Connect with us

З життя

Кіт, що виграв боротьбу за місце у ліжку

Published

on

Кіт дрімав поруч з дружиною, впираючись у неї спиною та відштовхуючи мене всіма чотирма лапами. Вранці ж він зухвало витріщався на мене, немов кпиничав. Я лаявся, але зробити нічого не міг. Улюбленець, бачте. Пухнастик і сонечко. Дружина сміялася, мені ж було не до сміху.

Цій самій «пухнастичці» смажили рибку, виймали з неї кісточки, а хрустку шкірку складали акуратною гірочкою біля теплих, ще димлячих шматочків на його тарілці.

Кіт вивів на мене криву посмішку, немов казав:
«Ти невдаха, а справжній господар тут — я».

Мені діставалися залишки, які горобцеві не годилися. Одним словом — знущався, як міг. А я мстився: то підштовхну його від миски, то зіштовхну з дивану. Війна, і годі.

Інколи в мої капці підкладали «міни» із сміття. Дружина ж, регочучи, казала:
— Сам винен — чого його дратуєш?

І гладила свого «ангелятко». Кіт дивився на мене зверхньо. Я зітхав. Що поробиш? Дружина в мене одна — тут і сперечатися марно. Терпів.

Але того ранку…
Збираючись на роботу, я почув з передпокою розпачливий крик Марічки. Кинувшись туди, побачив майже сюр: шість кілограмів розкуйовдженої шерсті з кігтями кидалися на дружину, мов бик на червону хустку.

Побачивши мене, звір скочив на груди, штовхнув так, що я вилетів у коридор. Схопивши стілець навідмаш, я прикрив дружину, потягнув її у спальню. Кіт, стрибнувши, вдарився об ніжку меблів і пронизливо завів.

Та це його не спинило. Він продовжував атаку, доки двері не замкнулися. Ми слухали шипіння за дверима, потім мазали подряпини спиртом.

Стоячи в кімнаті, Марічка дзвонила на роботу, пояснюючи, що кіт розлютився й нам треба до лікарні. Потім я слово-в-слово повторив начальнику.

Раптом…
Земля здригнулася. На кухні вилетіли шибки, у ванній тріснуло вікно. Я впустив телефон. Настала мертва тиша. Забувши про кота, ми вибігли з кімнати.

Перед будинком темніла величезна вирва. Навколо валялися уламки сусідського газового авто з балонами. На парковці перевернуті машини, мов черепахи, крутили колесами. Десь далеко вили сирени.

Остовпілі, ми обернулися до кота. Він сидів у кутку, притиснувши до грудей зламану лапу й тихо скиглив.

Дружина, скрикнувши, підхопила його. Я вихопив ключі, і ми помчали сходами, не промовивши слова. Сім поверхів — на одному диханні.

Хай вибачать постраждалі від вибуху, але наш поранений був важливіший.

На щастя, авто стояло за будинком. Ми помчали до знайомого ветеринара. На душі свербіли котики.

За годину Марічка вийшла з клініки, тримаючи «скарб». Він демонстрував усім у черзі забинтовану лапку. Люди, довідавшись про вибух, кинулися гладити його.

Повернувшись, дружина приготувала його улюблену хрустку коропчину з кісточками, мені ж дісталися залишки.

Кіт, кульгуючи, підійшов до миски, спробував зробити зневажливу міну — вийшла гримаса болю.
Я швидко закінчив їсти, поклав у його миску свій шматок, очищений від кісток.

Він витріщився на мене, підійняв лапу й тихо «мяу».

Я взяв його на руки, підніс до обличчя:
— Може, я й невдаха. Та якщо в мене є така дружина й такий кіт — то я найщасливіший невдаха у світі.

Поцілував у вушко. Він бурмотів, штовхнувшись лобом у щоку.

Поставивши його на підлогу, ми з Марі

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два + 6 =

Також цікаво:

UA11 хвилин ago

Розповідь про самотню людину похилого віку в будинку для літніх людей, розказана від імені санітарки, яка за ним доглядає.

— Тиша у восьмипалатному крилі Я працюю санітаркою в геріатричному пансіонаті під Житомиром вже одинадцять років. За цей час навчилася...

FR40 хвилин ago

Le colis abandonné devant la boulangerie

Camille Renard avait treize ans et un secret qu'elle gardait comme un trésor : chaque soir, quand ses parents s'endormaient...

NL41 хвилина ago

Puur geluk

Ik werk al negen jaar als apothekersassistente in Almere, vlakbij de Flevoziekenhuis-poli, en normaal gesproken zie ik alleen recepten en...

ES1 годину ago

El timbre de latón

Esta mañana descolgué el mural del alfabeto que llevaba pegado sobre la pizarra desde que tengo memoria. Volví a casa,...

EN1 годину ago

Mercy Hospital, Room 412

Three days before my due date, Marcus Kellerman set a garment bag on our bed, kissed the top of my...

FR2 години ago

# Le service à café que personne ne remarquait

Marceline Dubuisson avait quatre-vingt-trois ans et un appartement rue des Lilas, à Angers, au troisième étage sans ascenseur, entre une...

ES3 години ago

El café que se enfrió once veces

La cocina de doña Rosalinda Figueroa olía a canela y a algo más difícil de nombrar: a espera. Cada domingo,...

FR4 години ago

La chute d’une carrière

Le mécanicien qui reprend son atelier J'ai réparé des voitures pendant vingt-trois ans dans le même quartier de Nantes, sur...