Connect with us

З життя

Художник Ліза забирає двоюрідну сестру з онкології

Published

on

Відділ Наталю з лікарні забирала її двоюрідна сестра Олена. Олена — успішна художниця. Вона людина відкрита, добра, весела, завжди говорить правду і нічого не приховує, тож, ведучи Наталю до автомобіля, підтримуючи її під руку, одразу сказала все як є:

– Наталю, ну це… загалом, твій Вадим з якоюсь жінкою живе, але ти не хвилюйся. Місце, де жити, є. Я тебе не залишу, підтримаю чим зможу.

Наталя після операції, а потім кількох курсів хіміотерапії, лиса, худа й бліда йшла і думала: мабуть, за класикою тут слід впасти в обморок, заплакати, рвати на собі волосся, але волосся вже й так не було.

Можна спробувати зобразити обморок і впасти прямо в калюжу, але шкода було Олениного білого пальта, яке вона на неї натягла, бо осінь вже і холодно.

В автомобілі було тепло, але Олена закутала сестру в хутряний плед, пристегнула ременем і повезла до нової оселі. Дорогою Олена Наталі пояснила:

– Будинок купувала два роки тому для себе. Думала, літом там житиму і малюватиму, але пожила й зрозуміла — не моє це. Звикла до зручностей, великих крамниць, людського гомону.

Не зношу тишину. Я вчора була в будинку, опалення працює, вода тече, решту вже сама розберешся. Є маленький продуктовий магазинчик, але я тобі все привезла. Буду навідуватися.

У дворі сидів великий рудий собака. Він радісно метляв пухнастим хвостом, підбіг до Наталі і ткнувся мордою в коліна. Наталя погладила пухнасту руду голову та запитально глянула на Олену.

– Наталечко, я його вчора з притулку забрала. Тобі ж потрібен друг. Ну, як ти тут одна будеш? Не хвилюйся, я їжі купила, на місяць вистачить. Вдвох веселіше. Його звуть Джоні.

У невеликому двоповерховому будиночку було тепло. Серед вітальні стояли коробки з консервами, крупами, макаронами, мукою, печивом.

– Сама розберешся, зате знатимеш, де що лежить. Холодильник заповнений. У шафі знайдеш одяг на всі сезони, розмір у нас однаковий. Давай, Наталочко, чаю вип’ємо, та я поїду.

Вже вдягнувши пальто, Олена підійшла до Наталі, намагалася заглянути їй в очі. Але Наталя відводила погляд убік.

– Наталю, цей собака три роки сидів у клітці. Його ніхто не брав, бо великий і вже немолодий. Я все розумію: тобі важко, погано, але у тебе є я. А у собаки будеш ти. Треба ж за щось триматися, щоб повернутися до життя. На Вадима плюнь і забудь.

Усе буде гаразд. І ще — це твій будинок, я все на тебе оформила, і ділянку, і будинок. Папери в спальні, гроші також. Наталю, давай жити! Приїду через тиждень, якщо що — дзвони.

Олена поцілувала Наталю і поїхала…

Вже сутеніло, а вона все сиділа в кріслі, підібгавши ноги і уткнувши обличчя в коліна. Спочатку ридала, потім сама собі розповіла, як вона нещасна, потім сварила Олену за те, що та їй тут собаку нав’язала. От ляжу і помру, жити сили немає. А собака? Шкода. Треба хоч нагодувати.

Наталя вдягнула куртку, подивилася в дзеркало на свою лису голову і зі словами: «Собаку не будемо лякати, вона тут ні при чому», — одягнула шапку. Знайшла корм, насипала в миску і вийшла на вулицю.

Джоні, з’ївши корм, вилизав миску, потім злизав з Наталиного обличчя солоні сльози, ліг поряд на сходинку ґанку і поклав голову їй на коліна.

На нічному чорному небі, навколо яскравого круглого Місяця, з’являлися зірки, все більше й більше. Наталя знайшла Велику ведмедицю, усміхнулася їй і послала повітряний поцілунок. Потім обняла собаку і сказала:

– Добре, Джоню, завтра тобі нормальну кашу зварю. З м’ясом.

Цілий тиждень Наталя, побачивши себе щоранку в дзеркалі, здригалася і говорила:
– Аеліта…

І зрідка виникала думка: а може, ну її, цю жити. Кому я потрібна? Але тут погляд натрапляв на Джоні, що затишно скрутився на лежанці біля каміну, і Наталя вирішувала: гаразд, ще трохи поживу.

Життєствердну крапку в цьому складному для Наталі питанні поставила Олена, яка приїхала через тиждень, як обіцяла. Зайшла з коробкою в руках, поклала її на диван зі словами:

– Ну, Наталю, ну, куди їх дівати? Кішка бездомна, уявляєш, в під’їзді народила, а їм же холодно! Я й корм привезла…

У коробці лежала худенька руда кішка, обійнявши лапами двох крихітних кошенят. Ввечері Олена поїхала. Постояла на порозі, помовчала, потім витягла з кишені пальта листочок і простягла сестрі:

– Наталю, тут це… приходив твій Вадим, питав, де ти. Я не сказала. Тут його новий номер телефону. Тобі вирішувати.

Наталя проводила Олену до машини, помахала їй услід, повернулася в дім. Погладила кішку:

– Будеш Муркою. Зараз молока тобі наллю. Все буде добре.

Проходячи повз камін, кинула листочок у вогонь…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять + сім =

Також цікаво:

З життя50 хвилин ago

Я нажала на звонок, мгновенно услышав быстрые шаги за дверью.

У моего внука недавно был день рождения — ему исполнилось десять лет, круглая дата. Я заранее подобрала подарок, который, как...

З життя55 хвилин ago

Виховав вас п’ятьох, а ви одного батька прогодувати не хочете.

«Я вас п’ятеро виростив, а ви одного батька прогодувати не хочете» Драматична історія із глушини Полтавщини — Віть, вставай, ранок...

З життя2 години ago

Злиденність душі: Історія звичайної дівчини

Жах душі: Історія Яринки з Тернополя Яринка виросла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самотня. Її ніхто не виховував,...

З життя3 години ago

Відчиняючи двері незнайомцю, вона не знала, що рятує свого сина.

Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів Києва, професор Іван Петрович Коваленко, був символом професіоналізму та відданості медицині. Він...

З життя3 години ago

Злиденність душі: Невигадана історія життя

Бідність душі: історія Олесі з Житомира Олеся росла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самітня. Її ніхто не виховував,...

З життя4 години ago

«Ви надто опікуєтеся дитиною»: це сказав лікар. Але я не хвилююся — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама. Якби...

З життя4 години ago

Вона відчинила двері незнайомцю, не підозрюючи, що рятує життя своєму синові

Вона впустила незнайомця, не відаючи, що рятує власного сина. Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів із Києва, професор...

З життя5 години ago

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині»: це сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мати. Якби...