Зять уже більше півроку без роботи, живе за наш рахунок, а дочка ще й захищає його

Твій зять вже більше півроку без роботи, сидить на нашій шиї, а донька його ще й захищає.

Словами не передати, як боляче дивитися, у що перетворюється сім’я, коли дорослі люди не хочуть брати відповідальність за своє життя. Нещодавно ми посварилися з донькою, і все через мого зятя — чоловіка, який восьмий місяць нічого не робить, щоб щось змінити. А моя донька… вона йому піддає. Каже, що соромно йти на першу-ліпшу роботу, з його досвідом та освітою. А от сидіти всією родиною на шиї у батьків — це, мабуть, не сором.

Два роки тому вони зіграли весілля. Усе було гарно, по-людськи. Ми, батьки з обох сторін, допомогли з квартирою — зкинулися навпіл. Вони самі робили ремонт, тоді обоє працювали, грошей вистачало. Так, тратили не завжди розумно, але ми не втручалися — дорослі, нехай вчаться.

Півроку тому народився онук. Ми, звісно, зраділи — яке ж щастя! Тільки разом із радістю прийшли проблеми. Донька пішла у декрет, а майже одночасно зять залишився без роботи. Заощаджень — нуль. Вони звернулися по допомогу, ми з чоловіком, звісно, не відмовили. Свати теж підключилися. Усе — від коляски до ліжечка — купили ми. Донька отримує копійки, зять шукає роботу… вже восьмий місяць.

Він обіцяв, що це тимчасово, що скоро знайде хороше місце і поверне борги. Ми й не вимагали повертати, аби тільки на ноги встали. Але час іде, а ситуація не змінюється. Ми з чоловіком вже втомилися. Невже важко влаштуватися хоч би тимчасово — на склад, у доставку, куди завгодно? Але зять вважає, що «не царська це справа». А донька йому підтакує.

Недавно я не витримала і вилила їй усе, що думаю. Кажу: він — чоловік, батько, повинен забезпечувати родину. А він лежить на дивані і чекає, коли зірки зійдуться, і з’явиться вакансія його мрії із зарплатою під сто тисяч. А ми з чоловіком у цей час працюємо, щоб вони не голодували.

Донька образилася. Звинуватила мене в жорстокості, сказала, що я не розумію їхньої ситуації. Мовляв, якщо він влаштується «куди попало», то ні грошей, ні часу на співбесіди не залишиться, а ще він буде втомлений і злий. А їй це навіщо? З дитиною, каже, і так важко.

Я слухала її і відчувала, як кипить лють. Коли це молодь почала вважати, що батьки зобов’язані утримувати не лише їх, а й їхніх дітей? Ми з чоловіком виховували її без бабусь і дідусів, самі працювали, самі справлялися. І не чекали, що хтось прийде і вирішить наші проблеми. А вони… влаштувалися зручно.

Я поговорила зі свахою. Та теже незадоволена, каже, син все частіше скардиться на втому, але навіть пилососа в руки не бере, не кажучи вже про роботу. Ми домовилися: усе, досить. Час закручувати кран. Ніяких продуктів на тиждень, ніяких підгузків, куплених за наші гроші. Домовилися зазТепер вони самі повинні зрозуміти, що досягти чогось можна лише через власні зусилля.