Connect with us

З життя

Я не відчуваю любові до свого онука: як навчитися теплоті?

Published

on

Сьогодні я зібралася з духом і вирішила написати те, про що соромлюся навіть думати. Щось, що мене гризе зсередини, чого я нікому не змогла б розповісти.

Мене звуть Ганна Іванівна, мені шістдесят три роки, і я ніколи не уявляла, що таке взагалі можливе. Моя єдина донька Олеся вже п’ять років живе в Польщі. Вона виїхала туди на навчання, а потім зустріла свого майбутнього чоловіка — поляка. На їхнє весілля я не потрапила: то здоров’я підвело, то візи затягнули, а ще й грошей не вистачало. Ми дуже чекали зустрічі, але навіть коли в Олесі народився син, мій онук, я не змогла одразу приїхати — папери, карантини, тисячі кілометрів…

Вперше я побачила онука, Івася (у родині його називають Ян), лише за два роки після народження. Уявіть: перший онук! Я стільки разів уявляла цю мить — як тиснутиму його до себе, як буду плакати від щастя, як він цікаво торкатиметься моїх рук…

Але реальність виявилася зовсім іншою. Коли я вперше взяла його на руки, відчула лише спустошення і холод. Він тягнувся до мене як до знайомої тітки, але в моєму серці не спалахнуло ні теплоти, ні ніжності, ні тієї любові, про яку пишуть у книжках. Я намагалася — усміхалася, гралася, пекла вареники. Але все це було неначе за сценарієм, без справжніх емоцій. Наче я грала роль доброї бабусі у чужій виставі.

«Це пройде», — говорила я собі. «Він ще зовсім малий, просто треба час». Але час йшов, а нічого не мінялося. Часом у мене з’являлися жахливі думки: чи було б інакше, якби це була дитина сусідки? Невже я така байдужа? Що зі мною не так?

Коли Олеся з чоловіком та сином повернулися до Польщі, я відчула… полегшення. І тут же — жахливий сором. Як так?! Це ж мій онук! Частинка моєї доньки. Я ж мріяла стати бабусею, в’язала йому панчішки ще до народження, уявляла, як гулятимемо в парку…

А зараз я не знаю, як жити з цим почуттям пустоти. Не наважуюся розповісти Олесі — вона не зрозуміє. Для неї це буде зрада. І як це сказати? Що я не люблю її сина? Що просто не відчуваю зв’язку? Наче ми з різних світів, а нитка між нами десь розірвалася, навіть не встигнувши зав’язатися.

А нещодавно вона подзвонила й радісно розповіла, що на свята вони приїдуть знову. Говорила, що Івась вже трохи розмовляє українською і буде читати мені віршики… А я лише ківзала й відчувала, як серце падає у прірву тривоги.

Як знову одягнути маску щасливої бабусі? Чи можна навчитися любити свого онука, чи це почуття має з’явитися саме? Може, я просто стара і серце моє закрем’яніло? А може, я досі не пробачила Олесі її від’їзд, її шлюб з іноземцем, її нове життя, де для мене вже нема місця?..

Я не знаю. Але дуже хочу зрозуміти: чи був у когось такий досвід? Чи прокидалася любов згодом? Що робити, щоб розтопити лід у своїй душі?

Мені важко про це писати. Але я не хочу бути оманливою бабусею до кінця своїх днів. Хочу справжньої любові. Хочу, щоб мій онук колись сказав: «У мене є бабуся — найкраща на світі». А поки що я не знаю, як до цього дійти…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 − чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя29 хвилин ago

FlawThe flaw, once invisible, now spread like cracks across the mirror of her memories, shattering every reflection she had trusted.

As the riders drew near, the dog lifted its head, fixing them with eyes full of such pain that the...

PT3 години ago

Eu Escondi Minha Filha no Restaurante e Quase a Perdi, Mas o Dono Apareceu com Ela nos Braços e Disse: “Agora Quem Manda Aqui Sou Eu”

A porta do depósito de roupas ficava entre a copa e o corredor de serviço, um lugar onde só se...

BG3 години ago

12 лева и 50 стотинки

В килера за бельо миришеше на лавандула и изгладени покривки. Лени знаеше, че трябва да провери всеки час, но в...

PT3 години ago

Meu pai disse que eu era a vergonha da família. No enterro do meu avô, o segredo guardado por doze anos veio à tona.

A chuva batia nas telhas de zinco do Memorial da Penha com uma força que abafava as conversas. O velório...

ES3 години ago

Con $18 en la cuenta y una bebé de 8 meses, la escondí en el restaurante. Cuando desapareció, bajé las escaleras y vi algo que jamás imaginé

El llanto de mi hija no estaba por ninguna parte. Solo el zumbido del congelador y, al fondo del pasillo...

PT3 години ago

O documento que ninguém esperava

A casa na Lagoa da Pampulha tinha trinta e dois degraus na escadaria principal. Eu sabia porque os contara várias...

З життя3 години ago

“I Don’t Pay for Women,” a 52-Year-Old Man Wrote. So I Showed Up to Our Date Without Heels or Makeup.

We’d been messaging for about two weeks. Andrew turned out to be one of those rare people you could talk...

PL4 години ago

Oddałam im cały majątek Piotra. Nie wiedziały, że w spadku dostaną osiem milionów długu.

Stałam w ogromnym holu, pełnym zimnego światła i woni kawy z ekspresu, którą ktoś zaparzył przed przyjazdem gości po pogrzebie....