Connect with us

З життя

Віддала все заради щастя дитини… Та зустріла зраду

Published

on

Я віддала все заради щастя доньки… але замість вдячності отримала зраду

Ніколи не прагнула багатства. Моє життя — низка компромісів, праці, тихих жертв. Я не вимагала багато — ні від долі, ні від людей. Усього, чого справді хотіла — щоб моя дитина була щасливою. Щоб мала родину, тепло, любов. Заради цього йшла на все. Навіть коли серце розривалося.

Мене звуть Ганна, мені 57. Моя донька, Соломія, — єдине, що в мене лишилось. Чоловік загинув, коли їй було вісім. А мені — тридцять два. Ми з Петром прожили лише десять років, але за цей час він став для мене цілим світом. Його смерть поділила моє життя на «до» та «після». З того дня я жила не для себе — для неї. Працювала на двох роботах, аби доньці нічого не бракувало: навчання, одяг, мрії.

Соломія закінчила університет, знайшла гарну посаду. Закохалась. Її обранець, Дмитро, здавався спокійним, вихованим, трохи замкненим, але, як казала донька, «надійним». Щиро зраділа, коли вони вирішили одружитись. Готувались до весілля, а я думала — де вони житимуть?

Материна однушка — замала. А моя двокімнатна у центрі Києва — простора, затишна, з ремонтом. Тоді й прийняла рішення: переїду до матері, а молодим віддам свою оселю. Не вагалась. Це була моя інвестиція в їхнє майбутнє. Так, важко було покидати дім, де пройшло все моє життя. Але повторювала: заради доньки… усе заради доньки.

Перед від’їздом зробила дрібний ремонт: змінила шпалери, оновила сантехніку. Грошей на капітальні зміни не було, але квартира сяяла чистотою. Сама Соломія сказала: «Мамо, тут так затишно». Я їй повірила.

Але потім прийшла його мати — Лариса Григорівна. Жінка гучна, владна, з відтінком зверхності. Вона відверто заявила:
— А коли ви, Ганно Василівно, зробите справжній ремонт? Молодим треба починати з красивого!
Спробувала пояснити, що все в порядку, але вона лише махнула рукою:
— Що ви! Шпалери — ще з совку. Кухня — як з дев’яностих. Хто так живе?

Стримуючи образи, спитала:
— Якщо вам не подобається, може, допоможете грішми?

На що вона з єхидною посмішкою відрубала:
— В чужу хату гроші вкладати? Дякую, не треба.

Я мовчала. Було гірко. Дуже гірко. Але зіткнулась — заради доньки. Заради їхнього спокою. Не хотіла бути тією свекрухою, що лізе не в своє діло. Переїхала до матері. Не дзвонила, не нав’язувалась, не приїжджала без запрошення. Поважала їхній простір. Думала — нехай живуть, як хочуть. Я завжди поруч, якщо знадоблюсь.

Але «знадобитись» мені так і не вдалося.

Перед Новим роком, як завжди, закупила продукти. Більше, ніж треба — подумала, поділюсь з дітьми, полегшу їм клопіт. Сумки важкі, руки тремтіли. Телефон глибоко в кишені, діставати незручно. Вирішила — зайду без попередження, адже я мати. Що тут поганого?

Увійшла. Двері не були замкнені. На кухні сиділа Лариса Григорівна, наливала собі каву, переглядала зошит з рецептами. Поряд — список святкових страв. Я завмерла.
— Ви… вже готуєтесь? — прошепотіла.

Вона подивилась на мене, наче на сторонню:
— Хіба ви не знали? Ми з Соломією та Дмитром святкуватимемо тут. Збереться вся наша родина…

Вся. Але не я. І не моя мати.

Відчула, ніби щось тріснуло всередині. Я віддала свою оселю. Пішла без нарікань, без умов. Не лізла, не тягнулася. І що в відповідь? Навіть не запросили на свято. На перший спільний Новий рік. Наче мене немає.

Вийшла мовчки. Донесла пакети до сходової клітки. Залишила біля дверей і пішла назад, крізь сніг. Ніхто не вибіг. Не подзвонив. Навіть не спитав, чому пішла.

Не знаю, як з цим жити. Як пробачити. Як знову сміятись, коли серце розбите. Не розумію, чим заслужила таке. Віддала найкраще. Усе, що мала. А в обмін — байдужість. Більше не чекаю подяки. Просто хочу, щоб мене не кидали.

Скажіть… а ви б пробачили?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 4 =

Також цікаво:

З життя6 години ago

He’s Not My Little Rascal

**Hes Not My Child** Hes not my son, the millionaire stated coldly, his voice echoing through the marble foyer. Pack...

З життя6 години ago

I Found Nothing but a Note When I Arrived to Pick Up My Wife and Our Newborn Twin Babies

When John arrived at the maternity ward that day, his heart raced with excitement. He clutched a bunch of balloons...

З життя8 години ago

I Found Only a Note Upon Arriving to Pick Up My Wife and the Newborn Twins

**Diary Entry 15th October** I arrived at the maternity ward that day, heart pounding with excitement. In my hands, I...

З життя22 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя22 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя1 день ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя1 день ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя1 день ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...