З життя
Вибач, але я ще не готовий до спільного життя
Вибач, але поки не хочу жити разом…
Ігорю здавалося, що Оксана закохана в нього так само, як і він в неї, тому його дуже здивувала її відповідь на пропозицію пожити разом.
– Вибач, але поки не хочу жити разом! – сказала вона.
– А чому?
– Не знаю, ми зустрічаємося всього півроку. Мені здається, ще занадто рано…
– Рано? Сонце, мені здається, що найкращий час. Проживемо разом, дізнаємось один про одного більше, а там, дивись, перейдемо на наступний рівень.
– Ігорку, це не комп’ютерна гра, це життя. І в моєму житті зараз немає місця для спільного проживання, але це не означає, що я не ціную наші стосунки. Просто мене цілком влаштовує те, що є.
– Але я хочу більшого! Хочу прокидатися з тобою щоранку. Хочу засинати разом! Невже ти цього не хочеш?
– Ми і так це робимо. Два рази на тиждень, забув? Невже цього мало?
– Мені мало!
– Ну, якщо ти мене любиш, то доведеться поки що потерпіти.
– Я можу потерпіти, якщо ти мені озвучиш причину! Чому ти не хочеш? Поясни! Невже це так складно?
Оксана подумала трохи, потім усміхнулася йому та вирішила, що варто все обговорити детально.
– Ігор, давай чесно. Що для тебе значить жити разом із жінкою?
– Я вже казав, засинати та прокидатися разом!
– А між цим?
– В якому сенсі? – не зрозумів він.
– У добі двадцять чотири години, забув? Ти говориш лише про ніч і ранній ранок, а решту часу?
– А решту часу ми майже завжди на роботі! Хіба ні?
– Ну, чому ж? Ось, наприклад, ми ж будемо вечеряти чи снідати разом?
– Сподіваюсь!
– А хто буде готувати?
– Ти не вмієш готувати! – припустив Ігор, хоча не раз їв її страви.
– Я вмію готувати!
– Тоді, в чому проблема?
– Хто буде готувати? Ти чи я?
– Ну, ти, може, інколи і я. А чому ти так переймаєшся з цього приводу?
– Ігор, тому що я не хочу переводити своє життя в день бабака, як багато моїх подруг! Я не хочу прокидатися раніше, щоб комусь готувати сніданок. Я не хочу бігти з роботи, забігати до магазину, тягнути пакети додому, а потім ще дві години танцювати коло плити та готувати вечерю!
– Але ж ти іноді готуєш, коли лишаєшся в мене, хіба ні? Я думав, тобі це подобається…
Ігор виглядав трохи засмученим. Виходить, його дівчина – ледачка?
– Я люблю готувати, але робити це кожного дня поки не готова. Мені подобається приходити додому, швидко приготувати салатик та на цьому все. Мені подобається, що ми зустрічаємось два рази на тиждень, іноді частіше. Мені цього вистачає! Можливо, колись захочеться більшого, але не зараз!
– Просто ти мене не любиш! – констатував Ігор.
– Ну ось, починається…
– А що? Хіба ні? Коли жінка любить, вона готова на все заради коханого!
– А коханий? Він готовий на все заради коханої?
– Звичайно!
– Добре, тоді давай жити разом, АЛЕ – всі обов’язки пополам. Кожен прибирає за собою, готуємо по черзі, прання своїх речей самостійно. Як тобі такий варіант?
– Але я погано готую. Ти сама казала!
– Буде привід навчитися. Не завжди ж їсти піцу або бургери. З навчанням я можу допомогти!
– Я просто не розумію, невже це так складно? Чому іншим це не важко? Ти що особлива? – не вгавав Ігор.
– Ну, якщо тобі хочеться так думати. Нехай буде так! Я особлива. Я не хочу класти своє особисте життя на вівтар кохання. Не зараз так точно. Мені всього двадцять три. Я хочу насолоджуватися свободою!
– А, я зрозумів! У тебе є інший чоловік! – ще один несподіваний висновок придумав Ігор.
– І навіщо він мені? – не зрозуміла Оксана.
– Ну, раз ти не хочеш жити зі мною, значить, він тобі дорожче!
– Твій вигаданий чоловік мені дорожче? – усміхнулася вона.
– Твій вигаданий чоловік! Навіщо мені вигадувати тобі чоловіків!
– А, тобі чоловіки не потрібні, тому ти вирішив вигадати мені, так?
– Ти мене зовсім сплутала! – майже закричав він.
– Бо ти несеш дурниці! У мене більше нікого немає! Мені іноді і тебе багато, тому я і не хочу жити разом! Я люблю свою самотність і не готова з нею розлучитися. Не зараз!
– Як можна любити самотність, коли ти у стосунках? – здивувався Ігор.
– Дуже просто. Ось є речі, які тобі подобається робити, коли нікого немає вдома?
– Наприклад?
– Не знаю, почитати книжку, подивитися серіал, прийняти ванну, зависнути в соцмережах, приміряти речі з шафи, танцювати в темряві!
– Чоловіки таким не займаються! – обурився він.
– А дівчата займаються! І мені це подобається! Я поки не готова розлучитися з простими принадами свого самотнього життя!
– Але ж і в спільному житті є свої принади! – все ще намагався переконати її Ігор.
– Наприклад?
– Засинати та прокидатися разом! – знову почав він свою пісню.
– Ігор, ти в курсі, що ти хропеш, як трактор?
– Що? Ти ніколи не говорила! І інші не скаржились!
– Ну, за інших не скажу, але після того, як Василь тобі по носу добряче вдарив на шашликах кілька місяців тому, хропеш ти жахливо. І до речі, я тобі казала! Я можу потерпіти це кілька разів на тиждень, але щодня не хочу! Я теж хочу хоч іноді висипатися.
– Ти не висипаєшся поруч зі мною?
– Тільки в ті рідкі моменти, коли вдається заснути раніше за тебе!
– Але ж ти зазвичай лягаєш пізніше…
– Власне, про це я і говорю!
– Ага, виходить, я хроплю, я не готую, я не підходжу для спільного життя?
– А ще, як виявилося, ти страшенний зануда! – не стрималася вона.
– Що це я зануда!?
– Ти вже півгодини намагаєшся переконати мене зробити те, чого я принципово не хочу робити. Що це, якщо не занудство?
– Оксано, я взагалі-то одружитися на тобі хотів! Тому і пожити разом запропонував! – образився він.
– А я хіба казала, що хочу заміж? – сумно усміхнулася вона.
– А ти хіба не хочеш? Усі дівчата хочуть заміж!
– Мабуть, не всі…
– Або ти не хочеш заміж за мене? – припустив він.
– Я в принципі не хочу, але якщо і міркувати по-твоєму, то що ти можеш запропонувати майбутній дружині? Засинати та прокидатися разом?
– Ти хочеш сказати, що я порожнє місце? – образився Ігор. – Що я ні на що не здатний?
– Тобі вже майже тридцять. Ти працюєш на роботі з зарплатою всього вісімдесят тисяч гривень на місяць, ти живеш у занедбаній квартирі свого дядька, лише щоб не платити за оренду, ти одягаєшся в дешевих магазинах. Ти навіть машину не хочеш купити, бо її годувати треба!
– Тебе послухати, так я ще той подарунок! Тоді навіщо ти взагалі зі мною зустрічалася?
Оксана знизала плечима.
– Ти симпатичний, добре складений, веселий і чудовий коханець.
– Для здоров’я?
– І для душі!
– Але сім’ї у нас не буде!
– Поки ти не подорослішаєш, точно ні!
– Чудово! Тоді мою пропозицію знімається з порядку денного! І знаєш, я навіть більше скажу! Ми розходимося!
– Справді? – іронічно запитала Оксана. – А я думала, ти вже й не запропонуєш! Тоді бувай? – сказала вона і помахала йому рукою, нагадуючи, що він свариться з нею у її квартирі.
– Бувай! – гордо заявив він, натягуючи штани. – Точніше прощай!
– Значить, прощай! – сказала вона з усмішкою і кинула йому футболку.
Ігор пішов, а Оксана включила музику, вимкнула світло і почала танцювати. Це завжди допомагало заспокоїти нерви і повернути позитивний настрій. Вона знала, що завтра або післязавтра він все одно повернеться, але чи пустить вона його назад? Це вже питання.
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...