Connect with us

З життя

Відвідавши її дім, я розчарувався й одразу залишив її

Published

on

Втратив зацікавленість у своїй обраниці, я вирішив розлучитися з нею одразу після візиту до її оселі.

Тринадцять років тривав мій шлюб, і моя колишня дружина ніколи не була класичною красунею. У молодості вона підкорила мене своєю тендітністю, ніжністю, якоюсь невловимою м’якістю, яка чіпляла душу. Не можу сказати, що вона була приголомшливою, але вміла себе подати. Дорога мереживна білизна, якою вона себе балувала, полиці у нашій ванній, заповнені кремами, парфумами, оліями та косметикою — все це було її світом. Флаконів і баночок було так багато, що я губився в їх кількості, але вона завжди пахла, як квітковий сад. Обоє ми добре заробляли, жили в достатку, і вона могла дозволити собі ці маленькі розкоші.

Моя колишня ніколи не дозволяла собі ходити по дому в розтягнутих речах — її волосся завжди було вкладене, одяг — випрасуваний. Мені подобалися такі жінки: доглянуті, що знають свою ціну. Але доля розпорядилася інакше — п’ять років тому ми розійшлися, і відтоді моє життя стало низкою скороминущих зустрічей. Жінки з’являлися і зникали, не залишаючи сліду, допоки я не зустрів її — Оксану. Вона була, наче з іншого світу: красива, приваблива, з витонченими рисами обличчя і впевненою ходою. Вона легко керувала чоловічим колективом на роботі, що мимоволі викликало моє захоплення. Я вирішив: таку не можна втратити.

Все почалося з невинних розмов, але незабаром я запросив її до себе у квартиру в Києві. Не став готувати — замовив вечерю з ресторану, але стіл накрив сам, вклавши в це душу. Вечір пройшов чудово: вино, сміх, довгі погляди. Оксана залишилася у мене на ніч і з того часу стала частою гостею. Але що частіше вона приходила, то більше мене бентежила її поведінка. Вона ніколи не приносила з собою ні косметички, ні змінного одягу, ні білизни. Вранці я бачив її у жахливому вигляді: розмазані тіні, скуйовджене волосся, втомлене обличчя. Після душу вона надягала ті ж речі, що й у попередній день, і це завдавало мені болю очам. Чесно кажучи, я був розчарований до глибини душі.

Одного разу Оксана запросила мене до себе. Я йшов з думкою, що побачу хаос — її звички у мене вдома натякали на недбалість. Але коли я переступив поріг її квартири, мене охопив шок. Переді мною відкрилася не безладність, а… щось зовсім інше. Усередині був свіжий ремонт — стильний, дорогий, з якісними меблями і модними деталями. Все вказувало на смак і достаток. Але коли я зайшов у ванну помити руки, моє серце стиснулося від суму. На полиці стояли лише шампунь і зубна паста. І все. Ні натяку на розкіш, ні на турботу про себе. Я згадав свою колишню — її полиці тріщали від флаконів, ванна благоухала ароматами, і це було для мене проявом жіночності, самоповаги. А тут — порожнеча.

Оксані недавно виповнилося 33, але, здавалося, вона навіть не замислилася, як зберегти молодість. Невже її не лякають зморшки, в’януча шкіра? Я стояв, дивлячись на цю бідну полицю, і відчував, як усередині наростає розчарування. Але справжній удар чекав на балконі. Там, на мотузці, сушилася її білизна — сіра, проста, без натяку на витонченість. Вона помітила мій погляд і недбало кинула: «Для мене головне — зручність». Ці слова прозвучали як вирок.

Можливо, у свої 42 я став надто вимогливим? Можливо, мої звички, мої очікування — це тягар минулого, який я не можу скинути? Але я зрозумів: з такою жінкою я жити не зможу. Ми розлучилися — я сам поставив крапку. Пішов, не озираючись, з важким серцем, але з упевненістю, що не зможу прийняти цю пустоту там, де чекав побачити красу і турботу. Оксана була чарівна зовні, але всередині її дому я побачив лише байдужість до себе — і це вбило все, що могло між нами бути.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − вісімнадцять =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

Таємниця ранкового сніданку: сусідська доброта

Таємниця ранкового сніданку: доброта сусідів Життя самотнього батька – це безкінечний вир клопотів та емоцій. Мої дві донечки, п’ятирічна Оленка...

З життя38 хвилин ago

Глузування над дівчинкою: доленосна зустріч

**Сміх над бідною дівчинкою: доленосна зустріч** На пишній вечірці в одному з заможних будинків підкиївського селища Надія і її донька...

З життя49 хвилин ago

Відтоді діти телефонують щодня, але відчуваю: справа не в турботі, а в спадщині

З тих пір діти дзвонять мені кожного дня, але я відчуваю: справа не в турботі, а в спадщині. Ганна Іванівна...

З життя54 хвилини ago

Зрада чоловіка: таємниця, розкрита братом

Оксана мчала вулицями бурхливого Львова до своєї другої квартири, стискаючи кермо аж до болю в пальцях. Її серце билося від...

З життя2 години ago

Повернення з минулого: зрада і прощення

**Повернення з минулого: зрада й прощення** Я збирала валізи, готуючись до переїзду до свого коханого, коли різкий стук у двері...

З життя2 години ago

Зрада за весільним столом

**Щоденник: Зрада під весільним столом** Олена Петрівна нервово постукала у двері сина та невістки. В її серці плескалася радість —...

З життя2 години ago

Посміхатися над бідністю: доленосне зіткнення

Сміх над бідною дівчинкою: доленосна зустріч На розкішній вечірці в одному із заможних будинків під Києвом Надія та її донька...

З життя2 години ago

Секрет ранкового сніданку: добро від сусідів

Тайна ранкового сніданку: доброта сусідів Життя самотнього батька – нескінченний вир клопотів та емоцій. Мої дві доньки, п’ятирічна Олеся та...