Connect with us

З життя

Віддали сину все, а тепер ми для нього бідняки й невдахи

Published

on

Вклали в сина все, що мали, а тепер ми для нього — жебраки й невдахи.

Мені п’ятдесят, чоловікові — п’ятдесят п’ять. Усе життя ми прожили скромно, але щиро, підтримуючи одне одного, ділячи труднощі на двох. Виростили сина — Ярина. Нещодавно йому виповнилося двадцять три, і він оголосив, що хоче жити окремо. Ми сприйняли це спокійно — час прийшов. Та за цим рішенням ховалося щось гірше.

Ярин одразу дав зрозуміти, що знімати житло не збирається. Він вважає, що ми, батьки, зобов’язані купити йому власну оселю. І навіть запропонував конкретний план: продати наш двокімнатний, затишний, рідний дім, а на отримані гроші купити дві однушки — одну для нас, другу для нього.

Я спершу оніміла. Адже це не просто квартира — це наш дім, наше гніздо, де стільки вкладено сил, спогадів, життя… Тут минуло все наше спільне минуле — і радісне, і важке.

Чоловік одразу різко відмовив. Він старої школи, впевнений, що дорослий син має сам заробляти, сам копіти, сам облаштовувати свій побут. І я його розумію. Ми не мільйонери, але дали Ярину все: добрий одяг, гуртки, репетиторів, оплатили навчання, годували, лікували. Коли захотів ремонт у кімнаті — допомогли і з цим.

Але наш син, мабуть, вважає, що цього замало. Його, виявляється, бентежить, що живе з батьками. Для нього це «ганебно». І він вважає справедливим, щоб ми продали рідну домівку заради його комфорту.

Коли батько сказав «ні», Ярин влаштував такий скандал, що аж мороз по шкірі. Кричав, що «нормальні» батьки самі забезпечують дітей житлом, що ми жебраки, а не справжня родина, і що він нас взагалі не просив народжувати його. «Могли б подумати наперед!» — кинув в обличчя власному батькові.

Відтоді ми майже не спілкуємося. Чоловік каже, що це вікове, що він остигне. А я не знаю… Лежу вночі, дивлюся у стелю й думаю — а може, він правий? Може, якщо ми його народили, то мусили дати йому старт у життя? А якщо не змогли — то в чому наша заслуга?

Потім збираюся. Ми віддали йому все, що було. Без залишку. А він? Він живе в своїй кімнаті, не платить за комуналку, не допомагає. Навіть «дякую» не скаже. Жодної відповідальності, жодної вдячності. Лише вимога — «дайте».

Так, ми не багаті. Але чесно працювали. Дали йому любов, дах над головою, їжу, турботу, освіту. Не кинули, не зрадили, не пили, не били. А тепер, коли він виріс, ми для нього — «жебраки»?

Може, і звучить суворо, але хлопець у 23 роки може зняти собі житло. Він дорослий. Йому не три. А те, що він вирішив маніпулювати батьками — це вже не наша провина, а його вибір.

Скажіть, ми справді такі погані батьки? Чи все ж маємо право сказати «ні», коли нас змушують жертвувати останнім заради чиїхось амбіцій?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 + 12 =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Я думала, что муж мне изменяет, пока не раскрыла его двойную жизнь

Я думал, что жена мне изменяет… Пока не проследил за ней и не узнал правду. Первые пять лет с Людмилой...

З життя20 хвилин ago

Загадка омріяного дарунка

**Секрет обіцяного подарунка** У великому залі ресторану в серці Львова гуляло весілля Оксани та Богдана. Гості веселилися, музика лилася рікою,...

З життя25 хвилин ago

Тінь підозр на вечірньому небокраї

Тінь підозр у дачному просторі Катерина, сидячи у своєму затишному будиночку в передмісті Житомира, перегортала старий блокнот у пошуках номера...

З життя32 хвилини ago

Під зливою самотності

Вітер бив у вікно, а за склом розгорталася сумна картина: важкі хмари, немов чорні вівці, заповнили небо, і дощ почав...

З життя40 хвилин ago

Відчуження з донькою: слід минулого

Два роки минули, як Тетяна Іванівна не спілкується зі своєю донькою Софією. Рік тому, без жодної причини, Софія перестала відповідати...

З життя1 годину ago

Відкладена мрія: зрада та визволення

Мрія, відкладена на потім: зрада та звільнення Якщо спитати Оксану, що вона мріяла все життя, вона б без вагань відповіла:...

З життя1 годину ago

Он назвал меня просто парикмахершей, но я показала ему, что такое унижение

Когда-то в семнадцать лет я рано научилась полагаться только на себя. Отец сбежал за границу, бросив нас с матерью перед...

З життя2 години ago

Загадковий дарунок-сюрприз

Тайна обіцяного подарунка У розкішному залі ресторану в самому серці Львова гучно святкували весілля Оксани та Івана. Гості гуляли, музика...