Connect with us

З життя

Боялась, що чоловік кине мене через народження дочки замість сина

Published

on

У нашій родині завжди панував культ синів. Мешкали ми в Україні, і дівчат тут чомусь цінували менше. Мене виховували в цьому дусі. У мене є молодші брат і сестра, і я помічала, як по-різному до нас ставилися.

Коли народилася моя сестра, батько був дуже засмучений. Хоча на УЗІ казали, що буде дівчинка, він до останнього сподівався на помилку лікарів. Лише в пологовому будинку він переконався, що знову дочка. Але коли мама завагітніла братом, батько змінився. Родичі вітали їх з особливою щирістю. Усі раділи.

“Дівчина — то дівчина. Вийде заміж — і піде. А син — продовження роду!” — твердив батько.

Виховання теж було різним. Братові не доручали домашніх справ, не лаяли за погані оцінки або витівки. Не скажу, що до мене й сестри ставилися погано, але різниця була помітна. Брата буквально носили на руках.

Тоді я вирішила, що у всіх сім’ях переважає бажання мати сина. З цим переконанням я й вийшла заміж. Ми з чоловіком жили душа в душу, довіряли одне одному. Коли він сказав: “Хочу сина”, я не здивувалася — для мене це було природно. Після звістки про вагітність я мріяла про хлопчика. Та лікарка на УЗІ радісно оголосила: “У вас буде дівчинка!” У мені все завмерло. Як сказати чоловікові? Думала, він почне скандалити, збере речі та піде.

Не розумію, чому моя уява малювала такі картини — адже мої батьки не розійшлися після народження мене й сестри. Та я була в розпачі. Після сильних переживань мене поклали в лікарню — був ризик втрати дитини. Чоловіка тоді не було в місті, але він негайно примчав до мене.

Він ще не знав результатів УЗІ, а я не розуміла, як йому сказати — адже він так мріяв про сина. Чоловік не питав про стать дитини, турбувався про мене, дізнавався про здоров’я, обіцяв принести щось смачненьке, просив не хвилюватися.

Після його відходу я довго плакала. Прийшла медсестра, щоб заспокоїти мене. Я поділилася з нею своїми страхами. Не знаю, як вона мене зрозуміла крізь сльози. Вона сказала: “Ти мусиш думати про дитину, а не про чоловіка.”

“Ти знаєш, скільки чоловіків у світі? Знайдеш іншого! Головне — виносити донечку, їй шкодить, коли ти нервуєш. І дитина таким і народиться!” — казала вона.

Вранці вона зустріла мого чоловіка й почала його дорікати. Не знала, що він ще не в курсі. Він увійшов у палату з розбігленими очима: “Звідки тобі такі дурниці в голову приходять?” Я зізналася у всьому. Чоловік подивився на мене, як на божевільну. Сказав, що йому все одно — хлопчик чи дівчинка, і попросив не вигадувати.

Я намагалася заспокоїтися, але часом думала — може, він просто мене втішав, а сам засмучений через доньку. Та коли я народила маленьку Оленку й побачила його обличчя, його сльози, то переконалася — він щиро радий. Тепер з посмішкою згадую свої побоювання. Добре, що медсестра нам допомогла розібратися, а то б я дотерпіла до нервів ще перед пологами.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 1 =

Також цікаво:

FR4 хвилини ago

Les roses brisées du Ritz

Le vent glacial de novembre balaie la place Vendôme, mordant à travers la laine fine du manteau trop grand de...

FR1 годину ago

La dernière miette

Ce matin-là, à six heures quinze, le froid de novembre piquait les joues à vif. Devant la vitrine embuée de...

ES2 години ago

El aroma del café con leche

Era una tarde fría de noviembre en Hialeah, de esas en que el viento se cuela por las rendijas de...

ES2 години ago

No era un día más en el café

No era un día más en el café. Era finales de noviembre, un jueves 23, como a las once y...

З життя3 години ago

On vacation, I ran into my ex-fiancé who jilted me eighteen years ago before our weddingHe didn’t recognize me at first, but I had spent eighteen years remembering every detail of the day he left.

– Woman, you need to take your towel from the sunlounger if you’re leaving – we’re not allowed to reserve...

FR5 години ago

L’Ombre sous le cadre

Le soleil couchant s'écrasait contre les fenêtres de l'hôtel particulier, au 47 avenue Foch. Une lumière lourde, presque orange, qui...

FR5 години ago

La couturière a retourné mes poignets. Sous la doublure en soie, un nom. Et toute mon enfance a basculé.

L’atelier était minuscule, coincé entre une fromagerie et un fleuriste rue des Martyrs. À l’intérieur, ça sentait la naphtaline, le...

FR5 години ago

Le regard dans le rétroviseur

La vieille Mégane bringuebalait sur le chemin forestier. Louis jura entre ses dents. Cela faisait maintenant quatre minutes qu’il négociait...