Connect with us

З життя

Материнська зрада: як мама обрала чужого чоловіка замість мене

Published

on

Вас вітає Валентина, мені 17 років, і я із Львова. Довгий час я зберігала мовчання, стримуючи всі свої переживання всередині. Але тепер вирішила поділитися своєю історією. Можливо, хтось побачить у ній себе, можливо, хтось переосмислить свою поведінку. А може, хоча б одній матері це стане уроком, перш ніж вона зрадить свою дитину, як це зробила моя.

Мої батьки розлучилися, коли мені було десять років. Це вже був нещасливий шлюб — скандали, докори, холод між ними відчувався навіть тоді, коли я ще багато чого не розуміла. Але після розлучення все стало ще гірше. Мама з татом наче змагалися, кому я потрібніша — але не з любові, а з обов’язку. Мене перекидали з однієї квартири в іншу, як непотрібну річ. У тата було затісно, але спокійніше. У мами — більше простору, але з кожним роком напруга ставала все відчутнішою.

Усе остаточно зруйнувалося, коли в мами з’явився новий чоловік. Його звали Костянтин. Йому було біля тридцятки, він був молодший за маму майже на десятиліття й відразу почав поводитися так, наче він господар дому, а я — зайва. Спочатку він здавалося доброзичливим, питав, як у мене справи. Але швидко його обличчя змінилося. Йому не подобалося, що я живу з мамою, що вона витрачає на мене гроші. Він не соромився казати вголос, що мій батько — безвідповідальний, що я — тягар, і що мені давно пора “вчитися самостійності”.

Він маніпулював мамою, витягав з неї гроші, переконував, що їй не потрібен підліток-дочка, а необхідна свобода й турбота про себе. А мама… мама слухала. Вона вже не помічала, як я плачу ночами, як тихо збираю свої книги на кухні, аби не трапляти їм на очі, як замикаюся у ванній, щоб просто побути в тиші.

Останньою краплею стала ніч, коли я почула, як вони знову сваряться. Крики були такі, що у вікнах дрижали шибки. Я вибігла з кімнати, щоб стати між ними, щоб захистити маму — я злякалася, що він її вдарить. Але все обернулося інакше. Він подивився на мене з такою люттю, що серце стислося. Я закричала: «Досить! Не смій на неї кричати!» — і тут же отримала удар. Справжній, дорослий, сильний. Він ударив мене по обличчю так, що я впала, вдарившись об кут шафи. Все стало туманним. Пам’ятаю лише мамин крик і… потім тиша.

Я думала, що тепер він піде. Що мама вижене його, обійме мене, покличе лікаря, скаже, як вона мене любить. Я чекала цього. Шукала в її очах порятунку. Але вона лише прошепотіла: «Це ти все зіпсувала». І через годину сказала, що мені треба переїхати до батька.

Я мовчки зібрала речі. Серце начебто вирвали з коренем. Я не плакала. Не кричала. Я просто пішла, усвідомивши, що дому в мене більше немає.

Тепер я живу з батьком. Він намагається, як може, але у нас немає тієї близькості, якої я так шукала з мамою в дитинстві. Я більше не сподіваюся, що вона мені подзвонить, вибачиться, приїде… Хоча в душі я ще — маленька дівчинка, яка чекає, що мама відчинить двері й скаже: «Вибач мені, донечко». Але цього не буде. Вона вибрала чоловіка. Вона вибрала його — того, хто вдарив її дитину.

Я не бажаю їй зла. Але я знаю: колись він піде. Знайде когось молодшого, красивішого, покладистішого. Залишить її одну. І тоді, можливо, вона згадає про мене. Але я вже не буду тією, яка все вибачає. Тому що зрада матері — це рана, яка ніколи не заживає.

До всіх батьків кажу: не заводьте дітей, якщо не готові бути поруч, якщо ви не здатні ставити їх вище своїх любовних драм. Ми, діти, не винні у вашому виборі. Ми не просили на світ. Але якщо ви вже вирішили привести нас у цей світ — не зраджуйте.

Мамо, якщо колись ти прочитаєш це… знай: я вижила. Я стала на ноги. Я сильна. Але більше ніколи не прийду до тебе зі сльозами, як раніше. Ти мені більше не мама. Ти — просто жінка, яка колись мене народила.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − дванадцять =

Також цікаво:

З життя51 хвилина ago

If You Can Spread Your Legs, You Can Take Responsibility: Otherwise, Maybe Parenthood Isn’t for You

The cold hospital room hummed with quiet tension. Lydia lay still, the exhaustion of childbirth weighing on her like a...

З життя51 хвилина ago

Grandma’s Secret Family Recipe

**The Family Recipe** “Are you truly set on marrying someone you met on the internet?” Edith Preston eyed her future...

З життя55 хвилин ago

If You Can Spread Your Legs, You Can Take Responsibility—Otherwise, Just Walk Away From Parenthood

Lydia and her husband had longed for their first child. For nine months, hed fussed over her like a prized...

З життя2 години ago

Daddy, Don’t Go! Please Don’t Leave Us! No More Toys, No Sweets, No Gifts—Just Stay With Us! Six-Year-Old Liam Clings to His Father’s Leg, Begging Him to Stay

“Daddy, dont go! Please, dont leave us! Dad, dont buy me anything else, or Alfie either. Just stay with us!...

З життя2 години ago

The Shadow of the Gypsy on the Fresh White Snow

**The Shadow of Gypsy on Fresh Snow** The crisp, crystal air of January seemed forever stained with the scent of...

З життя3 години ago

Whispers Behind the Glass

**Whisper Behind the Glass** The orderlya woman with a weary, wind-beaten face and eyes dulled from years of witnessing others’...

З життя4 години ago

Husband Cared for His Sick Mother While Wife Worked – Until She Spotted Him Buying Flowers for Another Woman

Emily couldnt remember the last time shed felt so rested. Her business trip had been delayed by a few hours,...

З життя5 години ago

Lonely Janitor Found a Phone in the Park. When She Turned It On, She Was Stunned by What She Saw

A lonely cleaner found a phone in the park. Turning it on, she was stunned by what she saw. Martha...