Невістка забула, як казати «дякую»

Весільна гостя забула, що таке вдячність

― Аня, у тебе є що перекусити? – на ходу питала Оля. – Я така голодна, жах просто. І я дуже поспішаю. Потрібно сьогодні встигнути все. Свято ж, восьме березня. Мене ще дівчата чекають, ми з ними збираємося сьогодні в клуб.

― Так, свято, ти права. Наш день. Це тобі, люба. Вітаю тебе, – Аня простягнула Олі милу маленьку коробочку з браслетом, про який Оля мріяла вже кілька років.

Тільки от купити його собі вона так і не могла. Вся її зарплата завжди витрачалася зі швидкістю світла. То терміново треба було нову класну куртку купити, то волосся наростити, то подружки гуляти покликали. Не відмовляти ж собі в маленьких радощах. Аня чудово знала про бажання Олі. І їй дуже хотілося зробити їй приємне. Своїй же, рідній. Тим більше Аня завжди мріяла ще й про доньку, крім дорослого сина. І ось, коли Андрій привів до дому Олю, свою дівчину ― бажання нібито здійснилося. Аня полюбила її всім серцем і дуже балувала.

Аня любила цю тендітну дівчину зовсім не тому, що Оля була якась особлива або дуже добра, хороша і мила. Просто Аня була такою. Вона дуже любила сина, тому любила всіх і все, що його стосувалося. Оля зустрічалася з ним вже три роки. І Аня, як хороша майбутня свекруха, намагалася прийняти дівчину в родину, як рідну.

Але одного не врахувала: люди бувають корисливі. А ще дуже швидко звикають до доброго. А ще, коли для них часто й багато робиш добрих справ, вони починають думати, що так і має бути. Вони забувають дякувати, а з часом взагалі вирішують, що це цілком нормально і звично ― отримувати все на готовому. Так сталося і з Олею.

З першого ж дня знайомства Аня вирішила, що зробить усе, щоб їй у сім’ї було добре, комфортно і зручно. Аня з чоловіком Дмитром, батьком Андрія, зовсім недавно переїхали за місто, у чудовий красивий дім. Одного разу, через кілька тижнів після знайомства, запропонувала Олі залишитися у них на ніч…

З того самого дня Оля постійно жила у кімнаті Андрія, вже не питаючи дозволу ні у свого хлопця, ні у його родини. Як ніби це було щось саме собою зрозуміле. Ніхто, начебто, не був проти. Але все ж таки іноді у батьків вже дорослого сина, звісно, виникало бажання побути наодинці одне з одним, ну або втрьох із сином, своєю родиною. Але такої можливості тепер уже не було.

Олі в цьому будинку було дуже зручно, не те, що в невеликій однокімнатній квартирі з мамою і бабусею. Ну, а що? Ремонт у домі відмінний, всі умови для комфортного життя. Холодильник завжди повний продуктами на будь-який смак. Смачна і свіжа їжа завжди готова. Навіть прибирати не треба. Аня, як справжня жінка і господиня вдома, все і завжди робила сама і з задоволенням.

А ще Олю завжди брали з собою. Усюди. У тому числі в гості до друзів у сусіднє місто. Вони, до речі, також жили у домі. Подруга Ані, Оксана, завжди зустрічала всю родину Ані радісно. Смачний вечеря, м’яке, чисте ліжко, веселий дозвілля. Звісно, все це було забезпечено і Олі. Вона ж член родини.

У родині Оксани Оля також була улюбленою. І Олі у них подобалося. Нагодують, напоять, прогулятися з’їздять, розвеселять. Не життя, а казка.

А ще Оля за ці три роки, поки була в родині Андрія, як рідна, і на море два рази літала, причому абсолютно безкоштовно, попри те що вона працювала і доволі непогано заробляла. І за містом на всіх турбазах побувала, теж, до речі, ні разу не заплативши і навіть не запропонувавши бодай трохи вкластися. Мало того, вона навіть продукти ніколи не купувала, навіть банальних тістечок до чаю.

У загальному, з боку могло б здатися, що Олі просто зручно бути в цій родині — доброзичливій, щедрій і гостинній. Але ні. Ні Аня, ні її чоловік, ні Андрій ніколи й подумати не могли нічого поганого про цю дівчину. Вона завжди була веселою, безпосередньою, відкритою. І ніякі нехороші думки ніколи не приходили в голову Ані до того самого рокового дня. Восьмого березня.

Того дня дві найкращі подруги вирішили відзначити свято вдвох. Оксана приїхала в місто до Ані. Вони зняли собі шикарний номер у дорогому готелі. Проживання включало відвідування басейну, СПА-комплексу, ще й масаж на честь свята. А ще можна було безкоштовно запросити кілька гостей, але тільки до одинадцятої вечора.

Подружки прекрасно проводили час. Пили шампанське, багато сміялися, вірніше, навіть сміялися, говорили про все на світі.

Ідилію перервала… Хто ж? Звісно, Оля. Дивно, але це так.

― Аня, доброго дня. Андрій сказав мені, що ви сьогодні відпочиваєте у СПА? А можу я до вас приїхати ненадовго?

Спочатку Аня навіть розгубилася. Їй здавалося, що дві дорослі жінки, найкращі подруги, все ж таки мають право хоча б іноді побути тільки вдвох. Раз вони цього чудового дня вирвалися з нескінченної рутини домашніх справ і турбот, залишили чоловіків і дітей (а у Оксани було, на хвилинку, троє). Так навіщо їм ще хтось? Їм і так добре. Весело, спокійно, чудово.

Але відмовити Олі було якось неправильно, чи що, ніяково.

― Ну, добре, приїжджай, – розгублено пробурмотіла вона.

― Ми ще когось чекаємо? ― здивувалася Оксана.

― Так. Олечка заїде до нас ненадовго.

― От як. Ну, гаразд. Я якраз подарунок для неї приготувала, хотіла з тобою передати, але тоді вручну особисто.

― Мій теж зі мною. Я, звісно, хотіла вручну його дома… ну гаразд.

Через п’ятнадцять хвилин Оля вже стояла на порозі номера.

― Ой, як у вас тут все шикарно! Яка краса. А СПА вже працює? Я піду, у мене мало часу.

Оля тут же накинула білий халат і відправилася розслаблятися і отримувати задоволення.

Оксана і Аня здивовано переглянулися, але знизали плечима і продовжили перервану розмову. У цей час їм у номер принесли замовлену з ресторану вечерю. Вона була шикарна. Тут були і устриці, і мідії, відбірні фрукти і солодощі. Риба, ікра, все дорого-багато. У свій день не можна собі ні в чому відмовляти.

Поки подруги насолоджувалися чудовою вечерею, в номер повернулася Оля.

― Так, що у нас тут? Яка смакота, мм-мм… ― вона безцеремонно приєдналася до компанії.

Аня з Оксаною знову трохи напружилися, але виду не подали.

Тут Аня вирішила трохи розрядити обстановку і вручила Олі подарунок.

― О, клас. Я ж саме такий і хотіла! ― невнятно відказала вона, доїдаючи чергову устрицю.

Оксана теж привітала Олю. І ніжно поцілувала в щоку.

А у відповідь тиша. Вона і дякую толком не сказала, і навіть привітань не було. Складається враження, що восьмого березня сьогодні тільки у неї.

― Так, гаразд. Мені час бігти. Мене дівчата вже зачекалися, а мені ще треба заїхати додому, помити голову і переодягнутися.

― Цікаво, Оль. А ти знаєш взагалі, що тебе Андрій вдома чекає? Ну, добре, ти сьогодні працювала. Вдень ви не бачилися. А зараз? Він тобі хіба не казав?

― Казав, казав. Але ж я сказала, мене чекають подружки. Вони вже бронювали столик у клубі. Я хочу з ними відпочити сьогодні.

― Так він приготував вечерю для тебе. І подарунок. Тобі сподобається, ось побачиш.

Взагалі-то мама домовилася з сином про подарунок заздалегідь. Вона купила браслет, а Андрій, підкопив кілька місяців, сережки до нього. Про таке Оля навіть і мріяти не могла. Але, побачивши її прохолодну реакцію на свій подарунок, Аня, звісно, засмутилася. Або Оля очікувала чогось іншого, або вона просто розучилася бути вдячною.

Імовірніше за все, тут був другий варіант. Родина Андрія, напевно, вже так її розпестила, що все, що б для неї не робилося, вона сприймала як належне.

― Оль. Ну, приділи ти Андрію теж трохи часу. Він же готувався, чекав на тебе, – не могла вгамуватися Аня, – він тебе потім і у клуб відвезе, і забере.

― Нічого страшного. Я вранці приїду до нього. Нас як раз друзі покликали завтра покататися на квадроциклах. Я давно хотіла.

― А вечеря? А подарунок?

― Вечерю нехай сам з’їсть, а подарунок я завтра заберу, подумаєш.

Оля зникла так само стрімко, як і приїхала. Вона не привітала ні Аню, ні Оксану зі святом, і навіть нічого не подарувала. І поїхала розважатися далі. Не туди, де її чекав улюблений і рідний чоловік, а туди, де їй просто хотілося повеселитися сьогодні. Саме в цю хвилину багато що стало на свої місця.

У кімнаті повисла тиша.

― Аню, я, звичайно, нічого не хочу сказати, але…

― Так. Я все зрозуміла. І знаю, що в багатьох речах сама в усьому винна. Занадто багато доброго я зробила для цієї дівчини. Так багато, що вона навіть слово «Дякую» розучилася говорити. Зате чудово навчилася користуватися людьми.

Подруги вирішили не псувати собі вечір розмовами і думками про безсоромну Олю.

А Андрія на ранок чекав дуже серйозний розмова з мамою…