Connect with us

З життя

Я все ще твій син, мамо: невідправлене послання

Published

on

Я все ще твій син, мамо: лист, якого я не зміг не написати

Мамо, ти, мабуть, інколи сидиш на кухні сама, перебираючи старі листівки з вітаннями, де всі радіють моїй появі на світ. Де посміхаються люди, чиїх облич уже давно немає поруч. Ти зберігаєш мої дитячі плішечки, мій перший молочний зуб, пасмо світлого волосся — ніби намагаєшся повернути той час, коли я був зовсім крихітним. Жоден альбом не здатний оживити минуле. Але ти все одно бережеш його — як найцінніший скарб. Позаду я — твій син.

Я виріс. Мені за тридцять, у мене дружина, робота, квартира у Києві та обов’язків — на ціле життя. Але знаєш, мамо? Я все рівно твій. Той самий хлопчик, що приходив додому з обдертими колінами, з двікою з математики, з мокрими від сліз щоками. Ти тоді не розпитувала — просто обіймала. І я знав: завтра, може, і доведеться відповідати за помилки, але сьогодні — мене просто люблять. Без умов.

Хотілося б, щоб ти знала — я все той самий. Просто тепер ношу костюм, плачу за комуналку й надто рідко дзвоню. Не через забуття. Через сором бути втомленим, слабким, недосконалим. Та коли особливо важко, я повертаюся думками в наш будинок у Львові, де пахне медовиком, а твій голос додає: «Головне — ти вдома, решта налагодиться».

Пам’ятаєш, як у шостому класі дістала з шафи сіре пальто в коричневу клітку? Воно було «на виріст», і ти тішилася, що тепер якраз. А я влаштував істерику, бо вважав, що виглядаю смішно. Зараз у мене таке саме пальто — лише від известного бренду, обране стилістом, коштує воно, мабуть, як тоді вся наша меблівка. Але в ньому я — все той хлопчик. Твій.

Наше дитинство, мамо, — не просто спогади. Це мій фундамент. Те, що робить мене собою. А ти — єдина, хто пройшов усю цю путь поруч. Лише ти знаєш, як я гарячкував уночі, як боявся темряви, як ховався під столом, коли помер наш пес Барсік. Ти — єдина, хто прожив усе разом зі мною. Тому я й досі твій син.

Інколи я так виснажений, мамо… Світ вимагає бути найкращим: працювати більше, заробляти більше, встигати все. Трохи розслабишся — втратиш клієнтів, повагу, себе. А вдома… вдома тепер мушу бути ідеальним: чоловіком, батьком, опорою. І лише одне місце дозволяє мені бути просто людиною. Твій поріг.

Ти не докоряєш, не питаєш: «Чому не справляєшся?» Ти просто ставиш чайник, кладеш руку на плече й кажеш: «Передихни…» Це єдине місце, де можна не грати роль. Де можна бути собою. Слабким. І це значить — я все ще твій син.

У цьому світі так мало певності, мамо. Все хитке: бізнес-партнери зрадять, друзі віддаляться, дружина втомиться, діти виростуть. Але ти — як кріпкий дуб, на якому тримається моє життя. Ти — єдина, чию любов я ніколи не сумнівався. Навіть коли кричав, хлопав дверима, мовчав тижнями.

Твоя любов — не бонусна картка, не обіцянка, не угода. Вона — як світло у вікні. Воно просто є. Воно витримало час і мій характер. Вистояло все. І це — найвірніша опора, яку я коли-небудь мав.

Мамо, я кохаю одну жінку. Вона — моя дружина, Олена. Ти спочатку не розуміла її, питала: «Що спільного у вас?» Але знаєш? Вона схожа на тебе. Зберігає перші малюнки наших дітей, записує їхні смішні слова у зошит, гріє нас своєю добротою. Вона чекає наших дітей такими, як ти чекала мене: подряпаними, із поганими оцінками, у сльозах — але своїми. Без умов.

Дивлюся на неї — і менше боюся майбутнього. Згадую тебе — і менше боюся себе. Бо я виріс у любові, а тепер передаю її далі. І в цьому — весь сенс.

Мамо, дякую. За кожен збережений панчішок, за безсонні ночі, за кожне «нічого, впораємось». За те, що, незважаючи ні на що… я все ще твій син. І залишусь ним назавжди.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 3 =

Також цікаво:

З життя59 хвилин ago

Вечеря привела до розриву

– Ти що, з глузду з’їхав? – Тетяна кинула серветку на стіл, келих від цього шатнувся. – Запросити її сюди,...

З життя2 години ago

Щастя в темряві

Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас...

З життя4 години ago

Навіть слова вдячності не знайшлося

«Ти навіть дякую не сказав» — Мамо, ну чого ти знову починаєш! — роздратовано кинув Ігор, навіть не відриваючи очей...

З життя5 години ago

МЕНЕ НЕ ВИЗНАЧИМО!

— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов?...

З життя8 години ago

Друге право на помилку.

Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...

З життя11 години ago

Протягом шести років молода пекарка безкоштовно годувала бездомного, не знаючи навіть його імені!

Шість років молода пекарка Оксана лишала їжу тихому чоловікові без дому – навіть не знаючи його імені. Дні її весілля...

З життя12 години ago

Усе належить мені — крім тебе

— Маріє Павлівно, та подивіться лише на цю красу! — Соломія Гнатівна махала перед сусідкою фотографіями з телефону. — Оце...

З життя14 години ago

Не витримую більше!

Знову ця безглузда музика! – гукала Ольга Павлівна, б’ючи кулаком у батарею. – Пів на третю ночі, а вони там...