Досить вередувати, я голодний! Хіба хвороба — привід, щоб лежати?

“Годі вже морочити голову, я хочу їсти! Невже другий день недуги — причина лежати?”

Нерозуміння чоловіком найпростіших речей стало останньою краплею у долі моєї подруги. Ми знайомі з Соломією ще зі школи. Завжди вважала її сильною жінкою, але те, що вона витримала цей шлюб три роки, досі вражає.

Її чоловік Богдан був з тих, що бачать світ лише крізь власні примхи. Головний біль чи гарячка під сорок? Неважливо, головне — щоб вечеря була вчасно. Для Богдана статус дружини включав ролі кухарки, прибиральниці, медсестри та психологині, але сам він ці обов’язки сприймав відсторонено й не бажав навіть співчуття.

Навіть коли Соломія лежала в лікарні з ускладненнями після грипу, він навіть не відвідав її. А після виписки одразу почав звичне: “А хто вечеряти готуватиме?” Коли вона відповіла, що не спала всю ніч, він тільки хмикнув: “Ото лихо, стомлюватися! Тоді не ледарюй, а рухайся, бо я голодний!”

Соломія підвелася — але не за продуктами, а до ЗАГСу. Потім зібрала речі та поїхала до батьків. Мовчки, без скандалів і пояснень. Просто пішла.

І була права. Коли кохання перетворюється на зневагу, залишатися поруч — це кривдити саму себе. Тепер у голосі Соломії знову чуються сила й спокій. І я вірю, що попереду її чекає щастя.