Connect with us

З життя

Дети мужа от первого брака оказались мне не по силам

Published

on

Это произошло несколько лет назад, но до сих пор боль отзывается эхом. Рассказываю не за жалостью, а чтобы проговорить правду, которую тысячи женщин носят молча. А молчать больше не могу.

Меня зовут Светлана Иванова. Тогда мне было тридцать четыре. Работала косметологом в частной клинике Казани. Жила одна, детей не имела, но втайне надеялась встретить того самого человека. И встретила Дмитрия. На восемь лет старше, сдержанный, интеллигентный. Познакомились случайно — он пришёл записать на процедуру племянницу, потом предложил прогуляться. Завязались отношения. Влюбилась без памяти. Казался надёжным, серьёзным. И главное — одиноким.

Через месяц Дмитрий признался: у него двое сыновей. Артёму семь, Кириллу пять. Их мать бросила семью, когда младшему едва исполнилось два. Сказала, что не выдержала материнства. Он растил детей один. Честно предупредил: «Если захочешь уйти — пойму. Мне нужна спутница, а не нянька».

Решила попробовать. Переехала к нему. Первые дни всё шло гладко. Мальчики гостили у бабушки, а когда вернулись — начался ад.

Они ненавидели меня. Кирилл отворачивался, Артём шипел: «Убирайся!». Я пекла их любимые сырники, покупала игрушки, читала сказки. В ответ — разбитая кружка, испорченная косметика, а однажды — мёртвый таракан в супе. Просила Дмитрия вмешаться, но он отмалчивался: «Давай время, привыкнут».

Время лишь усугубляло кошмар. Обнаружила изрезанный ножницами рабочий халат — без него не допускали к клиентам. Пропустила смену, получила выговор. Вернулась домой в слезах. Дмитрий снова промолчал.

Ждала не благодарности — элементарного уважения. Вместо этого стала изгоем в собственном доме. Не могла спать: ночью стучали в дверь, днём прятали мои вещи. Однажды осенило: останусь — сойду с ума. Собрала чемодан и ушла. Без криков, без упрёков. Просто кончились силы.

Последующие месяцы мучили сомнения: а вдруг не дождалась? Может, стоило терпеть? Но как терпеть, когда пятилетка бьёт тебя игрушечным пистолетом, а семилетний орет: «Папины деньги жрёшь!»? Где грань между терпением и унижением?

Дмитрий не искал встреч. Видимо, счёл побег предательством. Но винить себя не стану — пыталась до конца. Просто чужие дети остались чужими.

Теперь мой принцип: никаких мужчин с малышами от прошлых браков. Дело не в жестокости — в боли быть лишней. Той боли, когда тебя ненавидят просто за существование.

Кто-то назовёт это слабостью. Но лишь та, кто ночами плакала в подушку от беспомощности, поймёт. Я не их мать. Они не мои дети. Жёстко? Зато честно.

Выбирая семью, смотрите в оба. Порой чужие дети — не ангелы, а бетонная стена. И биться головой об неё — себе дороже.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 14 =

Також цікаво:

З життя24 хвилини ago

Вчора я зібрала всю свою сміливість, поглянула свекрусі і чоловіку у вічі, і сказала прямо:

Учора я зібрала всю свою волю, подивилася у вічі свекрусі, Дарині Степанівні, та чоловікові, Олегові, і сказала рішуче: “Вашої ноги...

З життя25 хвилин ago

Готова втікти з дитиною від чоловіка та його батьків, зібравши лише найнеобхідніше

Щоденник. Вже три роки. Три роки, як я опинилася в цьому селі, за кілька десятків кілометрів від Тернополя, і лише...

З життя44 хвилини ago

Родичі свекрухи приїхали за два тижні до свята і не поспішають від’їжджати

Ну, що ви думаєте? Приїхали родичі моєї свекрухи, Тетяни Петрівни, за два тижні до Великодня, і, судячи з усього, збиратися...

З життя47 хвилин ago

Звісно, не горю бажанням, але збираю речі та їду з сином до мами.

Мені, звісно, зовсім не хочеться, але я збираю речі та їду з сином Данилом до моєї мами, Ганни Миколаївни. А...

З життя50 хвилин ago

Мій чоловік настільки вважає себе центром всесвіту, що вирішив диктувати мені умови.

Мій чоловік Микола останнім часом так уявив себе центром світу, що вирішив, ніби має право ставити мені умови. І не...

З життя2 години ago

Вчора я зібрала всю свою сміливість і прямо сказала свекрусі та чоловіку:

Сьогодні я зібрала усі свої сили, подивилася у вічі свекрусі, Ганні Василівні, та чоловікові, Олегові, і сказала прямо: «Вашої ноги...

З життя2 години ago

Я з небажанням збираю речі та вирушаю з сином до мами

Мені, звісно, зовсім не хочеться, але я збираю речі та їду з сином Данилом до своєї мами, Ганни Степанівни. А...

З життя2 години ago

Що ви думаєте? Родичі моєї свекрухи приїхали за два тижні до свята і, здається, не збираються їхати

Ну, що ви скажете? До нас нагрянули родичі від моєї свекрухи, Тетяни Степанівни, за два тижні до Великодня, і, схоже,...