Connect with us

З життя

Забули про мене на весіллі, але згадали, коли знадобилася моя квартира.

Published

on

Мій син одружився майже десять років тому. Його обраниця, Оксана, вже була в шлюбі раніше і привезла в нашу родину доньку від першого чоловіка. Я прийняла її та дівчинку як рідних, відкрила їм своє серце, не роблячи жодних розрізнень. Всі ці роки я старалася підтримувати молодих: то грошима виручала, то з дітьми сиділа, щоб вони могли відпочити від нескінченних турбот. З невісткою у нас завжди було натягнуто – відкрито не сварились, але між нами висіла холодна стіна, яку я так і не змогла зруйнувати.

Перший чоловік Оксани справно сплачував аліменти, але бачити доньку не бажав – просто викреслив її зі свого життя, як непотрібну сторінку. А минулого року моя онука, яку я вважала своєю кровинкою, вийшла заміж. І ось тут почалося. На весілля нас із сином не запросили. Причина? Свято було лише для “членів родини”, а ми, виявляється, в цей коло не увійшли. Мій син, який виховував цю дівчинку майже десять років, вкладав у неї душу, замінив їй батька, виявився зайвим. А от її біологічний батько, той самий, що роками не згадував про доньку, окрім як переказувати гроші, красувався серед гостей, наче мав на це право.

Ця новина вдарила мене, як блискавка. Я любила цю дівчинку, раділа її успіхам, допомагала, чим могла, а в відповідь отримала лише байдужий погляд і зачинені двері. Я вважала її своєю онучкою, а вона викреслила мене зі свого життя, навіть не оглянувшись. Син мовчав, хоча я бачила, як біль гризе його зсередини – він проковтнув цю образу, сховав її глибоко, але вона нікуди не зникла. Мені було боляче вдруге – за себе і за нього, за цю несправедливість, яка роздавила нас обох.

Рік тому мені дісталася у спадок маленька однокімнатна квартира у нашому містечку під Тернополем. Я вирішила здавати її, щоб додати хоч трохи до своєї скромної пенсії – жити на неї важко, а зайва копійка ніколи не завадить. І раптом дзвінок. Дзвонить Оксана, голос м’який, майже лагідний – не впізнати. Каже, що її донька, моя “онука”, чекає на дитину, а молодим немає де жити. Просить звільнити квартиру, віддати її їм, щоб вони могли там оселитися. Я остовпіла. На весіллі ми були чужими, непотрібними, а тепер, коли йдеться про житло, я раптом стала “близькою родичкою”?

Її слова зависли в повітрі, як гіркий докір. Я ще не дала відповіді, але всередині все кричить: “Ні!” Може, я чіпляюся за минуле, тримаюся за цю образу, як за якір, але пробачити таке зрадництво не можу. Серце ностить від спогадів – як я раділа її першим крокам, як купувала їй подарунки, як вважала її частиною своєї душі. А тепер вона та її мати дивляться на мене, як на ресурс, який можна взяти і викинути, коли він більше не потрібен.

Я не розумію, як мій син, мій Сашко, терпить це приниження. Як він живе з жінкою, яка не цінує ні його праці, ні його жертви, ні його матері? Він мовчить, ховає очі, і я бачу, як він повільно згасає в цьому шлюбі. А я стою перед вибором: поступитися і знову проковтнути образу чи нарешті сказати “досить”, захистити хоч крихту своєї гідності. Квартира – це не просто стіни, це моя опора, мій маленький острівець на старості. Віддати її тим, хто викреслив мене зі свого життя, коли я була непотрібною? Ні, це вище моїх сил.

Я все ще розриваюся. Частина мене хоче бути доброю, великодушною, як належить матері та бабусі. Але інша частина, та, що втомилася від болю і обману, шепоче: “Ти їм нічого не винна”. І цей внутрішній спір терзає мене день і ніч, залишаючи лише тінь від тієї жінки, що колись вірила в силу родини.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять + дев'ятнадцять =

Також цікаво:

З життя56 хвилин ago

Коли все зникло — у тиші

Коли все пішло — без шепоту Коли двері замкнулися, Дмитро навіть не здригнувся. Він сидів на старому табуреті біля стіни,...

З життя2 години ago

Сліди чорнила на давніх листах

Чорнильні сліди на старих листах Лист прийшов у звичайному сірому конверті, без зворотної адреси. Почерк був чужим — нерівним, з...

З життя3 години ago

День, коли нічого не болить, але все одно щемить

Був один із тих днів, коли не болить — але відчувається. На зупинці біля старого центрального ринку у Чернівцях стояла...

З життя4 години ago

Съёмная однушка лучше, чем жизнь с властной свекровью.

Лучше тесниться в съёмной однушке, чем жить под одной крышей со свекровью. — Артём, ну сколько можно?! — голос Светланы...

З життя4 години ago

ЯК Я ЇЇ НЕНАВИДІВ…

СМОКТАВ ЇЇ НЕНАВИСТЬ… Зім’ятий листок лежав у шухляді її столу — поруч із заявою на звільнення. Дивне відчуття пройняло мене:...

З життя5 години ago

Шок от новоселья: кухня как после взрыва

**Дневниковая запись** Позвали нас с женой на новоселье… а в итоге чуть сознание не потерял от увиденного. На днях мой...

З життя5 години ago

Важкий вибір: Дорога назад

Важке рішення. Повернення — Хочеш — лети, — промовив Олег, ставлячи чашку у мийку. Голос його був спокійним, майже байдужим....

З життя6 години ago

Исчезновение: её жизнь потеряла смысл

Сегодня он просто ушел… А я ведь жила только ради него. Прожили вместе семь лет. Семь трудных лет, где я,...