Connect with us

З життя

Як коротке повернення змінило моє життя назавжди

Published

on

Як одне коротке повернення перевернуло мою долу

Олеся давно не була в селі, де минуло її дитинство. Але того літа щось штовхнуло її в спину — вона взяла відпустку, кинула в чемодан речі й сіла у вечірній потяг на Черкаси. Ніч у вагоні, а на світанку — знайома стежка зі станції, що вела вздовж річки. Мета була проста — прибрати на маминій могилі. Та вона й гадки не мала, що ця подорож стане для неї початком чогось зовсім нового.

Сільський цвинтар зустрів її густим бур’яном і похилими хрестами. Все заросло так, ніби люди забули сюди дорогу. Могила мами… квіти, які колись садили разом, тепер самі проросли крізь траву, немов хтось їх підмовляв. Ніби мамина рука з того світу: “Дивись, доню, я тут…”

Сльози покотилися самі. Олеся згадала, як вони з мамою бігали на річку, як та шепотіла: “Ти обов’язково ви житимеш краще”. І ось — вона вийшла заміж за киянина, заробляла гривні, жила “як людина”. А про могилу дбала стара тітка Галя, якій передавала гроші через церковну бабусю. Але виявилося — тієї бабусі вже років п’ять як немає…

“А ти чого, дівчино, тут сама?” — її роздуми перервав тихий голос.

Олеся обернулася. Перед нею стояла дружина в вишитій хусточці. Незнайома, але голос — наче з минулого.

“Я дочка Тетяни Михайлівни… Олеся”.

“Ой, Лесю! Та я ж вас не пізнала! Я ж ваша сусідка була, Ганна Петрівна!” — старенька засміялася, і в очах у неї блиснуло щось тепле. “А я от іноді приходжу, бур’ян вириваю… Сил уже мало, але ж не можу так кинути. А тепер бачу — і ти приїхала, і все прибрала…”

“Ще й на могилі вчительки навела лад. Марії Степанівни. Не змогла пройти повз”.

“Добра справа завжди серце гріє…” — прошепотіла Ганна Петрівна і пішла собі, притоптуючи старенькими черевичками.

Того вечора Олеся повернулася до Києва, але вже іншою. Ніби хтось витер її душу свіжим рушником. І вона вирішила — треба поїхати знову. З чоловіком. Оглянути батьківську хату, може, щось полагодити. А її Сергій, закорінений міський, раптом оживився: “Давно мріяв про село!” — хоча раніше вона й слухати про це не хотіла.

Хата стояла, як стояла — дах протікав, вікна скрипіли, але за літо вони з Сергієм перетворили її на маленький рай. Запах бузька, свіжої фарби, кави на веранді… Може, тут варто залишитися довше?

А потім прийшла тітка Настя — та сама, що колись лаяла її за забуті могили. Заплакала. Сказала:

“Візьміть і мене з собою, Лесю. Хочу до сестри на могилу сходити. Помолюся… А ті слова про пам’ятник — то я з дурної образи. Для Тетяни найкращий пам’ятник — це ви. Що хату оживили, що повернулися…”

І справді — стара оселя знову засміялася дитячими голосочками. Запахло пирогами, затріщали нові двері. Олеся відчула, як це місце, яке колись називала “глушиною”, стало її силою. Незабаром ще дві покинуті хати ожили — хтось теж згадав, звідки його коріння.

Бо там, де твої предки, де твоя земля — там і твоя душа знаходить спокій. Не в мармурі чи золоті, а в пам’яті, що передається з рук у руки. У теплі хати, яка знову стала домом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × чотири =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

«Я спросила про яйца для пирога, а меня назвали жадной»: Невестка решила купить свой холодильник и запретить мне есть их еду

Бывают в жизни моменты, когда не поймёшь — то ли смеяться, то ли плакать. Вот и вчера у меня случилось...

З життя33 хвилини ago

Кулінарний хаос: битва з родичкою

Кулінарний пекельний круг: війна зі свекрухою Моє життя в невеличкому містечку над Дніпром перетворилося на нескінченний жах через свекруху, яка...

З життя35 хвилин ago

Між двох вогнів: сестра хоче переїхати до нас, але чоловік проти

Мене звати Оксана. Зараз я опиняюся між двох вогнів: ризикую посваритися або з рідною сестрою, або з коханим чоловіком. Серце...

З життя44 хвилини ago

Кошмар відпустки: привиди минулого і загроза розлучення

Декретний відпустив став для мене, Оксани, справжнім випробуванням, яке ледь не зруйнувало нашу родину. У невеликому місті на березі Дніпра...

З життя57 хвилин ago

Житлова дилема: битва за завтра

Хатинне питання: битва за майбутнє Мене звати Оксана, мені 48, і я стою перед вибором, що роздирає моє сердце. У...

З життя1 годину ago

Страшний сон у декреті: тягар минулого і загроза розлучення

Декретний жах: тінь минулого та загроза розлучення Декрет став для мене, Оксани, справжнім випробуванням, яке ледь не зруйнувало нашу родину....

З життя1 годину ago

З тих пір діти телефонують щодня, але відчуваю: це не турбота, а справа у спадщині

З тих пір діти дзвонять мені щодня, але я відчуваю — справа не в турботі, а в спадщині. Ганна Дмитрівна...

З життя2 години ago

Загублена донька: зрада заради чоловіка

Втрачена донька: зрада заради чоловіка Моя донька, колись близька і рідна, стала чужою. У нашому містечку на березі Десни я,...