї буде квартирантка, зайва копійка ніколи не завадить, а в їхньому маленькому містечку, так віддаленому від обласного центру, особливо розраховувати на підробіток не доводилося. Син жив далеко, в гості наїздив рідко, так що, з іншого боку, буде з ким коротати довгі зимові вечори.

А Катя, все ще не вірячи такій неочікуваній удачі, поспішила слідом за господинею. Кімнатка була невеликою, але затишною, вікном в сад, столик, два стільці, ліжко і старенька шафа. Їй цілком вистачить. Швидко домовилися про оплату, і дівчина, переодягнувшись, вирушила в управління освіти.

І полетіли дні. Робота, дім, робота. Катя не встигала відривати листки календаря, так швидко минав час.

Вона подружилася з господинею, яка виявилася доброю і чуйною жінкою. Та й та прив’язалася до простої і скромної дівчини. У міру можливості Катя допомагала їй по господарству, а вечорами вони часто пили чай, сидячи в альтанці в саду, благо на півдні холодна осінь настає не скоро.

Вагітність проходила легко. У Катерини не було токсикозу, личко залишалося чистим, лише округлилася вона вже помітно для очей. Дівчина розповіла Поліні свою нехитру історію. Тисячі таких чи подібних випадків бувають у житті.

На другому курсі Катя закохалася. Але не в кого-небудь, а в красеня Ігоря, єдиного сина забезпечених батьків, викладачів того ж вишу. Відпускати сина кудись у столицю вони не захотіли. Шлях його був визначений заздалегідь, навчання, аспірантура, викладання в інституті чи наукова діяльність. Все це, само собою зрозуміло, поряд з батьками.

Розумний, вихований, легкий у спілкуванні молодий чоловік завжди був душею будь-якої компанії і, звісно ж, подобався дівчатам. Багато хто раді були б дружити з ним. Але він звернув увагу саме на скромницю Катю. Може бути, йому сподобалася її сором’язлива усмішка, м’які карі очі чи тоненька фігурка з трохи кучерявими волоссям? А може, він відчув у ній родинну душу або той внутрішній стрижень, який буває у людей стійких, не піддатливих ударам долі? Важко сказати. Але залишилися роки навчання молоді люди майже не розлучалися. Майбутнє бачилося Каті в рожевому кольорі і поруч з Ігорем.

Той день дівчина запам’ятала до найменших подробиць. Вранці вона раптом чітко усвідомила, що не може дивитися на їжу, що не переносить деяких запахів, що вже кілька днів її невтримно нудить. І найголовніше, адже у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест на вагітність, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Так і є, дві смужки. Дівчина дивилася на них, все ще не вірячи власним очам, так, дві смужки. На носі державні іспити, а тут таке! І як сприйме це повідомлення Ігор? В їхні плани діти поки не входили.

Неочікувана хвиля ніжності до маленького чоловічка всередині неї раптом нахлинула на дівчину.
– Маленький…, – прошепотіла Катя, погладивши живіт.