Connect with us

З життя

Віддала все заради щастя дитини… Та зустріла зраду

Published

on

Я віддала все заради щастя доньки… але замість вдячності отримала зраду

Ніколи не прагнула багатства. Моє життя — низка компромісів, праці, тихих жертв. Я не вимагала багато — ні від долі, ні від людей. Усього, чого справді хотіла — щоб моя дитина була щасливою. Щоб мала родину, тепло, любов. Заради цього йшла на все. Навіть коли серце розривалося.

Мене звуть Ганна, мені 57. Моя донька, Соломія, — єдине, що в мене лишилось. Чоловік загинув, коли їй було вісім. А мені — тридцять два. Ми з Петром прожили лише десять років, але за цей час він став для мене цілим світом. Його смерть поділила моє життя на «до» та «після». З того дня я жила не для себе — для неї. Працювала на двох роботах, аби доньці нічого не бракувало: навчання, одяг, мрії.

Соломія закінчила університет, знайшла гарну посаду. Закохалась. Її обранець, Дмитро, здавався спокійним, вихованим, трохи замкненим, але, як казала донька, «надійним». Щиро зраділа, коли вони вирішили одружитись. Готувались до весілля, а я думала — де вони житимуть?

Материна однушка — замала. А моя двокімнатна у центрі Києва — простора, затишна, з ремонтом. Тоді й прийняла рішення: переїду до матері, а молодим віддам свою оселю. Не вагалась. Це була моя інвестиція в їхнє майбутнє. Так, важко було покидати дім, де пройшло все моє життя. Але повторювала: заради доньки… усе заради доньки.

Перед від’їздом зробила дрібний ремонт: змінила шпалери, оновила сантехніку. Грошей на капітальні зміни не було, але квартира сяяла чистотою. Сама Соломія сказала: «Мамо, тут так затишно». Я їй повірила.

Але потім прийшла його мати — Лариса Григорівна. Жінка гучна, владна, з відтінком зверхності. Вона відверто заявила:
— А коли ви, Ганно Василівно, зробите справжній ремонт? Молодим треба починати з красивого!
Спробувала пояснити, що все в порядку, але вона лише махнула рукою:
— Що ви! Шпалери — ще з совку. Кухня — як з дев’яностих. Хто так живе?

Стримуючи образи, спитала:
— Якщо вам не подобається, може, допоможете грішми?

На що вона з єхидною посмішкою відрубала:
— В чужу хату гроші вкладати? Дякую, не треба.

Я мовчала. Було гірко. Дуже гірко. Але зіткнулась — заради доньки. Заради їхнього спокою. Не хотіла бути тією свекрухою, що лізе не в своє діло. Переїхала до матері. Не дзвонила, не нав’язувалась, не приїжджала без запрошення. Поважала їхній простір. Думала — нехай живуть, як хочуть. Я завжди поруч, якщо знадоблюсь.

Але «знадобитись» мені так і не вдалося.

Перед Новим роком, як завжди, закупила продукти. Більше, ніж треба — подумала, поділюсь з дітьми, полегшу їм клопіт. Сумки важкі, руки тремтіли. Телефон глибоко в кишені, діставати незручно. Вирішила — зайду без попередження, адже я мати. Що тут поганого?

Увійшла. Двері не були замкнені. На кухні сиділа Лариса Григорівна, наливала собі каву, переглядала зошит з рецептами. Поряд — список святкових страв. Я завмерла.
— Ви… вже готуєтесь? — прошепотіла.

Вона подивилась на мене, наче на сторонню:
— Хіба ви не знали? Ми з Соломією та Дмитром святкуватимемо тут. Збереться вся наша родина…

Вся. Але не я. І не моя мати.

Відчула, ніби щось тріснуло всередині. Я віддала свою оселю. Пішла без нарікань, без умов. Не лізла, не тягнулася. І що в відповідь? Навіть не запросили на свято. На перший спільний Новий рік. Наче мене немає.

Вийшла мовчки. Донесла пакети до сходової клітки. Залишила біля дверей і пішла назад, крізь сніг. Ніхто не вибіг. Не подзвонив. Навіть не спитав, чому пішла.

Не знаю, як з цим жити. Як пробачити. Як знову сміятись, коли серце розбите. Не розумію, чим заслужила таке. Віддала найкраще. Усе, що мала. А в обмін — байдужість. Більше не чекаю подяки. Просто хочу, щоб мене не кидали.

Скажіть… а ви б пробачили?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × п'ять =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Не приходь назад, онуче…

Не повертайся, онуку… — Та все, діду, їду! Гарно у вас, прямо як у дитинстві! Лазня — просто казка! Ніби...

З життя38 хвилин ago

Свекровь-головоломка: временной конфликт

Странная свекровь: неожиданный конфликт Нежданный визит Моя свекровь, пусть будет Валентина Ивановна, всегда отличалась крутым нравом. Но на этот раз...

З життя49 хвилин ago

Я виховав п’ятьох, а ви не бажаєте утримувати одного батька

— Василю, вставай, уже давно день, робота чекає! — тормошила чоловіка Оксана, тримаючи в одній руці підгорілу пательню, а в...

З життя2 години ago

Услышала семейную тайну и изменила свою жизнь!

10 мая. Сегодня сидел, курил на балконе, вспоминал ту ночь. Казалось бы, всё только начиналось — свадьба, новые надежды. А...

З життя2 години ago

Історія порятунку з небес

Соломийка та Васько: Історія порятунку з-під небес — Максимку, яку тобі соломийку — з м’ясом, з сиром чи, може, з...

З життя3 години ago

Подарунок долі: новорічний сюрприз, що започаткував сім’ю

**Щоденник:** *М’ясорубка долі: або як новорічний подарунок став початком родини* — Остапе, що це за велетень? — Наталя здивовано розглядала...

З життя3 години ago

Мечта о новой жизни: взлеты и падения

Грёзы о Москве: взлёты и падения Полёт за мечтой Мне всегда грезилась жизнь в Москве. Этот город казался местом, где...

З життя4 години ago

Семейная драма: нелёгкий выбор

Семейный разлад: непростой выбор Начало непонимания Я всегда стремилась быть хорошей матерью и свекровью, но всему есть предел. Мой сын...