ТАНЕЦ ІЗ СУКНЕЮ

**ТАНЕЦ З СУКНЕЮ**

— Дівчино, у вас щось трапилось?

Поруч із Соломією стояв літній чоловік. Наче зійшов із сторінок старовинних романів, які вона так любила. Вона вже бачила його тут раніше. Він часто гуляв парком. Одягнений завжди у довге чорне пальто. У капелюсі та з гарною тростиною. Нагадував Соломії гетьмана із тієї книжки, яку вона нещодавно читала. Там теж був гетьман — чорний одяг, справедливість і помста.

— Ні, у мене все добре.

Вона всмикнула носом, і чоловік одразу простягнув їй хустинку. Соломія вагалася хвилину, та все ж узяла її й голосно висморкалась. Він мимоволі посміхнувся, а вона знову подивилася на нього.
— Я пошію й поверну вам.
Він засміявся.

— Не треба, у мене цього добра вистачає. А як ви поглядаєте на те, щоб з’їсти по морозиву?
Вона навіть не знала, що відповісти, але змогла прошепотіти:
— Дякую, але в мене нема грошей. Може, наступного разу.
— Арсен Петрович.
Чоловік підняв капелюха.

— Соломія.
Їй було нічого піднімати, тому вона встала. Арсен Петрович одразу подав їй руку.
— Коли поряд із дівчиною, жінкою чи навіть дитиною є чоловік — неважливо, якого віку, — то про те, щоб вона платила за морозиво, і мови бути не може.

Соломія слухала його, наче зачарована. Ці слова були ніби з іншого світу. Вона звикла до зовсім іншого.
Сьогодні Марія, її однокласниця, знову зробила з неї посміховисько. Все почалось на великій перерві. Коли клас пішов у їдальню, Соломія, за звичкою, влаштувалась із книжкою на підвіконні. В їдальню вона не ходила — грошей на харчі не було.

— Коваленко!
Соломія підвела голову. Перед нею стояла Марія. Поруч — Тарас, хлопець, у якого вона була закохана з п’ятої класу.
— Що?
— Я там котлету не доїла, можеш піти забрати.

Навколо вже збиралися однокласники.
— Дякую, мені не треба.
— Та чого не треба… Ти взагалі знаєш, що таке котлета?

Усі зареготали. Соломія зістрибнула з підвіконня так невдало, що джинси, яким було вже п’ять років, одразу розірвалися на коліні.
Сміх став ще голоснішим. Вона не пішла на урок, схопила портфель і кинулася геть. Завжди ховалася в цьому парку. І коли у школі ставало нестерпно, і коли батьки приводили додому цілу юрбу гостей. Цей парк був її притулком. Часто сиділа тут із книгою. Саме тоді її і помітив Арсен Петрович. Спочатку здивувався — зараз побачити молоду дівчину з книжкою це рідкість. А потім звернув увагу, що вона погано вдягнена, худа, майже прозора.

Вони сіли за столик у кав’ярні.
— Соломіє, я сьогодні забув пообідати. Ви не вважатимете за нав’язливість, якщо я попрошу вас скласти мені компанію?
Вона посміхнулася. Цей чоловік говорив так, наче вони жили в минулому столітті.
Звичайно, вона погодиться. Сьогодні, окрім порожньої чашки чаю зранку, вона ще нічого не їла.
Арсен Петрович зробив замовлення й подивився на неї.

— Розкажіть, що могло засмутити таку чарівну юну пані?
— Нічого серйозного, просто дрібні неприємності в школі.
— Дозвольте запитати, у якому ви класі?
— У 11-му, через два місяці — вільна пташка.
— Куди плануєте вступати?
— Не знаю ще… Куди пройду на бюджет. Але завжди мріяла стати лікарем. Хоча, мабуть, так і залишиться мрією.

— Чому?
— Щоб стати справжнім лікарем, треба багато часу, а мені потрібно працювати. Тому, скоріш за все, піду на медсестру.
— Дивна у вас логіка. Хочете бути лікарем, а станете медсестрою. У вас проблеми з навчанням?
— Ні, я вчусь добре. Просто…
Соломія завагалася.
— Мої батьки… Їм потрібна моя допомога.

Арсен Петрович зрозумів, що дівчина не хоче говорити про сім’ю. Якраз принесли замовлення, і вони відволіклися. Він потай спостерігав, як вона їсть. Було видно, що намагається їсти повільно, але ковтала майже не жуючи.
Потім вони трохи погуляли, поговорили про книжки.
— Знаєте, Соломіє. У мене є книга, яка вам точно сподобається. Завтра я принесу її сюди, о цьому ж часі. Обов’язково приходьте.

Соломія прийшла. У бібліотеці вже не залишилося книг, які б вона не читала. Романів було небагато, тому деякі вона перечитувала по кілька разів.
Дружба з Арсеном Петровичем міцнішала з кожним днем. Вони часто сперечалися про книжкових героїв, і незаметно для дівчини літній чоловік її підгодовував. Соломія знала, що він живе в гарному будинку з дорогими квартирами. Один, бо дітей не було, а дружина давно померла.
Якось вона так захопилася читанням у парку, що не помітила, як стемніло. Трепла їхати додому. Матір кричатиме, що нічого не приготувала. Хоча що там готувати? Лише макарони зварити та на олії обсмажити.

Вона увійшла в квартиру, що смерділа перегаромВона встигла сховати фіолетовий синця під тоном, але Марія все одно помітила й одразу почала голосно допитувати, чи побив її той “старий дідусь із парку”.