З життя
Врятуй мою дочку з дитячого будинку
Забери мою доньку з дитбудинку
Марічка стояла розгублена і недовірливо вдивлялася в жінку, яка стояла перед нею. Тільки що вихователька пояснила їй, що приїхала її мама!
Виявилося, що мати довго шукала Марічку, і ніколи насправді не відмовлялася від неї, як дівчинка думала. Одного разу Марічка загубилася в іншому місті, і її підібрали, відвели до дитбудинку. А матуся все це час шукала її!
Марічка насторожено дивилася в обличчя незнайомої усміхненої жінки. Схоже, хотіла її впізнати, але ніяк не могла. Чиї ж це очі? А руки? Невже це справді її мама, адже вона зовсім її не пам’ятала?
Марічка нахилила голову, і раптом обличчя жінки змінилося. Вона ще намагалася усміхатися, але по її щоках повільно покотилися сльози, які вона вже не могла стримувати.
І маленьке сердечко Марічки затріпотіло. Звичайно, це мама, тепер вона впізнала її по блиску в очах, по нахилу голови. Бог знає, по чому ще вона зрозуміла.
Зробивши два невпевнених кроки, Марічка раскинула ручки і побігла назустріч з криком, – Мамусю, нари, нарешті ти мене знайшла!
Уже ввечері, вдома, вони сиділи обійнявшись на великому м’якому дивані. Юля гладила Марічку по волоссю, по худеньких плечах і цілувала в заплакані оченята.
І в сотий раз намагалася відповісти на найважливіше питання, – Мамочко, чому ти так довго не приходила? Я так тебе чекала!
– Моє сонечко! Пробач, я шукала тебе щодня. Але ти зникла, це було жахливо! Хтось бачив, як циганка бігла з дитиною на руках. Ми навіть ходили до циган, але тебе ніде не було! Я об’їздила всі навколишні міста. А потім мені підказали, що в одному дитбудинку є дівчинка, яку підкинули. І я одразу подумала, що це ти, і приїхала!
– Так довго, мамочко! Добре, що ти мене знайшла! – Марічка міцно обіймала Юлю теплими малими ручками.
Але від запашної булочки з молоком, від квартирного тепла і від маминих обіймів вона зовсім розм’якла. Ручками Марічка ще чіплялася за маму, але вони вже ослабнули і обм’якли. Юля взяла на руки сонну малечу і понесла в ліжечко.
– Мене більше не вкрадуть, так, мам? – сонно прошепотіла Марічка.
– Ніхто тебе більше від мене не відбере, я тобі обіцяю! – Юля пригорнула до себе маленьке тіло і поцілувала шовковисте волоссячко. Потім поклала її в ліжечко.
– Не йди, – попросила Марічка, і Юля лягла поруч на дитяче ліжечко.
Марічка негайно солодко засопіла, хоча однією рукою для певності все ще трималася за Юлин халат. Час від часу, наче перевіряючи, тут чи мама?
” Ось я і виконала останнє прохання улюбленої сестри. Я знайшла Марічку, і тепер вона зі мною. Діана просила Марічці нічого про неї не розповідати. Тепер я – мама Марічки” – думала, лежачи без сну Юля.
Вона поправила на дитині м’яке ковдрочку, і Марічка усміхнулася уві сні.
Нехай все погане залишиться в минулому, хоча як же важко змиритися з втратою сестри і мами.
Їхня мама з Діаною була доброю, але якоюсь безпорадною. Вона народила їх з Діаною без батька. І скільки Юля пам’ятала, мати постійно плакала, як їй важко одній тягти двох дівчаток. Наче хтось у цьому винен!
Діанка була старше Юлі на п’ятнадцять хвилин і завжди все вирішувала за двох.
І коли мати привела вже третього співмешканця, Діана сказала, що потрібно з дому втікати, а то лиха не обминути!
Але Юлі було шкода маму, як мама покинути? Вона ж хоче, як краще, старається для дочок. Щоб чоловік у домі був.
– Юлька, я грошей добуду і ми втечемо, – вмовляла її Діанка, – А то добра з цього не буде! Нам вже сімнадцять, вступимо в училище, житимемо в гуртожитку, зрозуміла? А то цей мамин залицяльник останній мені проходу не дає!
Яка ж Юля тоді була наївна!
Діана що йому наговорила на вітчима, але Юлі здавалося, що Діана все це вигадала. Мама ходить щаслива, та й вітчим усміхається, цукерки й фрукти купує. Юлі якось підморгнув навіть, – Ну що, з татком то краще жити? Тримайся за мене, тоді все добре буде, зрозуміла, синьоока?
– Відстань від малечої, зрозумів? – тут же встала перед Юлею Діана. І Юлі тоді здалося дуже дивним, що Діана так різко з ним розмовляє.
Діана тоді взагалі сильно змінилася. За нею хлопець з їхнього дому упадав.
Антону Діана подобалася з п’ятого класу. Вони добре товаришували, Юля навіть сестру піддразнювала, що Антон її заміж візьме, а Юля без Діанки пропаде.
Але останнім часом Діана з Антоном зовсім пересварилася і Антон ходив похмурий, як хмара. Він навіть до Юлі підходив, але вона не знала причини, ну що вона йому скаже?
Незабаром Діана десь здобула велику суму, Юля навіть злякалася, де вона стільки взяла?
– Де взяла, там немає! – сердито повідомила їй сестра, – Ти зі мною чи ні? Вічно ти як мала, хоч і молодша всього на п’ятнадцять хвилин! Їдеш зі мною?
У Діани було таке обличчя, що Юля злякалася і… погодилася. І справді, вони ж хотіли вступати в училище.
Але вийшло зовсім інакше. Діана зняла кімнату і поступати відмовилася. А потім з’ясувалося, що Діанка… вагітна!
– Так може треба Антону сказати, а, Діана? – намагалася підбадьорити Юля сестру, але та тільки огризалася, наче її підмінили, – Причому тут Антон? Відстань від мене, зрозуміла?
Потім Діанка плакала і у Юлі прощення просила. Юля сестру втішала, що вона їй допоможе з малюком. Піде працювати, а тоді все владнається. Але від тих розрад Діана знову тільки сердилася.
Дівчинка народилася раніше, недоношеною. Юля зустріла сестру з малечею з пологового будинку. Вона влаштувалася продавчинею в магазин. Придбане купила маленькій племінниці. І дуже старалася Діані у всьому допомагати.
Але чому бути, того не уникнути. Мама від когось дізналася, як її дочки “вчаться”. До того ж вітчим скандал учинив, що у нього гроші пропали, це, мовляв, явно твої дівки їх вкрали! Слово за слово, вітчим взяв і ляпнув, що це від нього Діанка завагітніла, ого!
Ну, мама його і відштовхнула від себе, вона ж не чекала таких зізнань. Відштовхнула вітчима, а той головою об гострий кут тумби і вдарився. Мама в істериці їм подзвонила, – Дівчатка, я щось зробила, що робити?
Мама отримала термін, але вона у них слабенька, не витримала, так і не повернулася.
Діана від усього цього зовсім інтерес до життя втратила. А одного разу повернулася з роботи Юля, а вдома нікого.
І записка на столі, “Не шукай мене, і Машу не шукай, я її в інше місто одвезла в будинок малюка. У тебе своє життя, а в мене – своє. Прощай, сестра!”
Юля тоді всю ніч плакала. Як же так? Мами у неї немає і сестра старша її кинула!
Наревілася Юля на сто років уперед. А вранці вмилася та твердо вирішила знайти Машу. Більше у неї схоже ні однієї рідної душі немає.
Але пошуки ні до чого не призвели, скільки Юля не намагалася.
Через два роки дзвінок, голос Діани, тільки грубий, дивний і відчайдушний, – Юля, виконай моє прохання, забери Машу з дитбудинку. Цей дитбудинок у місті ***. А про мене забудь! – і телефон відключили. Отак…
***********
Марічка уві сні тихо засопіла, і Юля поправила ковдру, – Шшш, спи, спи… доцю.
Доцю.
Ну так, доцю.
Незабаром її Павло повернеться з відрядження. Вони з ним вже давно все обговорили. Оформлять удочеріння і Марічці поки нічого не будуть розповідати. Та й хіба малечі потрібно все це знати?
А далі доля розставить усе на свої місця.
Може, раптом Діана повернеться?
Адже життя таке непередбачуване. Мамина Марічка знайшлася.
А поки будемо просто жити. Вони з Пашею хочуть ще дітей і щоб просто все було добре, і все!
Адже звичайне сімейне щастя це саме те, про що Юля завжди мріяла.
А мрії здійснюються, якщо дуже сильно захотіти…
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...