Connect with us

З життя

Торговець фруктами відкрив коробку, і звідти визирнули величезні перелякані очі.

Published

on

Продавець фруктів відкрив коробку. Звідти визирнула мордочка. Величезні злякані очі, здавалося, той і гляди згорнуться двома великими сльозинками.

— Не їсть нічого, мабуть, від кішки відняли та викинули. А шерсть у неї злиплася, бо жила у ящику з-під слив.

Покупчиня, нічого не кажучи, пішла. Чоловік із сумом похитав головою: «Навіть у жінок не залишилося співчуття». Але через якийсь час вона повернулася.

«Не виходить у мене з голови ваш кошеня», — сказала вона і простягла тканину:
— Загорніть «товар».
— Візьмете? — зрадів чоловік. Дбайливо загорнув кошеня і, як дитину, подав жінці.

— Це по-людськи, по-людськи. Віддасться вам, — повторював він.

Жінка поблажливо усміхнулася:
— Теж мені благодійницю знайшов. Ще не знаю, як чоловік подивиться на цей «подарунок». А то разом на вулиці опинимось.

І як у воду дивилась. Не до двору прийшлося кошеня. Хоч і вимите, охайне, нагодоване, та все ж дивилася на нього жалюгідно, непривабливо.

— Що це за чужинець? — бридливо відштовхнув чоловік кошеня, коли воно спробувало злізти йому на ногу. Підозріле подряпування кігтиків відволікло подружжя від серіалу. Під загрозою були нові, дорогі шпалери.
— Тебе що, миші дістали? Навіщо він нам у однокімнатній квартирі? — докоряв господар дружині.

Взявши кошеня за шкірку, чоловік здивовано-бридливо дивився на безпомічно повішене в його руках створіння:
— Щоб завтра його тут не було.

Валентина й сама вже не тішилась своєю знахідкою. Але знизу дивилися на неї очі-сльози, маленькі лапки благально м’яли її ногу, і таке дзвінке муркотіння видавало худеньке тіло, що потекла в її серце тепла струмка жалю. Нахилилася, погладила.

Відроджене ласкою кошеня злізло на руки, уткнуло носик у теплу долоню хазяйки. «Немає милості не зробившому милість», — згадала слова матері Валентина і, оправдавши ними свій учинок, заспокоїлася.

Задзвонив телефон:
— Бабуся, приходь до нас на чай!

Валентина тихенько, не відволікаючи чоловіка від серіалу, вийшла за двері.
Син жив недалеко, через дорогу. Катруся вже стояла біля свого дому і радісно махала рукою. Раптом велика чорна машина з’їхала на узбіччя. Дитяче тіло підкинуло вгору. Валентина оніміла. Не могла ні крикнути, ні зрушити з місця.

Одні очі, як у сповільненій зйомці, вбирали кожен кадр: якась жінка підняла дівчинку. Маленькі ручки судомно обхопили її шию. Жива! Чоловік насилу вийшов з машини. П’яний. Йому назустріч біг син. У формі. Тремтячими руками він намагався витягнути з кобури зброю і раптом спіткнувся об крик:
— Ні!!!

Мати стояла через дорогу, але йому здавалося, що вона відштовхує його різко витягнутими вперед руками.

Підбігли люди, стали у нього на шляху, вивели п’яного водія. Валентина не відчувала ніг. Але вона йшла… чи її несли? До Катрусі! Лікар вже оглядав, ощупував кожну кісточку:
— Все нормально. Переломів немає. Сильних ушкоджень теж.

— Але чому вона мовчить?! — невістку трусило великою дрожжю.
— Злякалася. Потрібно відволікти, — сказав лікар.
— Зараз, я зараз.

Валентина кинулася додому. Забігла, схопила кошеня, на льоту розповідаючи чоловікові про те, що сталося. Встигла. «Швидка» не поїхала. В очах дитини плавав страх. Обережно розжала її руки, вклала кошеня. Катруся перевела погляд. Пальчики зашевелилися, погладили м’яку шерсть. У відповідь пролунав лагідний «Мур-мур-мур». «Муруся», — тихо вимовила дівчинка. Лікар полегшено зітхнув. Валентина дала волю сльозам — тепер можна.

Катя не випускала кішечку з рук. Ніч вони провели в лікарні. Вранці їх відпустили додому з висновком: «Дівчинка просто народилася в сорочці».
«Милість зробленому милість», — прошепотіла Валентина.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 1 =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Тени правды: завершение любви

Тени правды: последний ужин Виктор Семёнович переступил порог квартиры после долгого дня в конторе на окраине Нижнего Новгорода. — Я...

З життя52 хвилини ago

Переможені свободою: історія одного флакончика

Отак от, з поразою свободою: історія однієї баночки З Олегом ми знайомі багато років, але справжня дружба зав’язалася лише пару...

З життя1 годину ago

Зникни: Остання дорога матері

Они з Михайлом Івановичем прожили життя довге, нерівне, як старий сільський шлях — то вибоїна, то горбок, то сонце, то...

З життя2 години ago

Подарок с горьким послевкусием

**Подарок с оттенком печали** Они сидели на кухне — Надежда и её муж, Дмитрий. Вечер был тих, чайник на плите...

З життя3 години ago

Я нажала на звонок, мгновенно услышав быстрые шаги за дверью.

У моего внука недавно был день рождения — ему исполнилось десять лет, круглая дата. Я заранее подобрала подарок, который, как...

З життя3 години ago

Виховав вас п’ятьох, а ви одного батька прогодувати не хочете.

«Я вас п’ятеро виростив, а ви одного батька прогодувати не хочете» Драматична історія із глушини Полтавщини — Віть, вставай, ранок...

З життя4 години ago

Злиденність душі: Історія звичайної дівчини

Жах душі: Історія Яринки з Тернополя Яринка виросла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самотня. Її ніхто не виховував,...

З життя4 години ago

Відчиняючи двері незнайомцю, вона не знала, що рятує свого сина.

Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів Києва, професор Іван Петрович Коваленко, був символом професіоналізму та відданості медицині. Він...