Чому вона вирішила допомогти бабусі з важкою сумкою?

Леся вирішила допомогти старій бабусі з величезним пакетом. Поки вона допомагала, пакунок порвався, і під несамовиті крики, вона збирала з асфальту майже зіпсовані продукти. Здавалося, бабуся збирала їх у найближчому смітнику. Через це Леся запізнилася на роботу.

Її надмірна жалість завжди змушувала їй діяти. Наприклад, коли бачила людину на лавці без ознак життя, Леся одразу поспішала на допомогу, навіть не зважаючи на запах алкоголю. Вона викликала швидку. Медики приходили, лаялися, що виклик був даремним, бо чоловік просто п’яний. Поліція вела його до себе, і також дивилися на неї косо, мовляв, навіщо це було потрібно.

Леся була доброю. Але у місті її називали дивною й тікали від неї. Вона віддала квартиру вітчиму після того, як її мати померла. Мама тяжко працювала, навіть мила під’їзди, тим часом як вітчим не працював. Але Лесі було шкода його, бо він вже немолодий і навряд чи знайде собі житло. Сусіди зуміли вмовити її не виписуватись і не дарувати квартиру.

Леся вирішила поїхати до Києва, де можна було знайти роботу і житло. Накопичені кошти дозволили орендувати кімнату в комуналці. Спочатку вона мила підлоги в супермаркеті, але зарплатні вистачало лише на оренду. Додатковою перевагою було те, що діставалась частка непроданих продуктів, тому голодувати не доводилося. З одягом гірше; він швидко зношувався. Про взуття і говорити нічого – його треба було весь час клеїти.

Леся вирішила йти працювати домогосподаркою. Без досвіду на роботу її не брали, поки одна фірма не прийняла її на випробувальний строк. Її першою клієнткою стала бабуся з командирським голосом. – Чай не той, ванна недостатньо чиста, посуд жирний… – з цього почалася її трудова діяльність.

Але Леся, є Леся. Вона постійно вибачалась і переробляла роботу, замість того, щоб піти. Адже зазвичай такі послуги наймають бабусі, які не можуть нічого робити самі.

Так от до таких і посилали недосвідчену Лесю, і дивувалися, чому після її роботи клієнти не скаржилися. Того дня, коли вона запізнилася, на неї не сварилися, а терміново відправили до жінки, котра не могла піднятися. Працівниця, яка до цього за нею доглядала, покинула роботу.

Леся прийшла і була шокована. Як несумлінно все було залишено. Якщо жінка не може вставати і бачити, як виглядає квартира після прибирання, чи можна все це ігнорувати? Євгенія Львівівна була здивована, коли Леся обережно змінила їй постіль, переодягнула в чисту сорочку і обробила пролежень. Потім протягом дня Леся кілька разів питала, чи не потрібно ще чогось, і стежила, щоб жінці нічого не бракувало. Коли все заблищало чистотою і по квартирі посилився запах смачного борщу, Лесю можна було тільки похвалити. На спеціальному підносі вона принесла Євгенії наваристий бульйон з галушками та кружку ароматного чаю.

— Я тут подумала, коли викидала сміття, що вам не завадить домашньої їжі. У вас там тільки упаковки від стандартних страв. Ви їжте, а я потім посуд помию і піду. На сьогодні більше не маю роботи.

Євгенія з радістю з’їла суп і попросила Лесю залишитися. Їй хотілося дізнатися більше про цю активну дівчину та її плани на майбутнє. Адже попередня Світлана лише забігала на півгодини, лишала їй розігріту котлету з гарніром і бігла далі.

Леся не соромилась поділитися своїм життям.

— Але ж це важко щодня прибирати чужі квартири, терплячи різноманітні причіпки. Невже це було вашою мрією? — здивувалася Євгенія.

— Ой, Євгеніє Львівівно, чого я тільки не прагнула! Хотіла бути співачкою, балериною, але голосу нема, і ноги короткі. Як мама захворіла, мріяла стати лікарем і всіх лікувати. Але долі видно було інакше, бо навчання ледве закінчила через те що працювала в кіоску у Ахмета Сулеймана. Він мене хвалив, навіть премію іноді давав за чистоту біля прилавку, фрукти завжди гарні приймала, бо були такі постачальники, що проханої підсовували. А зараз мріяти ніколи, все в колесі бігаю, тільки прийду додому – а там в комуналці знову брудний коридор, унітаз недосить чистий. Ось все приберу і спати. Одного разу, не повірите, в туалеті з щіткою в руках заснула! – засміялася вона весело.

Євгенії сподобалася ця весела й життєрадісна дівчина.

— Хочеш працювати лише для мене? Я домовлюся з твоїм начальством. Бо мені часто дістаються різні доглядачі. Хтось краде, хтось працює абияк і поспішає до своїх сімей. Я, коли слягла, обрала дівчину, яка мала зі мною жити. Спочатку вона нічого, але згодом вечорами в клуби втекала розважатись, і для мене час не лишався, ліки потрібно вчасно приймати. Потерпіла я місяць та й сказала їй, що якщо так і далі, шукатиму іншу доглядальницю. Вона ж, щоб сюди ухажерів водити, думала ніби я вже і глуха. Мушила розпрощатися. Тепер в агентства звертаюся, щоб знайти когось надійного. Після Світлани вашої, вже останній раз захотіла, найкращу доглядальницю отримати. Із агентства вже одна краща за іншу. У мене син є, внучка. Але живуть в іншій країні. Там робота стабільна, завжди допомагають матеріально. Але рідко приходять, лежу вже п’ять років. Поспішаючи сходами впала. Медественник лікарів обістежив, але в марних надіях сказали, що одна операція може допомогти. Ось тому так до вас і шукаю. Леся золотце допомагає з собою рухатись, тільки не втекти і нікуди не виїжджаю.

Прикусилася і сказала, знаю, що повернення більше немає. – зраділа Євгенія.

— Ну звісно ж! Вам потрібна допомога, роботи тут багато. Штори не прали, вікна не мили, під меблями пил скопився, – почала перераховувати Леся.

— Ну, ну, припиняй, Золушко. Сьогодні ж на роботу тебе беру. Скорочуйся з комуналки, збирай речі і сюди. Для тебе окрема кімната передбачена, а я домовлюся з начальником – засміялася Євгенія. Леся побігла складатися речі. А Євгенія тим часом дзвонила в агентство. Розмова була неприємною, бо ціни підняли досі ні на які.

— І що таким робітникам мізер платили, і досить, до найпримхливіших відправляли. Хватить. Напише заяву про звільнення, я їй платитиму й не сумнівайтеся в терміні відпрацювання двох тижнів, а інакше на вас податкова прийде. Знайомства є – і кладе трубку, сміючись.

Так Леся оселилася у Євгенії. Щоранку тепер на стіл були млинці, сирники, оладки, умивання, протирання, чистка зубів. Лесі граючись справлялася з усим. Вікна мили не до блиску, все чисто й готово. Все під контролем. Бібліотека й журнали у ванній, все для вас. Що це таке, які ж вправи можуть бути. Купимо візок і вивеземо на вулицю. Я мріяти можу – у задумі промовила Леся.

Євгенія розплакалася.

– Лесю, може лікарі не зможуть словами зворушити. Вибачайте, ти як краще хочеш, але не можу сказати, що мені треба. Навіть неуважно читала книги, підкреслюючи цікаві місця. – Ну що ти там знайшла? Леська щасливо застрибала з крісла, витягла журнал і протягнула Євгенії.

– Ось простенькі вправи. Регулярно виконувати, кілька разів у день, але ж якщо ви згодні? Маю під контролем.
Євгенія зітхнула.
– Ти ж не покинеш? – захитала головою Леся.
– Ну спробуймо.
Дуже важко було. Євгенія то плакала, то сміялась. Загрожувала Лесю звільнити, але звикла. Потім почала оволодівати. Вправи ускладнилися, але майже без результату.

Поки серед ночі Євгенія не вигукнула:
– Лесю, давай сюди!
Вставши з кімнати, посунула до неї.
– Де біль? Де телефон?
Євгенія попросила.
– Давай заспокоїшся і подивися на великий палець ноги.

Леся як закричала.

– Ура, ніч на дворі, але ж лікар зберіг номер? Зателефонуємо вранці. Нехай порадить і подивиться, – танцювала по кімнаті.

Лікар завітав. Свою кипучість посадила в іншій кімнаті: не заважати, потім покликала.
– Молодчинка, дівчино, – з ноткою захоплення сказав доктор. – Ще одна операція, але ризикнемо, Євгеніє Львовівно?
Вона сяяла. – Овшанко, Іванович.
Люди прості в коридорі за щастя звільняли, щоб не заважати, потім подивились.
– Ну як? – спитала Леся.
Зняв медшапку
– Жахливий випадок. Реабілітація довга. Не молода вже наша пацієнтка.
Леся закохано вийшла.
– Тривожно спостерігатиму. Велика вдячність. Можна вас поцілувати?
— Валяй – порадив Тимофій.
На цыпочку услужила щоки.
Поки Євгенія була в лікарні, Леся не покидала її. Пропадала з візитами. Це моя онучка? Спитали сусіди, які в палаті.
Євгенія пишалася своєю доглядальницею, від долі подарованою.
– Сиділа в корсеті, зарадили, плач нещадний!
Та коли приїхали родичі, Євгенія розквітла.
– Тепер можеш їхати з нами, – сказав син.
Лісова павалина впала. Це Леся удіряла блюда з пір’ями.
– Як, чому? – засмучено запитала вона і втекла в кімнату плакати.
Євгенія корила сина зникненням.
– Лесю, повертайся, – запитала вона тепер свою бідолаху, – де не перебувай, дорогА моя, гаразд. з годиться з нами, ми гостью повернемось…

Леся вийшла заміж, хоча й не за Євгеніїного онука. Але за нового сусіда, що переїхав в квартиру поруч. Довго дивився, як не відчинявся замок на дверях, допоміг усе міняти. Так і познайомилися.

Євгенія задоволена. Найголовніша гостя на весіллі Лесі, що стала популярна в кавалерів, без огляду на візок. І хоча Леся через рік подарувала їй онучку, не рідну, чоловік Лесі, Костя, часто возить їх на дачу, десь десь, щоної свіжим молоком ласують і трава й черешня ласощі, де без Лесі не бувають жодні яблука, жодні зелені на столі.