Connect with us

З життя

Повернення через двадцять років: Запит на родинну підтримку

Published

on

Повернувся через двадцять років — і вимагає «родинної» допомоги

Коли хтось йде назавжди, ти вчишся жити без нього. Вчишся не згадувати, не шукати причин, не сподіватися. Заповнюєш ту прірву в душі роботою, родиною, клопотами. А потім, через роки, ця людина з’являється на порозі твого життя — ніби й не було нічого. Ніби не минуло двадцять років мовчання. Ніби ти не стояла колись у пустій, обчищеній хаті, пригорнувшись до мами, коли для нього важливішим було винести телевізор, аніж залишити власній доньці хоч краплину гідності.

Мій батько пішов, коли мені виповнилося десять. Пішов гучно, брутально, зі сварками та биттям посуду. Вивіз із дому все, до останньої тарілки. Разом із бабусею — власною матір’ю — забрали навіть мій письмовий стіл. Тоді я вперше відчула, що таке жах і спустошення. Ніби зникла не лише меблі, а й саме дитинство, вирване з коренем.

Після розлучення батько зник. Без аліментів, без дзвінків, без листів. Просто розтанув. Мама виживала, як могла. Спочатку допомагали її батьки, потім вона сама витягнула нас на собі. Я росла, вчилася, вийшла заміж. Народила доньку. Ми з мамою завжди були поруч, у нас міцний зв’язок, вона чудово ладнає з чоловіком, обожнює онуку. Здавалося б — життя налагодилося. І раптом, нізвідки, повертається мій батько.

Я не повірила власним очам, коли він підічепив мене біля входу в офіс у Львові. Постарілий, із тьмяним поглядом, розпхнувшийся в плечах. Розкинув руки, ніби чекав обіймів. Мене від цього жесту здригнуло. Пройшла повз, навіть не обізвавшись. Він пішов слідом, лепетів щось про зустріч, каву, про те, як сумував. І я, не знаючи навіщо, погодилася. Хотіла зрозуміти — навіщо він повернувся?

У кав’ярні він почав розповідати казки. Мовляв, мама заборонила йому спілкуватися зі мною, він страждав, але поважав її рішення. Хоча, за ці роки, встиг завести нову сім’ю та трьох дітей. Розповідав про «муки» — жалюгідний виставлений спектакль. Запитав, як у мене справи. Прекрасне питання після двадцятирічного мовчання.

Я спитала прямо: чого він хоче? Обличчя миттєво подовжилося. Сказав, мовляв, ми ж родина, а я зустріла його з докорами. Я встала, сплатила рахунок і вийшла. Він не погнався — і слава Богу. Я щиро сподівалася, що на цьому все скінчиться. Та не тут то було.

Через тиждень він знову підстеріг мене біля роботи. Казав, що дав мені час подумати, а тепер — ось він знову тут. І відразу виклав свою «прохання»: старший син — мій, мовляв, «брат» — вступає на навчання до Києва. Чи не міг би він, мовляв, тимчасово пожити в мене, поки вони не знайдуть йому житло. Ціни, бачите, зашкалюють. Та й родичі ж. Треба підтримувати зв’язок.

— Зараз і познайомитесь, зблизитесь, — додав «тато» з посмішкою.

Я подивилася йому в очі й покрутила пальцем біля скроні. Який брат? Яка родина? Ти мені ніхто. І ніколи вже не станеш. Не чекаючи відповіді, пішла.

Незабаром він знайшов мій номер і почав дзвонити. Я блокувала кожен новий контакт. В одному з повідомлень він обурювався: м

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 1 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя3 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя5 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...

З життя7 години ago

Не втрачай своє щастя заради змін, — викрикувала мати

Мамо, я більше не можу так жити, — Оксана стояла біля вікна, дивлячись на сіре небо, затягнуте важкими хмарами. —...

З життя9 години ago

Коли буденність розриває стосунки: зважитися на зміни чи залишитися?

— Ти зовсім звичайнішала. Погладшала. Не хочу шукати іншу, й у мене нікого нема на стороні, клянусь. — Але й...

З життя10 години ago

— Просто обслуговуй, – сказав чоловік. Але моя відповідь залишила його в шоці.

— Просто роби своє, — голос Дмитра звучав звичайно. Навіть не підвів очі від телефона. — Твоя справа — створювати...

З життя13 години ago

Поверни сина, інакше тебе не заздрю!

Соломія сиділа на кухні у своїй новій хрущовці, розглядаючи старі фото. Сім років шлюбу вмістилися в один невеличкий альбом. Вона...

З життя16 години ago

Сорок років: роздуми за столом із фотографіями

Оксана Борисівна сиділа за кухонним столом, перебираючи фотографії у своєму телефоні. Сорок років — кругла дата. Вона хотіла влаштувати справжнє...