Connect with us

З життя

«41 рік разом, але все ж вони розлучилися… Я запитав: чому?»

Published

on

«Вони прожили разом 41 рік, але все одно розлучилися… Я запитав: чому?»

Інколи здається, що якщо двоє людей пройшли через життя пліч-о-пліч, вони вже нероздільні. Що між ними стільки спільного, стільки спогадів, що ніщо не зможе їх розлучити. Але, як виявилося, це не завжди так. І моя родина — сумний доказ цього.

Моя бабуся Марія й дідусь Петро були одружені 41 рік. Цілих чотири десятиліття разом — через радощі й смуток. За цей час вони виростили трьох дітей, побачили, як ті створили свої родини, і самі стали дідусем та бабусею для п’ятерых онуків. Ми завжди були їх гордістю. І ми впевнено думали, що наша родина — взірець міцності, єдності й справжнього кохання.

Але одного разу, за святковим столом, коли всі ми — діти, онуки, родичі — зібралися в бабусиній квартирі у Львові, щоб відзначити їх річницю, вона раптом підвелася й спокійно, без емоцій, сказала:

— Ми з дідусем вирішили розлучитися.

Спочатку всі подумали, що це невдалий жарт. Хтось ніяково усміхнувся, хтось навіть кивнув, ніби зрозумів сарказм. Але дідусь підтвердив: так, вони вже подали документи до суду. У кімнаті повисла тиша — дивна, важка, ніби повітря стало густішим.

Я, як старший онук, завжди був ближчий до них. Саме від них я дізнався, що таке повага, взаємна підтримка, вміння ділити і радість, і біль. Вони були для мене взірцем — живим і щирим. І їх слова впали, як грім серед ясного неба.

Я не розумів: що має статися між двома людьми, щоб після 41 року разом вони раптом вирішили розійтися? Невже таке можливо?

Декілька днів я не знаходив собі місця. В голові крутилися сотні запитань. Усе здавалося якимось жахливим непорозумінням. І нарешті я наважився — прийшов до них на кухню й просто запитав: «Чому?» Їхня відповідь мене вразила.

— Ми занадто різні, — сказала бабуся. — І ми зрозуміли це надто пізно. Ми жили, бо треба було виховувати дітей, господарювати, допомагати одне одному. Але тепер усе це позаду. І залишилися лише ми самі. І ми відчули… що нам важко.

— Вона мене дратує — усе в ній, — несподівано зізнався дідусь. — Навіть те, як вона дихає, як дивиться… Я втомився почувати себе винним за те, що просто існую.

— А він мене бісить своєю лінінню, неуважністю, тим, що ніколи не доводить справ до кінця, — додала бабуся. — Я більше не можу дивитися, як він човгає капцями по коридору, як хрумтить за столом, як забуває вимкнути світло.

Їхні зізнання були гіркими, але в них не було злості. Лише втома. І, як це не дивно, щирість.

Вони розповіли, що пробували все виправити. Ходили до сімейного психолога. Жили окремо — кожен гостював у дітей по кілька місяців, щоб перевірити — чи сумуватимуть. Намагалися повернути романтику — влаштовували вечори, згадували молодість. Але ніщо не допомогло. Вони просто втомилися. Один від одного.

— Ми більше н— Ми більше не хочемо жити в обмані, — тихо сказав дідусь.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 3 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Я люблю іншу, але покидаю все – останні слова чоловіка перед неминучою зрадою

М’яке вечірнє світло пробивалось крізь тюль. Оксана поставила на стіл дві тарілки з вечерею й глянула на годинник. Вісім вечора....

З життя2 години ago

Сорок років на згадку: перегляд старих фотографій за кухонним столом

Оксана Іванівна сиділа на кухні, перебираючи світлини в телефоні. Сорок років — кругла дата. Вона хотіла влаштувати справжнє свято, запросити...

З життя5 години ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя7 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя9 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя12 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя12 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя14 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...