Донька заможних батьків

Василину частенько сторонні заздрили. Вважали, що вона народилася зі срібною ложкою в роті. Батько великий підприємець, а мама – донька заможних батьків.

Проживали вони в елітному котеджному містечку неподалік Києва, але в столиці мали ще одну простору затишну квартиру. До школи Василіну возив особистий водій. Навчалася вона, звичайно ж, у приватній школі, але навіть там сім’я Василіни виділялася статками.

Дівчинка носила виключно брендове вбрання, відпочивали вони за кордоном не менше трьох разів на рік. Таке життя було схоже на казку.

Та для Василіни це був не казковий сюжет, а справжній кошмар. Вона б з радістю обмінялася місцями з будь-якою дитиною з небагатої, проте щасливої родини.

Батьки Василіни не тільки не любили одне одного – вони навіть ненавиділи один одного. Але їх поєднував спільний бізнес, тому розлучитися не могли.

Батько майже відкрито зраджував матері, і Василіна не раз бачила його з коханками.

Мати багато пила. Від звичайних алкоголіків її відрізняло те, що вона споживала дорогі елітні напої й закушувала морепродуктами та екзотичними фруктами. Така інша, насправді була, як і будь-яка інша п’яна людина. Свій ранок починала з келиха вина, а до вечора вже встигала випити дві пляшки.

До Василіни нікому не було діла. Якщо у неї виникали питання й проблеми, батько просто давав грошей, повторюючи стандартну фразу: «У мене немає часу слухати».

Мама ж зазвичай була в нетверезому стані, і Василіна намагалася триматися від неї подалі. Бо або жалілася на життя, або взагалі була не в собі.

Повернувшись зі школи, Василіна замикалася у своїй кімнаті й мріяла про той день, коли зможе виїхати з цього пекла. Вечірки й прогулянки з друзями їй теж не приносили радості, адже знала, що якщо з нею щось трапиться, ніхто й не відзначить відразу.

Природно, Василіна вступила в найкращий університет міста. І коли сказала батькові, що хоче жити окремо, той не був проти. Сказав, що пришле рієлтора для підбору квартири.

Спершу дівчина була на сьомому небі від щастя. Нарешті, не чути скандалів, не бачити п’яну матір і не відчувати, як батько дзвонить коханкам. Але все виявилося зовсім не так просто.

Перед купівлею квартири батько запросив Василіну на розмову.

– Коли закінчиш університет, розпочну твоє навчання родинному бізнесу. Будеш працювати разом зі мною.

Проте Василіна не хотіла продовжувати справу батька й дідуся. І так і заявила про це батькові. Для неї був відразливий той бізнес, через який батьки змушені були жити разом і страждати. І відтак разом із ними страждала вона.

Натомість дівчина обрала шлях туризму. Хотіла відкрити власну туристичну агенцію, організовувати цікаві маршрути. На щастя, вони подорожували багато, і принаймні на відпочинку Василіні вдавалося абстрагуватися від домашніх проблем. Батьки й під час відпусток постійно сварилися, а мати не зменшувала обсягу випитого. Одного разу батько навіть розмістив коханку в сусідньому номері готелю, куди поїхали всією сім’єю. Василіна бачила, як він вечорами йшов до неї, коли мати вже втрачала свідомість.

Ці подорожі по-своєму вдихали життя в дівчину. Вона відвідувала екскурсії, проводила багато часу на пляжі, щоб уникати родинних драм. У дитинстві з ними їздила також няня Василіни – єдина, хто хоча б трохи про неї дбав. Зроставши, дівчина залишилася сама собі.

Тому туризм їй і приваблював. Натомість займатися родинною справою вона не планувала. То було тим, що руйнувало її життя.

Тут батько, якому завжди було байдуже на доньку, висунув свій ультиматум: якщо Василіна й далі матиме підтримку, то має робити те, що він каже.

Схожа ситуація сталася з її мамою, коли та погодилася на умови діда. Вона обожнювала розкішне життя й була готова жити з чоловіком, котрий її не кохав, і якого вона також не любила. Аби лише процвітав бізнес і гроші капали на картку. Насправді останнім часом гроші мамі потрібні були лише для купівлі дорогого вина.

Василіна не хотіла повторювати цю історію. Вона усвідомлювала, що мало управляти бізнесом. Тато не дав би одружитися на тій людині, яку б вона обрала сама. Не дозволив би займатися тим, що вона хоче. І скоро вона відчула би себе в золотій клітці, й теж, як мама, снідала б вином.

Сказала батькові категорично, що не підкориться його вимогам. Він виконав обіцянку: позбавив її фінансових можливостей. Блокував картку й наказав виїхати з дому, бо ті, хто тут живуть, мають йому підкорятися.

Хотів таким чином змусити її змінити рішення. Але Василіна твердо пообіцяла собі, що не повторить долю матері.

Зібравши речі, вона поїхала в нікуди. На щастя, вона мала трохи готівки, яку зберігала для поточних витрат. А зараз на ці гроші треба було вижити.

Василіна знала, що батько не буде оплачувати її навчання. Вона зняла кімнату (на гроші вистачило на кілька місяців) і влаштувалася офіціанткою. Дівчині, яка ніколи в житті не милила тарілок, було складно. Але вона знала, чого прагне, тому витримувала.

Їй хотілося здатися. Хотілося піти до батька й сказати, що вона на все згодна. Лише б виспатися, нормально поїсти. Але потім згадувала маму й, зціплюючи зуби, продовжувала працювати.

Уночі вона працювала, вдень навчалася. Ледь змогла зібрати гроші на наступний семестр і оплату житла, розуміючи, що так потрібно протриматися декілька років.

Та їй пощастило. Її помітив менеджер закладу, в якому вона працювала. Василіна відрізнялася від грубих і часом наївних офіціанток.

Незабаром її підвищили до адміністратора. Василіна вміла правильно говорити, мала гарну статуру й поставу, і ідеально підходила на цю посаду.

Василіна почала трохи більше заробляти, й через півроку познайомилася з одним із відвідувачів закладу.

Між ними зав’язалися стосунки. Василіна ніколи не розповідала, хто вона. Казала лише, що не ладна з батьками, що мама п’є, а батько не є прикладом вірності. Про те, що вони дуже заможні, не згадувала, бо розуміла, що нічого доброго це не принесе.

Василіна переїхала до свого хлопця. У Богдана була власна квартира, й для Василіни відпала потреба знімати житло. Вона змінила номер телефону, щоб батьки не намагалися її знайти.

Закінчивши університет, Василіна влаштувалася працювати в туристичну агенцію. А після весілля змогла відкрити власну агенцію. Все, як вона мріяла. Але найбільше її зігрівало усвідомлення, що змогла досягти цього без фінансової підтримки батьків. І вийшла заміж за того, кого полюбила, навіть якщо в нього не було мільйонів.

У них народилася донька Сашунька, і Василіна дарувала їй стільки любові, скільки хотіла би отримати від своїх батьків.

Коли Сашуньці виповнилося чотири роки, одного разу, будучи вдома, вони почули дзвінок домофона.

– Я відчиню, – сказав чоловік.

Повернувся розгубленим.

– Василино, це твій батько.

Жінка відчула, як розкотились холодні мурашки по тілу. Вийшла в передпокій і побачила батька.

Він постарів. Зморшки вздовж очей та на лобі вже не приховати. Але все ж то був її батько, такий же суворий, без тіні усмішки.

– Привіт, Василино.

– Привіт, – відповіла вона, нервуючи.

– Як ти живеш?

– Ти ж бачиш, – Василина обвела рукою їхній невеличкий передпокій, – у мене все добре.

– Ми не дуже добре розійшлися востаннє. Я сподівався, що ти передумаєш.

– Ти мав на увазі, що сподівався, що я не впораюся, – іронічно усміхнулася вона.

– Можливо, так. Але ти таки сильніша за свою матір.

– Як вона? – запитала Василина, розуміючи, що нічого не знає про свою родину.

– Все по-старому. Може, навіть гірше. Я хочу знову з тобою спілкуватися. Дізнався, що маю внучку. Можу багато їй дати, забезпечити приватний садок. І тобі… Жити в такій квартирі – не діло.

Василина мовчки покачала головою. Він все ще не хотів бачитися, лише намагався відкупитися грошима.

– Ні, дякую, тато. Нам вистачає того, що є.

– Не сміши, – фыркнув він. – Що це за життя?

– Щасливе. Там, де в родині всі люблять одне одного, де не змінюють і не відкуповуються грішми від проблем. Але цього тобі не зрозуміти.

– Можливо, – сказав він. – Гаразд, якщо щось буде треба, телефонуй.

Василина кивнула, зачиняючи за ним двері. Несподівано відчула, як потекли сльози. Батьки навіть не сумували, це просто був батьківський шлях контролю. І можливо, вбачав в онучці шанс на реалізацію того, чим не стала його донька. Але Василина цього не дозволить.

– Все гаразд? – запитав Богдан, знайшовши дружину в сльозах.

– Так, все чудово, – усміхнувшись, обійняла його. – І справді, все геть добре. Щаслива, що маю вас.

Насправді, її життя налагодилося. І хоч би що казали, але ж гроші не несуть щастя. Василина точно знає, з чим порівнювати.