Connect with us

З життя

Я не можу стати матір’ю: вина чоловіка.

Published

on

Щоденник

Декілька років тому я думала, що життя нарешті подарувало мені справжнє щастя. Я вийшла заміж за кохання. Принаймні, я у це вірила. Тоді мій чоловік здавався втіленням усіх моїх дівочих мрій — лагідний, турботливий, з блиском в очах і щирою посмішкою. Уявляла собі жіноче щастя: затишний дім, що пахне паляницями, недільні прогулянки всією родиною, дитячий сміх, міцні обійми. Але все пішло не так. Не трагічно, ні. Просто інакше. Набагато гірше.

Змалку я мріяла стати матір’ю. Уявляла, як тримаю крихітну долоню в своїх руках, як колихаю дитину серед ночі. Це було не просто бажання — це було моє призначення. Я хотіла не просто сім’ю — я хотіла великий, шумний дім, наповнений дитячими голосами, клопотами, але й тим безмежним щастям, яке дарують діти.

Через рік після весілля ми з чоловіком почали планувати дитину. Мені вже було тридцять, і я розуміла — час не чекає. Обоє погодились: пора. Але місяці минали, а за ними й роки. Жодної смужки на тестах, жодної надії. Лише біль, розчарування, знову надія — і знову пустка.

Через два роки марних спроб ми пішли на обстеження. Я пройшла через все: аналізи, огляди, уколы. Результати виявились чудовими — з моїм здоров’ям усе гаразд. Але коли отримали висновок чоловіка… світ розсипався. Лікарі озвучили жорсткий діагноз: безпліддя. Сухе медичне слово, але для мене воно пролунало як вирок.

Я дивилась на нього, і в голові крутилось лише одне: «Що тепер?» Я його люблю. Це не прикриття. Він для мене — не просто людина поруч. Він мій рідний, мій дім, моя опора. Але ж я завжди мріяла стати матір’ю. Не усиновити, не використати донора — а відчути дитину під серцем, побачити її перший погляд.

Минуло півроку. Я живу на межі. З одного боку — людина, з якою пов’язала життя, яка ні в чому не винувата. З іншого — моя мрія, моє жіноцтво, що в’яне кожного разу, коли я бачу чужі коляски, чую розмови про пологи, відчуваю пустоту в животі.

Я говорила з ним. Він не плакав, лише стиснув губи і прошепотів:
— Пробач. Я зрозумію, якщо підеш.
У цих словах було все: любов, біль, відчай, мужність. Він був готовий відпустити, бо знав — я створена для материнства.

Але я не пішла. Залишилась. Не тому, що змирилась. А тому, що досі не наважуюсь зробити свій найстрашніший вибір. Жити без нього — боляче. Але й жити, зраджуючи себе, — неможливо.

Я не обманюю себе — я не зможу змиритись. Мені не сорок п’ять. У мене ще є час. І я знаю: якщо його втрачу, то одного дня, в старості, буду проклинати себе. Дивитимусь на чужих онуків і думати: «Могла б… але не наважилась».

Знаю, що бувають пари, які живуть без дітей — і щасливі. Але це не про мене. Я народжена, щоб бути матір’ю. Це так само природньо, як те, що небо синє, а жито золоте.

Але що ж робити? Як ухвалити рішення, яке неминуче когось знищить? Піти, щоб спробувати збудувати все наново з іншим? А раптом не вийде? А раптом шанс дається лише раз?

Буває, дивлюсь на нього вночі і відчуваю — я зрадниця. Бо в думках уже прощаюсь. А потім прокидаюсь у сльозах і шепочу: «Ні, не зможу». Я роздираюсь. Між любов’ю і покликанням. Між серцем і материнським інстинктом.

Не знаю, що оберу. Але щовечора молюсь про диво. Хоч і розумію — його не буде.

Якщо ви колись опинялись в такому випробуванні… скажіть, як зробили свій вибір? І як тепер із цим живете?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 14 =

Також цікаво:

З життя58 хвилин ago

From Beggar to Miracle: The Transformation of a Single Day

Oh, youll love this oneits about a girl named Emily and this bloke everyone used to dismiss as just a...

З життя1 годину ago

He’s Not My Little One

**He Is Not My Child** “He is not my son,” the millionaire declared coldly, his voice echoing through the marble...

З життя9 години ago

He’s Not My Little Rascal

**Hes Not My Child** Hes not my son, the millionaire stated coldly, his voice echoing through the marble foyer. Pack...

З життя9 години ago

I Found Nothing but a Note When I Arrived to Pick Up My Wife and Our Newborn Twin Babies

When John arrived at the maternity ward that day, his heart raced with excitement. He clutched a bunch of balloons...

З життя11 години ago

I Found Only a Note Upon Arriving to Pick Up My Wife and the Newborn Twins

**Diary Entry 15th October** I arrived at the maternity ward that day, heart pounding with excitement. In my hands, I...

З життя1 день ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя1 день ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя1 день ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...